„ЗАТВЕРДЖЕНО”

на методичній нараді

кафедри безпеки життєдіяльності

Завідувач кафедри ________Куковська І.Л.

Протокол № „____” ______________ 20 р.

Протокол № „____” ______________ 20 р.

Методичні вказівки

студентам для самостійної роботи

при підготовці до практичного заняття

з навчальної дисципліни

«Безпека життєдіяльності»

Змістовий модуль № 2

« Безпека в надзвичайних ситуаціях техногенного і

соціально-політичного характеру »

Тема:

«Правове забезпечення безпеки життєдіяльності та організаційно-функціональна структура захисту населення та адміністративно-територіальних одиниць у надзвичайних ситуаціях»

(Н.Е 2.3..)

Методичні рекомендації склала

Доц. Куковська І.Л.

Чернівці

Н.Е. 2.3 (2год) практичне заняття

Тема: Правове забезпечення безпеки життєдіяльності та організаційно-функціональна структура захисту населення та адміністративно-територіальних одиниць у надзвичайних ситуаціях.

1.Актуальність теми

Становлення і розвиток будь-якої держави повинен супроводжуватися забезпеченням і подальшим удосконалюванням безпечного стану навколишнього середовища, виробництва, соціальних і побутових умов. Реалізація такого комплексного підходу забезпечує безпеку життєдіяльності людини. Основне місце в цьому процесі займає питання управління, яка повинна забезпечувати на належному рівні безпеку, охорону здоров'я людини і навколишнього середовища в повсякденному житті й у надзвичайних ситуаціях.

2. Тривалість заняття: 2 год

3. Навчальна мета: набуття студентами компетенцій, знань, умінь, навичок для здійснення професійної діяльності з урахуванням ризику виникнення техногенних аварій і природних небезпек, які можуть спричинити надзвичайні ситуації та привести до несприятливих наслідків на об’єктах господарювання, а також формування у студентів відповідальності за особисту та колективну безпеку.

Студент повинен:

Знати:

• сучасні проблеми і головні завдання безпеки життєдіяльності та коло своїх обов’язків з питань виконання завдань професійної діяльності з урахуванням ризику виникнення небезпек, які можуть спричинити надзвичайні ситуації та привести до несприятливих наслідків на об’єктах господарювання;

Вміти:

• оцінити середовище перебування щодо особистої безпеки, безпеки колективу, суспільства, провести моніторинг небезпечних ситуацій та обґрунтувати головні підходи та засоби збереження життя, здоров’я та захисту працівників в умовах загрози і виникнення небезпечних та надзвичайних ситуацій;

• приймати рішення щодо безпеки в межах своїх повноважень.

• орієнтуватися в основних нормативно-правових актах в галузі забезпечення безпеки;

• застосовувати організаційно-правові заходи щодо забезпечення безпечної життєдіяльності;

• обґрунтувати та забезпечити виконання у повному обсязі заходів з колективної та особистої безпеки;

• забезпечити координацію зусиль виробничого колективу в попередженні виникнення надзвичайних ситуацій та ліквідації їх наслідків;

4. Поради студенту:

4.1. Зміст теми

Структурно-функціональна схема державного управління безпекою та захистом у НС.

Державну безпеку у всіх сферах життєдіяльності суспільства підтримують і забезпечують у першу чергу формуванням взаємовигідних біосоціальних відношень людей, соціальних груп між собою. Такий підхід визначає і відповідні принципи забезпечення державної безпеки

Основними сферами державної безпеки є:

Геополітична	Інформаційна
Політична	Оборонна (воєнна)
Соціальна	Демографічна
Екологічна	Продовольча
Науково-технічна	Культурологічна
Економічна	Енергоінформаційна

Державне управління безпекою життєдіяльності, яке є складовою частиною системи державного управління загалом, в Україні здійснюють:

• Кабінет Міністрів України;

• Департамент по нагляду за охороною праці;

• Міністерство охорони здоров'я;

• Міністерство з надзвичайних ситуацій;

• МВС та інші міністерства та центральні органи державної виконавчої влади;

• місцеві державні адміністрації.

При KM України створена Національна рада з питань безпечної життєдіяльності населення, яка розробляє та здійснює заходи щодо створення цілісної системи державного управління охороною життя людей.

