35.Що таке виборча формула? Якими є загальні правила переведення голосів у мандати?

Виборча формула. Правила (чи сума правил), які визначають, який кандидат у депутати є обраним в даному виборчому округу чи в який спосіб відбувається “перетворення” голосів, зібраних політичною партією, у відповідну кількість депутатських мандатів. Виборча формула виступає в кількох варіантах і часто утотожнюється з виборчою системою. У процесі проведення голосів у мандати немає елементів автоматизму; як цей процес відбуватиметься, залежить від впровадження тієї чи іншої виборчої системи. Виборча формула становить головне джерело деформації результатів виборів – невідповідності поділу мандатів з фактичними преференціями виборців вираженими голосуванням. Крім методу переведення голосів виборців у мандати, до складу виборчої формули можуть додатково входити: виборчий бар’єр та вирівнювальний розподіл мандатів.

Правила переведення голосів у мандати. При обрахунку голосів слід насамперед зрозуміти різницю між наступними правилами прийняття рішення: мажоритарними та пропорційними. Існують два основні способи організації цього процесу: мандати надаються тим кандидатам, які отримали більшість (відносну чи абсолютну) голосів виборців або цей розподіл відбувається пропорційно до числа голосів, поданих за кожне об’єднання кандидатів. У випадку мажоритарної системи існує необхідність здобуття більшості голосів виборців, що приводить до проведення остаточних виборів (між двома кандидатами), коли зазвичай лише нечисленні кандидати отримують абсолютну більшість голосів виборців у першому турі голосування. Часто участь у другому турі виборів є обмеженою двома кандидатами, які отримали найбільшу кількість голосів в першому турі. Замість остаточних виборів може мати місце система альтернативного голосування, коли отримання більшості визначається в результаті подвійної, потрійної і. т. д. передачі преференційних голосів.

Політичні наслідки остаточних виборів пов’язані з роллю малих партій. Можуть стати вони цікавими для великих партій, які змагаються між собою за більшість голосів у виборчому окрузі, і в рамках виборчого альянсу отримати кілька депутатів в обмін на підтримку кандидатів великої партії у інших виборчих округах.

36.Що таке виборче законодавство? Якою є система виборчого законодавства України?

Виборче законодавство. Норми конституції та інших нормативних актів, які регулюють виборчий процес. Виборче законодавство деталізує основні положення виборчої системи. У виборчому законодавстві відображенo порядок висунення кандидатів у депутати, вимоги до них, процедура голосування, можливості користування послугами засобів масової інформації (ЗМІ), порядок і джерела фінансування. Законодавство передбачає заборону використання нечесних та незаконних методів на виборах: підкупу, примусу, підтасовки голосів тощо. У виборчому законодавстві спеціально детально виписана процедура голосування. Законодавство про вибори передбачає певні обмеження, а також вимоги до кандидатів в депутати. Наявність розвинутого виборчого законодавства є однією з головних ознак демократичності держави, що забезпечує практичну можливість кожного громадянина реалізувати свої виборчі права. У кожній країні виборче законодавство має свої особливості. Що ж стосується конституційно-правової оцінки виборчих систем, то твердження про те, що вибір виборчої системи повинен бути здійснений у конституції є неоднозначним. Конституція сьогодні досить часто обходить стороною закріплення виборчої системи й містить лише найважливіші принципи демократичного виборчого процесу. У США, наприклад, всі питання пов’язані з виборами, регулюються законодавством штатів. У цілому, виборче законодавство країн Заходу є достатнтьо справедливим і забезпечує політичну конкурентність, так що у цих країнах не залишається майже ніяких можливостей для зловживань та приводів для суперечок щодо виборчого процесу. Загальна Декларація Прав Людини у ст. 21 передбачає, що кожна людина має право брати участь в управлінні власною країною безпосередньо або з допомогою посередництва вільно обраних представників, що кожна людина має право рівного доступу до державної служби у власній країні, що підставою влади уряду повинна бути воля народу і що ця воля повинна знаходити своє виявлення в періодичних та дійсних виборах, які повинні проводитися за умов загального та рівного виборчого права шляхом таємного голосування або ж з допомогою інших рівнозначних форм, які мають забезпечувати свободу голосування. Надзвичайно важливе значення має роз’яснення, надане Комітетом ООН з прав людини у “Загальному коментарі до статті 25 Міжнародного пакту про громадянські і політичні права”, де зокрема констатується, що стаття 25 “Право брати участь у веденні державних справ, голосувати і бути обраним, та право бути допущеним до державної служби на умовах рівності” фіксує фундаментальні права людини для демократичного уряду, що право кожного громадянина брати участь у веденні державних справ, голосувати та бути обраним є спорідненим, але не тотожним праву народів на самовизначення. Зафіксовано, що положення цієї статті націлені на захист прав індивідів брати участь у процесах, що у своїй сукупності іменуються державними справами. Також наголошується, що не повинно допускатися жодної різниця між громадянами у реалізації ними цих прав на основі їх раси, кольору шкіри, статі, мови, віросповідання, політичних та інших переконань, національного чи соціального походження, власності, походження чи іншого. Серед міжнародних документів особливу роль щодо визначення демократичних стандартів проведення виборів має документ Копенгагенської наради Конференції з людського виміру, Конференції з Безпеки та Співробітництва у Європі. Він зафіксував колективне зобов’язання європейських держав щодо гарантування принципу визнання влади уряду волею народу шляхом реалізації наступних положень: вільні вибори проводяться з розумною періодичністю, як це встановлено законом; всі мандати, принаймні в одній палаті національного законодавчого органу, повинні бути об’єктом вільного змагання кандидатів у ході всенародних виборів; дорослим громадянам гарантується загальне та рівне виборче право; повинно бути забезпечене проведення голосування таємно або із застосуванням рівноцінної процедури вільного голосування, а також чесний підрахунок голосів та повідомлення про нього, опублікування офіційних результатів; повинно враховуватися право громадян домагатися політичних або державних посад особисто або в ролі представників політичних партій чи організацій без дискримінації; повинно бути забезпечене право окремих осіб чи груп осіб створювати в умовах повної свободи свої політичні партії або інші політичні організації та надавати таким політичним партіям і організаціям необхідні юридичні гарантії, що дозволяють їм змагатися між собою на основі рівності перед законом та органами влади; має бути забезпечене проведення політичних кампаній в атмосфері свободи та чесності, що їх гарантує закон та державна політика і в якій жодні адміністративні дії, примус чи залякування не утримували би партії та кандидатів від вільного висловлення своїх поглядів і оцінок, а також не заважали би виборцям ознайомлюватися з ними та обговорювати їх або голосувати вільно, без побоювань бути покараними; мають забезпечувати невстановлення будь-яких юридичних чи адміністративних бар’єрів для вільного доступу до засобів масової інформації на недискримінаційній основі для всіх політичних угруповань та окремих осіб, які бажають взяти участь у виборчому процесі; мають забезпечити право кандидатів, що отримали необхідну кількість голосів, яка визначена законом, належним чином обіймати посаду та мати змогу залишатися на ній до закінчення строку своїх повноважень або до їх припинення іншим чином, що регулюється законом у відповідності з демократичними парламентськими та конституційними процедурами. Попри всі недосконалості, характерні етапу трансформаційних перетворень, в Україні протягом 18 років незалежності створено найголовніше – цілісну систему виборчого законодавства України.

