38.Що таке виборчий бар’єр? у чому суть легального та реального виборчого бар’єру?

Виборчий бар’єр: легальний та реальний. Один з елементів пропорційної виборчої системи, який полягає у тому, що політична партія (виборчий блок) для проходження в парламент повинні набрати на виборах фіксований відсоток голосів виборців. Усі виборчі системи мають так званий виборчий бар’єр, який встановлюється законодавчо або визначається де-факто. Висота порогу зафіксованого у виборчому законодавстві називається легальним виборчим порогом. У інших випадках такий бар’єр є побічним продуктом деяких аспектів виборчої системи, таких як кількість місць, що розподіляється, чи кількість політичних партій і кандидатів у депутати, які беруть участь у виборчих перегонах, і в цьому випадку він по суті є фактичним бар’єром. Виборчий бар’єр може мати характер прихованого бар’єру. У країнах, де вибори та розподіл мандатів відбуваються на рівні регіональних чи місцевих округів, тіньовий бар’єр з’являється завдяки розміру цих округів. У результаті, фактичний рівень підтримки (реальний виборчий поріг), що необхідний партії для проходження до парламенту, може різко зростати й сильно перевищувати легально встановлений. Наприклад, у тримандатному окрузі при наявності трьох конкуруючих партій та при використанні формули д’Ондта дійсний електоральний поріг буде дорівнювати 20-25 % незалежно від того, на якій позначці залишається легальний обмежувач партійно-електорального представництва. Має значення також і те, в якій фазі процедури розподілу мандатів застосовується виборчий бар’єр: у першій, другій чи в обох. Від цього властиво залежить результати застосування виборчого бар’єру. Крім того важливо бачити різницю поміж законодавчими бар’єрами, які стосуються всієї виборчої території (партія повинна отримати відповідну кількість голосів у цілій державі), та такими, що є на рівні виборчого округу. Сконцентровані локальні малі партії у випадку загальнодержавного порогу мають незначні шанси на отримання депутатського мандату, натомість у випадку існування регіональних бар’єрів можуть отримати мандати пропорційно до своїх виборчих впливів. Хорошим прикладом тут є Іспанія: 3 % блокуючий поріг на рівні виборчого округу не перешкоджає регіональним партіям ввійти до парламенту. Навіть вищий виборчий бар’єр буде легко подоланий малими партіями, виборці яких сконцентровані на регіональному рівні.

39.Що таке виборчий період і виборчий процес? Які засади та етапи виборчого процесу?

Офіційно встановлений проміжок часу протягом якого здійснюється виборча кампанія. Найбільш докладно визначення цього поняття подається у виборчих кодексах. Так виборчий кодекс Албанії визначає виборчий період як “період, що починається за тридцять днів до дати проведення виборів і триває до дня остаточного повідомлення результатів голосування”. Визначення “виборчого періоду” дається й у законодавстві Молдови. Виборчий кодекс цієї країни визначає його як “період часу, який починається від офіційного оголошення дати виборів і закінчується на день, коли кінцеві результати виборів підтверджуються компетентними органами”. Як бачимо, уніфікованого визначення виборчого періоду не існує. І якщо виборчі кодекси обох країн солідарні щодо моменту закінчення виборів – дня оголошення остаточних підсумків голосування, то момент початку виборчої кампанії визначається абсолютно по-різному. Однак у більшості країн Центральної та Східної Європи окремих визначень цих понять узагалі не існує. Точка відліку проведення виборів в законодавстві країн Центральної та Східної Європи формулюється двома шляхами: або шляхом зазначення конкретного дня (Естонія, Боснія та Герцоговина) або більш загального формулювання – протягом певного періоду після закінчення терміну діяльності попереднього органу. Так, в Естонії вибори Президента проводяться “не раніше ніж за 60 та не пізніше ніж за 10 днів до завершення терміну перебування на посаді Президента Республіки; в Албанії перший тур виборів в Асамблею проводиться за 60-30 днів до припинення строку повноважень діючої Асамблеї й не пізніше ніж через 45 днів після її розпуску. У Болгарії вибори призначає Президент Республіки не пізніше ніж за 60 днів до дня виборів, у Литві чергові вибори до Сейму призначаються Президентом Республіки не пізніше як за шість місяців до закінчення повноважень членів Сейму з одночасною умовою – не раніше як за два місяці та не пізніше як за місяць до закінчення повноважень членів Сейму. Законодавством Македонії передбачено, що вибори у члени парламенту проводяться один раз на чотири роки в останні 90 днів дії мандату старого складу Парламенту чи протягом 60 днів з дати його розпуску. Згідно з Закoном України “Про вибори народних депутатів України, чергові вибори до парламенту в Україні відбуваються в останню неділю березня четвертого року повноважень Верховної Ради України. Як видно, праткика такого формулювання не надто поширена. Однак для України вона є цілком прийнятною, оскільки її законодавство передбачає можливе проведення як чергових, так і позачергових виборів, встановлюючи для кожного випадку окремі терміни.