Змістом державної політики є створення умов безпечної життєдіяльності населення країни шляхом формування та реалізації єдиного комплексу організаційно-управлінських, організаційно-технічних, науково-методичних, фінансово-економічних, санітарно-гігієнічних, навчально-пропагандистських та інших заходів.

Організаційна структура управління системою цивільного захисту

		РНБО КМУ
ДК ТЕБ та НС				Урядова комісія з ліквідації НС
		Прем’єр-міністр
Міністерства та інші ЦОВВ		Міністр, заступник начальника ЦЗ		МОВВ та органи місцевого самоврядування
Функціональні підсистеми ЦЗ		МНС		Територіальні підсистеми ЦЗ
	Функціональні підсистеми МНС	Формування аварійно-рятувальних служб МНС	Територіальні органи і підрозділи державної служби ЦЗ

Державний нагляд і контроль у галузі безпеки життєдіяльності, а також за додержанням законодавства з БЖД, охорони праці та екологічної безпеки ведуть спеціально уповноважені органи та інспекції, які не залежать у своїй діяльності від власника або уповноваженого ним органу, будь-яких об'єднань громадян та місцевих органів державної влади:

• Державний департамент по нагляду за охороною праці: центральний апарат, Національний науково-дослідний інститут охорони праці, а також територіальні (обласні) управління.

Основні завдання: нагляд за додержанням вимог законодавчих та інших нормативних актів щодо безпеки праці, проведення діагностики діючого устаткування, експертизи проектів та нових об'єктів, машин і технологій та ін.

• Держсанепідемнагляд: органи, установи і заклади державної санітарно-епідеміологічної служби Міністерства охорони здоров'я та силових структур України (Міноборони, МВС, і т.д.).

Основні завдання: проведення державного нагляду у сфері санітарної та епідеміологічної безпеки; запобігання розповсюдженню інфекційних захворювань і отруєнь; встановлення чинників довкілля, що шкідливо впливають на здоров'я населення.

• Державний пожежний нагляд здійснює державна пожежна охорона системи МВС (Головне управління пожежної охорони МВС).

Основні завдання: контроль пожежної безпеки об'єктів виробничого та іншого призначення, експертиза проектів щодо пожежної безпеки, видача дозволу на початок роботи новоствореного підприємства, участь у прийнятті об'єктів в експлуатацію тощо.

• Мінекобезпеки. У систему Міністерства входять державні територіальні управління областей, регіональні екологічні інспекції в містах та регіонах областей. Основні завдання: контроль за додержанням норм екологічної безпеки, норм і правил ядерної та радіаційної безпеки.

• Державтоінспекція МВС України є спеціально уповноваженим державним органом, що здійснює контроль у сфері дорожнього руху.

Вищий нагляд за додержанням і правильним застосуванням законів, у тому числі з безпеки життєдіяльності, здійснює Генеральний прокурор України і підпорядковані йому прокурори.

Законодавчі основи безпеки життєдіяльності

Законодавча база забезпечення безпеки життєдіяльності людини в Україні представлена системою наступних основних Законів: «Про охорону здоров'я». «Про охорону навколишнього природного середовища». «Про охорону праці». «Про дорожній рух». «Про цивільну оборону».

Закон України «Про охорону здоров'я» визначає правові, організаційні, економічні й соціальні основи охорони здоров'я населення України; регулює суспільні відносини в цій області з метою забезпечення гармонійного розвитку фізичних і духовних сил, високої працездатності й довголітнього активного життя громадян; передбачає усунення негативних факторів, що впливають на їхнє здоров'я, попередження і зниження захворюваності, інвалідності й смертності, поліпшення спадковості.

Закон України «Про охорону навколишнього природного середовища» передбачає мету, задачі, принципи й механізми забезпечення ефективного природокористування, охорони навколишнього середовища. Закон України «Про охорону навколишнього природного середовища» визначає поняття екологічної безпеки й заходи щодо її забезпечення, екологічні вимоги до розміщення, проектування, будівництва, реконструкції, введення в дію підприємств та інших об'єктів, використання мінеральних добрив, засобів захисту рослин, токсичних хімічних речовин, передбачає заходи щодо охорони навколишнього природного середовища від шкідливого біологічного впливу, шкідливого впливу фізичних факторів і радіоактивного забруднення, від забруднення виробничими, побутовими та іншими відходами. Цей Закон передбачає, що в Україні громадянам гарантується право загального використання природних ресурсів для задоволення життєво необхідних потреб (матеріальних, естетичних, оздоровчих та ін.).