Система виборчого законодавства України. Сукупність законів, які визначають порядок, принципи та періодичність проведення виборів в Україні. Цю систему складають п’ять груп законодавчих актів, за допомогою яких держава регулює виборчий процес: Конституція України, спеціальні Закони України (“Про вибори народних депутатів України”, “Про вибори Президента України”, “Про вибори депутатів місцевих рад та сільських, селищних, міських голів”, “Про вибори депутатів Верховної Ради Автономної Республіки Крим”, “Про Центральну виборчу комісію”), міжнародні правові акти, що регулюють проведення виборів, ратифіковані Україною, нормативно-правові акти конституційного законодавства України та галузеві нормативні акти, якими регулюються певні процедури виборчого процесу та інститути виборчого права, зокрема норми адміністративного, трудового, житлового, кримінального, фінансового законодавства тощо. Розглядаючи окремі акти цієї системи, слід зазначити, що найвищу сходинку в ній займає Конституція України, яка закріплює засади конституційного ладу та принципи виборчого права України, визначає основи статусу окремих суб’єктів виборчого процесу, встановлює основи регламентації його найважливіших стадій (статті 5, 69-71, 76-77). Слід зазначити, що поряд з означеною системою законодавчих актів існують також відповідні рішення Конституційного Суду України, які також мають вплив на нормативне регулювання виборів народних депутатів України. Новелою організації і проведення виборів народних депутатів України у 2002 р. став Указ Президента України “Про забезпечення реалізації прав громадян, принципів демократичного суспільства, відкритості і прозорості у процесі підготовки та проведення виборів 2002 року”. Норми, що регулюють окремі питання організації та проведення виборів народних депутатів України, містяться і в таких законах України, як “Про громадянство України”, “Про статус народного депутата України”, “Про Конституційний Суд України”, “Про об’єднання громадян”, “Про політичні партії в Україні”, “Про інформацію”, “Про друковані засоби масової інформації (пресу) в Україні”, “Про телебачення і радіомовлення”, “Про порядок висвітлення діяльності органів державної влади та органів місцевого самоврядування в Україні засобами масової інформації”, “Про правовий режим надзвичайного стану”, “Про правовий режим воєнного стану”, “Про боротьбу з корупцією” тощо. Кримінальний кодекс України встановлює кримінальну відповідальність за перешкоджання здійсненню виборчого права чи роботі виборчої комісії (ст. 157), неправомірне використання виборчих бюлетенів, підлог виборчих документів або неправильний підрахунок голосів чи неправильне оголошення результатів виборів (ст. 158), порушення таємниці голосування (ст. 159). Відповідні норми містяться і в Кодексі України про адміністративні правопорушення пов’язані з організацією та проведенням виборів (ст. 186-2, 184-1). Цивільний процесуальний кодекс України визначає процедуру оскарження в суді неправомірних рішень, дій чи бездіяльності виборчих комісій, які обмежують виборчі права громадян. Так, відповідно до ст. 238-243, 243-11, 243-20 суд розглядає скарги на неправильності в списках виборців, на рішення, дії або бездіяльність виборчих комісій. У процесі правового забезпечення виборів народних депутатів України значну роль відіграють також підзаконні акти з питань організації та проведення виборів. Наприклад, на виконання норм Закону України “Про вибори народних депутатів України” Кабінет Міністрів України повинен прийняти відповідні постанови, якими встановити: розмір та порядок оплати праці члена виборчої комісії, який виконує свої повноваження на платній основі, порядок закупівлі товарів, оплати робіт і послуг підготовки і проведення виборів тощо. Обов’язкові для виконання всіма виборчими комісіями є роз’яснення Центральної Виборчої Комісії (ЦВК). Зокрема ЦВК, встановлює порядок надання ефірного часу для проведення передвиборної агітації за рахунок і в межах коштів Державного бюджету України, що виділяються на підготовку і проведення виборів народних депутатів України, порядок проведення жеребкування щодо включення до складу окружних виборчих комісій представників політичних партій (виборчих блоків) тощо