Виборчий процес та його етапи. Здійснення суб’єктами виборчого процесу передбачених законом виборчих процедур; сукупність різних форм взаємодії та послідовних дій з висунення, рекламування та голосування за суб’єктів політичної влади, персональний та структурний склад яких формується вираженням волі тієї частини населення, яка за законодавством вважається достатньою для визнання результатів виборів легітимними. У цьому заході бере участь велика кількість осіб, що виконують різні функції, тому виборчий процес складається з певного набору узгоджених за часом та місцем проведення політичних, правових і організаційних дій. З формально-правової точки зору виборчий процес розглядається як система законодавчо встановлених процедур з’ясування суспільної оцінки відповідності задекларованої спрямованості політичної активності кандидатів на виборні посади, коло яких визначається у встановленому законом порядку, правоздатними громадянами країни або її окремого регіону залежно від загальнодержавного чи місцевого характеру виборів. Виборчий процес завжди включає в себе встановлену законодавством сукупність процесуальних форм проведення виборів, які визначають кількість та зміст стадій виборчого процесу. Виборчий процес не тільки і не стільки переважно адміністративний технологічний процес, скільки публічний, конкурентний процес, в межах якого розгортається політична правосуб’єктність громадян-виборців. Виборчий процес розглядається як складова загального політичного процесу та режиму, що існують в країні. За умови демократичних режимів виборчий процес є вельми важливою сукупністю форм взаємодії громадянського суспільства і держави – передачею владних повноважень представникам суспільства через процедуру виборів. У результаті цілеспрямованої політичної діяльності досягають соціально значущий підсумок: для суспільства – найбільш повна реалізація функції легітимації координаторів соціальних процесів, для держави – забезпечення правових норм організації та проведення виборчих кампаній, для кандидатів на виборні посади – здійснення в рівній боротьбі з політичними конкурентами свого права репрезентувати громадян в органах політичної влади. Початок виборчого процесу оголошує Центральна виборча комісія (ЦВК) у випадках та в строки, встановлені Конституцією та Законом України “Про вибори народних депутатів України”. Виборчий процес в Україні включає такі етапи: складання та уточнення списків виборців, утворення виборчих округів, утворення виборчих дільниць, утворення виборчих комісій, висування та реєстрація кандидатів у депутати, проведення передвиборної агітації, голосування, підрахунок голосів виборців та встановлення підсумків голосування, встановлення результатів виборів та їх офіційне оприлюднення, оприлюднення діяльності виборчих комісій. Виборчий процес завершується через п’ятнадцять днів після дня офіційного оприлюднення ЦВК результатів виборів.

Засади виборчого процесу. Відправні ідеї, положення, основні принципи діяльності суб’єктів виборчого процесу. Вони є підгрунтям для здійснення ними передбачених законом виборчих процедур. До основних засад виборчого процесу відносять: законність та заборона незаконного втручання будь-кого у виборчий процес; політичний плюралізм; гласність і відкритість; рівність всіх суб’єктів виборчого процесу; свобода передвиборної агітації, рівні можливості доступу до засобів масової інформації (ЗМІ); неупередженість до партій (блоків), кандидатів з боку органів державної влади, органів місцевого самоврядування, їх посадових і службових осіб та керівників підприємств, установ і організацій. Основні засади виборчого процесу виписані в ст. 10 Закону України “Про вибори народних депутатів України”.