Закон України «Про охорону праці» визначає основні положення щодо реалізації конституційного права громадян на охорону їхнього життя і здоров'я в процесі трудової діяльності, регулює за участю відповідних державних органів відносини між власником підприємства, установи і організації чи уповноваженим їм органом і працівником з питань охорони, гігієни праці і виробничого середовища і встановлює єдиний порядок організації охорони праці в Україні.

Закон України «Про пожежну безпеку» визначає, що забезпечення пожежної безпеки є невід'ємною частиною державної діяльності щодо охорони життя і здоров'я людей, національного багатства і навколишнього природного середовища. Цей Закон визначає загальні правові, економічні й соціальні основи забезпечення пожежної безпеки на території України, регулює відносини державних органів, юридичних та фізичних осіб у цій області незалежно від виду їхньої діяльності й форм власності.

Закон України «Про дорожній рух» визначає правові й соціальні основи дорожнього руху з метою захисту життя і здоров'я людей, створення безпечних і комфортних умов для учасників руху та охорони навколишнього природного середовища.

Закон України «Про цивільну оборону» визначає право кожної людини на захист свого життя і здоров'я від наслідків аварій, катастроф, пожеж, стихійних лих і на вимогу гарантій забезпечення реалізації цього права від Кабінету Міністрів України, міністерств та інших центральних органів виконавчої влади, місцевих державних адміністрацій, органів місцевого самоврядування, керівництва підприємств, установ і організацій незалежно від форм власності і підпорядкування. Держава, як гарант цього права, створює систему цивільної оборони, метою якої є захист населення від небезпечних наслідків аварій, катастроф техногенного, екологічного, природного і воєнного характеру.

Контроль за дотриманням положень, викладених у Законах, спрямованих на забезпечення безпеки життєдіяльності людини в Україні, здійснює ряд державних і громадських організацій. Вони підрозділяються на державні органи загального, спеціального і галузевого рівня.

До першого рівня (державного) відносяться: Верховна Рада, Кабінет Міністрів, виконавчі комітети місцевих Рад народних депутатів, місцеві адміністрації.

Група державних органів, що відносяться до другого (загального) рівня, уповноважена контролювати діяльність підприємств, установ і організацій, громадян з питань охорони праці, охорони здоров'я, охорони навколишнього середовища.

До органів третього рівня (спеціальних) відносяться такі, функції яких полягають у керуванні економічною безпекою, охороною праці і т.п.

Державні органи четвертого (галузевого) рівня забезпечують контроль за дотриманням розглянутих Законів стосовно конкретної галузі народного господарства.

Загальні принципи регулювання безпеки в Україні визначаються у законодавчих актах;

-критерії регулювання у підзаконних актах;

-кількісні параметри у стандартах та технічних умовах;

-порядок здійснення процедури регулювання у адміністративних регламентах.

Основні аспекти, завдання і функції системи управління безпекою життєдіяльності

Управління безпекою життєдіяльності – це комплекс дій з підготовки, прийняття і реалізації рішень, спрямованих на забезпечення безпеки людини у сфері виробництва та побуту як за нормальних умов, так і в разі виникнення НС

Управління безпекою життєдіяльності має правовий, соціально-економічний, технічний, організаційний, медичний, екологічний, психологічний та етичний аспекти.

1. Правовий аспект полягає у розробці та обов'язковому виконанні законодавчих та нормативних актів, що регулюють суспільні відносини у сфері безпечної життєдіяльності, визначає критерії безпеки та вимоги щодо забезпечення оптимальних чи допустимих умов життєдіяльності людини.

1. Соціально-економічний аспект передбачає цілеспрямоване фінансування комплексу заходів безпеки у всіх сферах діяльності людини. Він також охоплює:

• використання економічних методів управління безпекою (пільги в оподаткуванні);

• відшкодування шкоди у разі ушкодження здоров'я;

• обов'язкове державне та добровільне особисте соціальне страхування від нещасних випадків;

• регламентацію тривалості робочого дня і відпочинку;

• пільги та компенсації за важкі та шкідливі умови праці.

3. Технічний аспект полягає у проектуванні та спорудженні будов, комунікацій, впровадженні технологій, орієнтованих на збереження здоров'я і безпеку людини, що передбачає наявність проекту з заданим рівнем безпеки; використання автоматичного дистанційного управління; застосування технічних запобіжних засобів захисту, а також підвищення рівня знань та умінь працівників для ефективної безпечної праці.

4. Організаційний аспект полягає у створенні апарату управління, нагляду і контролю за БЖД в масштабі держави, регіону, підприємства, підрозділу і кожної особи.

4. Медичний аспект пов'язаний із комплексною оцінкою впливу всіх чинників довкілля і трудової діяльності на стан здоров'я людей. Медичний аспект також охоплює:

• надання кваліфікованої швидкої допомоги і лікування потерпілих від нещасних випадків;

• виявлення осіб, стан яких не дозволяє виконувати необхідні роботи;

• з'ясування причин виникнення гострих захворювань чи отруєнь;

• рганізація санітарно-епідеміологічного нагляду в усіх сферах діяльності людини.

4. Екологічний аспект полягає в забезпеченні сприятливих біологічних умов життя людини та інших компонентів біосфери, у зменшенні антропогенного впливу на навколишнє середовище.

7. Психологічний аспект пов'язаний з психологічною шкодою, заподіяною кожним нещасним випадком, аварією чи катастрофою.

7. Етичний або моральний аспект пов'язаний з поглядами, уявленнями і нормами, які регулюють безпечну поведінку людей і взаємини між ними, зокрема субординації (зв'язки за посадою), координації та співробітництва (окремих осіб, структурних підрозділів).

Головними завданнями і функціями системи управління безпекою життєдіяльності як сукупності безпеки життєдіяльності та елементів управління її станом є:

1) Планування робіт, які ведуться на державному, галузевому, регіональному та локальному рівні. Основними державними програмами є

• поліпшення стану безпеки, гігієни праці та виробничого середовища;

• створення і розвитку промислових засобів індивідуального захисту працівників;

• навчання і підвищення знань населення з питань БЖД.

На основі довгострокових планів на ОГ розробляються річні (квартальні) плани, які є складовою частиною колективного договору:

2. Інформаційне забезпечення: для підприємства джерелом зовнішньої інформації є законодавчі та нормативні акти, інформаційні листи, розпорядження вищих органів, публікації офіційних видань. Внутрішні джерела інформації - накази, розпорядження власника, звіти і аналізи про стан безпеки праці та виробничого середовища.

2. Опрацювання, прийняття та дотримання нормативних актів,. які приймає Верховна Рада (закони), та органи державного нагляду та управління ОП (державні міжгалузеві і галузеві нормативні акти)

2. Професійний підбір - науково обґрунтований процес вибору із групи осіб для навчання і праці за складними, відповідальними і небезпечними професіями на підставі об'єктивної оцінки психологічних показників людини.

2. Навчання з безпеки життєдіяльності. Навчання та інструктаж з питань безпеки життя, охорони праці, надання першої медичної допомоги, правил поведінки при виникненні аварії проводять: з учнями і студентами навчальних закладів усіх рівнів освіти; з працівниками до початку роботи і в процесі трудової діяльності (вступний, первинний, повторний, позаплановий, цільовий інструктажі).

6) Регламентація процесу праці. Загальний процес праці і відпочинку визначає законодавство з охорони праці, на підприємствах та організаціях – правила внутрішнього розпорядку.

7. Атестація робочих місць за умовами праці. Основна мета атестації полягає в регулюванні відносин між власниками і працівниками в галузі реалізації прав на здоров'я та безпечні умови праці, пільгове пенсійне забезпечення, пільги та компенсації за роботу в несприятливих умовах.

7. Експертиза – вид науково-практичної діяльності спеціально уповноважених державних органів, яка спрямована на підготовку експертного висновку запланованої або існуючої господарської та іншої діяльності нормам і вимогам законодавства з безпеки життя.

7. Ліцензування та сертифікація - функція, спрямована, на обмеження діяльності, пов'язаної з потенційною небезпекою для здоров'я і життя людей шляхом видачі ліцензій (дозволу) або сертифікату (посвідчення), які є документами, що підтверджують відповідність діяльності вимогам безпеки.

7. Забезпечення безпечності обладнання, процесів, будівель, споруд та територій – шляхом проведення діагностики устаткування, технічних оглядів котлів, посудин під тиском, підйомного устаткування, електрообладнання тощо.

11) Забезпечення санітарно-гігієнічних умов життя, санітарно-побутового, лікувально-профілактичного та медичного обслуговування.

12. Стимулювання БЖД, яке здійснюється економічними, правовими, соціальними та моральними заходами і засобами.

12. Моніторинг БЖД - як система спостереження, збору, опрацювання і аналізу інформації про стан безпеки людини і життєвого середовища на національному, регіональному та локальному рівнях.

Основні механізми державного регулювання та забезпечення безпеки

Адміністративний механізм державного регулювання функціонує завдяки цілісній системі вимог, стандартів, регламентів, норм і правил, що реалізуються при проведенні державної експертизи, нагляду, контролю, ліцензування видів господарської діяльності, а також при паспортизації, ідентифікації та декларуванні безпеки промислових об’єктів.

Державна стандартизація спрямована на забезпечення якості та безпеки продукції, робіт і послуг для навколишнього середовища, життя і здоров’я людей шляхом використання різних види державних стандартів, будівельних норм і правил.

Ліцензування окремих видів діяльності здійснюється з метою проведення єдиної державної політики для забезпечення життєвоважливих інтересів громадян, суспільства, держави. У сфері ЦЗ ліцензуванню підлягає діяльність щодо забезпечення промислової, пожежної, транспортної безпеки, охорони навколишнього середовища та інших сфер.

Державна експертиза передбачає певний обсяг робіт щодо зменшення ймовірності виникнення аварій і катастроф, зниження їх тяжкості в разі виникнення і підготовки умов для ліквідації їх наслідків. Вона здійснюється стосовно проектів і рішень щодо об’єктів виробничого та соціального призначення і процесів, що можуть спричинити НС та вплинути на стан ЦЗ, з метою виявлення ступеня їх відповідності чинним державним стандартам, нормам і правилам проектування.

Декларування безпеки промислових об’єктів здійснюється в першу чергу стосовно об’єктів підвищеної небезпеки з метою забезпечення контролю за додержанням заходів безпеки на етапах їх введення в експлуатацію, експлуатації та виводу з експлуатації. Декларування передбачає такі заходи:

– оцінку ризику виникнення на промислових об’єктах надзвичайних ситуацій з урахуванням визначення джерел загроз, умов розвитку і можливих наслідків надзвичайних ситуацій, у тому числі викидів у довкілля шкідливих речовин;

– оцінку готовності до експлуатації потенційного об’єкта відповідно до вимог промислової безпеки;

– аналіз достатності й ефективності вжитих заходів щодо запобігання, локалізації та ліквідації надзвичайної ситуації на промисловому об’єкті;

– розроблення заходів, спрямованих на зменшення масштабів і величини негативних наслідків від НС.

Адміністративні заходи орієнтовані на забезпечення економічної відповідальності, пов’язаної зі стягненням штрафів, позовів на суб’єкти господарювання за підвищення рівня припустимого ризику, генерованого системами, об’єктами, технологіями окремих підприємств, галузей. Невиконання вимог, приписів щодо промислової, екологічної, ядерної, радіаційної безпеки, у сфері будівництва є підставою для накладання штрафних санкцій.

Економічний механізм передбачає установлення загальних норм і правил забезпечення економічних стимулів чи регуляторів, які дозволяють досягти раціонального рівня ризику НС, а також організації ефективних дій з їх ліквідації та подолання наслідків.

До найпоширеніших економічних механізмів забезпечення безпеки можна віднести такі:

• механізми економічної відповідальності, порушення яких веде до застосування економічних санкцій, у тому числі: механізми плати за ризик (плата за забруднення довкілля, диференціація ставок податку на майно залежно від міри зносу і новизни вживаних видів техніки і устаткування); механізми квот (норм, нормативів, вимог і технологій, штрафів, аж до зупинки виробництва);

• механізми перерозподілу ризику (механізми страхування і перестраховки) за дією на підприємствах механізми страхування близькі до механізмів плати за ризик, оскільки страховий внесок залежить від рівня ризику;

• механізми стимулювання зниження ризику (економічне стимулювання росту рівня безпеки). На відміну від попередніх механізмів – це механізми прямої дії, що роблять для підприємств вигідним вкладення засобів у заходи зі зниження ризику. Сюди належать системи пільгового оподаткування, кредитування, змішаного (бюджетного і позабюджетного) фінансування програм по підвищенню рівня безпеки, зменшення величини амортизаційних відрахувань шляхом вирішення проблем забезпечення безпеки, впровадження нових програм, систем, безпечних технологій виробництва, відрахування в страхові фонди тощо;

• механізми комплексної оцінки соціально-економічного рівня країни (регіону) за критеріями безпеки. Така оцінка фактично відбиває громадські пріоритети, порівнює рівень економічного розвитку, рівень життя і рівень безпеки;

• механізм резервування об’єднує способи утворення резервів трудових, матеріальних і фінансових ресурсів, для реагування на НС, ліквідації і зменшення втрат від них. На відміну від інших груп економічних механізмів, спрямованих в основному на підвищення рівня безпеки або зниження ризику, механізм резервування дозволяє створити умови для своєчасного реагування на НС і ліквідації їх наслідків.

Таким чином, розробка і застосування вказаних і інших видів механізмів державного управління у сфері ЦЗ у поєднанні з можливостями, що витікають з вимог нормативної правової системи, стану економіки, створюють базу для ефективного функціонування системи захисту населення і територій від НС, дозволяють складати і реалізовувати науково обґрунтовані комплексні програми забезпечення безпечного соціально-економічного розвитку об’єктів і територій.

Джерелами інформації, які орієнтовані на забезпечення оперативного реагування при ліквідації НС на державному та регіональному рівнях є:

• паспортизація потенційно небезпечних об’єктів (ПНО), регіонів,

• державний реєстр ПНО, що систематизує, аналізує та узагальнює дані про всі наявні потенційно небезпечні об’єкти господарювання на території України;

• база моніторингу паводкових ситуацій, лісових пожеж в Україні і сусідніх державах, гідротехнічного стану споруд водосховищ;

• накопичення бази даних надзвичайних ситуацій зі сценаріями змін, динамікою стану об’єкта, достовірності прогнозу для коригування управлінських рішень;

• інформаційна база стану потенційно небезпечних об’єктів та територій

Державне регулювання безпеки потенційно небезпечних підприємств (ПНП) передбачає проведення таких заходів:

• встановлення норм безпечності;

• ідентифікацію небезпечних речовин підприємства (ідентифікацію факторів ризику, оцінку ризику);

• процедури страхування чи самострахування залежно від обсягу завданих збитків;

• декларування об’єктів підвищеної небезпеки (оцінку небезпеки, зон можливого ризику, розташування небезпечних об’єктів, подальшу експлуатацію, затвердження ПЛАС, обсягів відповідальності, страхових тарифів, резервування матеріальних ресурсів підприємства для ліквідації наслідків НС).

• науково-технічну експертизу поданої декларації (технічне обстеження об’єктів, оцінку проектів, рівень прийнятого техногенного ризику);

• ліцензування – спеціальний дозвіл на початок роботи та на види діяльності об’єкта підвищеної небезпеки з обслуговування об’єктів, машин, механізмів підвищеної небезпеки, що може призвести до виникнення надзвичайних ситуацій. Ліцензія підтверджує спроможність організації, підприємства бути суб’єктом економічної діяльності у сфері, де експлуатуються вибухо-, пожежо-, хімічно небезпечні речовини, магістральний, нафтогазовий, трубопровідний транспорт тощо.

Ліцензія, крім правових функцій, виконує інспектуючу та контролюючу функції з дотримання суб’єктом господарювання ліцензійних вимог та умов у сфері цивільного захисту.

Паспортизація, ідентифікація та декларування безпеки потенційно небезпечних об'єктів

Паспортизація діючих об'єктів господарської діяльності проводиться для кваліфікованої ідентифікації ПНО .Паспортизації підлягають діючі об'єкти господарсько їдіяльності, незалежно від форми власності, на яких є реальна загроза виникнення НС (аварії) техногенного або природного характеру. Вимоги щодо паспортизації не поширюються на транспортні засоби,які перевозять небезпечні речовини рухомим складом залізничного транспорту, суднами, плавзасобами морського та річкового транспорту, літаками, іншими повітряними транспортними засобами та автомобільним транспортом.

Паспортизація ПНО проводиться один раз на п'ять років. Зведений перелік ПНО подається Головним управлінням МНС України на підставі переліків ПНО - Науково-дослідному,проектно-конструкторському та технологічному інституту мікрографії (далі - НДІ мікрографії) Державного департаменту страхового фонду документації .

Інформаційні дані паспорта ПНО, а також їх зміни формуються фахівцями об'єктів (підприємств) в обсязі, передбаченому формою паспорта, та затверджуються його керівником. Паспортизація ПНО проводиться згідно Форми паспортів потенційно небезпечного об'єкта для загальних показників виробничої діяльності промислового підприємства (додаток 1), виробничої діяльності вугільної шахти (додаток 2), гідротехнічного об'єкта (додаток 3).

Територіальні органи управління з питань НС та ЦЗН згідно з чинним законодавством мають право перевіряти обсяг, достовірність та своєчасність інформації, поданої в паспорті ПНО.

Керівник ПНО згідно із чинним законодавством несе особисту відповідальність за несвоєчасність подання паспорта ПНО і змін до нього, неповний обсяг інформації та подання недостовірної інформації.

Ідентифікація потенційно небезпечних об'єктів

Установлення тотожності ПНО для кожного окремого об'єкта полягає у визначенні всієї сукупності якісних та кількісних параметрів об'єкта, які впливають (можуть впливати) на його потенційну небезпеку. Об'єкт ідентифікується ПНО за наявності у його діяльності хоча б одного чинника небезпеки.

Оцінка потенційної небезпеки виробничої діяльності об'єкта (підприємства) проводиться на підставі:

- визначення кількісних чинників небезпеки, які врегульовано відповідними чинними нормативно-правовими та нормативно-технічними актами;

- інформаційних даних, які наводяться у паспорті ПНО фахівцями окремих об'єктів (підприємств).

Ідентифікація ПНО враховує:

• вид (природу) небезпеки (радіаційна, хімічна, біологічна, бактеріологічна, вибухопожежна тощо);

• інтенсивність джерел небезпеки та час їх негативного впливу (постійне випромінювання, залпові викиди, систематичне накопичення небезпечного ефекту на поверхні грунту тощо);

• характер та ступінь негативного впливу на реципієнта;

• сферу забруднення (атмосфера, гідросфера, літосфера);

• технічний стан будов, споруд, технологічного обладнання т інженерних комунікацій, ступінь їх зношеності; загальний стан техніки безпеки.

Визначення виду небезпеки (радіаційна, хімічна,вибухопожежна, гідродинамічна, біологічна тощо) проводиться залежно від інформаційних даних паспорта ПНО з урахуванням вимог діючих нормативно-технічних норм та інших показників, які наводяться в паспортах ПНО.

Потенційно небезпечним об'єктом вважається апарат або сукупність пов'язаних між собою потоками в технологічний цикл апаратів, об'єднаних за адміністративною та/або територіальною ознакою.

Потенційно небезпечним об'єктом за адміністративною ознакою вважається структурний підрозділ (виробництво, цех, відділення, дільниця, тощо) суб'єкта господарської діяльності.

Під час проведення ідентифікації для кожного потенційно небезпечного об'єкта розраховується сумарна маса кожної небезпечної речовини із зазначених у нормативах порогових мас індивідуальних небезпечних речовин або кожної небезпечної речовини, яка за своїми властивостями може бути віднесена до будь-якої категорії або до декількох категорій небезпечних речовин згідно із зазначеними нормативами.

.

Процедура ідентифікації вважається закінченою, якщо виявиться, що сумарна маса хоча б однієї з усіх видів небезпечних речовин на потенційно небезпечному об'єкті, дорівнює або перевищує норматив порогової маси.