33.Що таке виборча кампанія, її головні моделі?

2.2. Виборча кампанія. Офіційно оголошений період доцільно організованої, методично грамотно побудованої і змістовно насиченої діяльності кандидата у депутати, політичної партії, спрямованої на виконання масового психологічного впливу на електорат з метою усвідомленого і неусвідомленого їх спонукання до віддачі голосів за вказаного кандидата (партію). Як будь-який політико-правовий процес, виборча кампанія є як певною діяльністю визначених законом суб’єктів щодо забезпечення народного волевиявлення, так і системою правових норм, що регулюють цю діяльність. Відповідно, практично всі сучасні держави законодавчо регулюють правила проведення такої кампанії, аби забезпечити дотримання на практиці конституційних принципів рівних і вільних виборів. Таке регулювання, серед іншого (визначення суб’єктів виборчого процесу, їхніх прав і обов’язків, повноважень виборчих комісій тощо), полягає у визначенні правил використання в кампанії ресурсів, що забезпечують вплив на свідомість виборців (агітаційних, комунікаційних, медійних) дозволяють утримувати адекватне матеріально-фінансове забезпечення кампанії (фінансування виборчої кампанії), залучають органи публічної влади до процесу формування персонального складу виборних органів (повноваження органів публічної влади в організації і забезпеченні виборів, обмеження зловживань службовим становищем). Усі зусилля в кампанії спрямовані на оптимальне використання наявних виборчих ресурсів для посилення переваг кандидата (партії) та для нейтралізації сильних сторін опонентів. У законодавстві країн Центральної та Східної Європи словосполучення “виборча кампанія” вживається у сенсі “агітаційна кампанія”. Кожна виборча кампанія є унікальною й несхожою на попередні. Унікальність виборчої кампанії визначається трьома чинниками: особою кандидата, специфікою моменту, стратегією виборчої кампанії. Форма та зміст виборчої кампанії залежать від багатьох факторів. Виділяють різні типи виборчих кампаній. В залежності від рівня представницької влади, що обирається, а також від розміру виборчих округів виділяють: місцеві виборчі кампанії малого масштабу (вибори депутатів сільських чи районних рад – чисельність виборців до 5000); місцеві виборчі кампанії середнього розміру (від 5 до 20 тис.); місцеві виборчі кампанії великого масштабу (від 20 до 50 тис.); регіональна виборча кампанія (понад 50 тис.); регіональна виборча кампанія середнього розміру (понад 100 тис.); регіональна виборча кампанія великого розміру (понад 200 тис.); загальнонаціональна виборча кампанія (всі виборці України). Чим меншим є масштаб виборчої кампанії, тим простішою є її структура і тим активнішим є особистий контакт кандидатів з виборцями. І навпаки - чим більший масштаб виборчої кампанії – тим меншою є залученість кандидатів у неї, зростає роль виборчого штабу. В залежності від суміщення тобто чи вибори проводяться на один рівень чи обираються одночасно кандидати різних рівнів. Зазвичай суміщають вибори різних рівнів (районні, міські, обласні та Верховну Раду) або вибори з референдумом. В залежності від типу виборчої системи. У виборчих кампаніях прийнято виділяти два види факторів, які впливають на неї: керовані та некеровані. Перші залежать від рішень та дій самого кандидата та його команди і можуть бути виявлені за допомогою спеціальних соціально-психологічних досліджень. Другі не залежать від рішень кандидата та його команди. До них відносять: загальний вектор соціально-політичних процесів в країні; діяльність центральних, обласних та регіональних органів влади; економічна ситуація в державі та окрузі; особливості екологічної ситуації; особливості соціального портрету регіону; характер діяльності опонентів та їх команд; різка зміна політичної ситуації в сусідніх країнах, кліматичні умови тощо. Виборча кампанія складається з кількох етапів: нульовий (підготовчий) – триває до початку офіційної реєстрації кандидата в депутати (партії, блоку); початковий – початок пропагандистської кампанії, перше знайомство з кандидатом та його програмою; основний – реалізація плану-графіку виборчої кампанії; заключний – останні два тижня перед виборами – активізація виборчої пропаганди та агітації; день виборів; підведення підсумків. Враховуючи розмір території України термін, що дається законодавством на ведення виборчої кампанії є доволі значним. Висування претендентів починається за 170 і закінчується за 140 днів до виборів, реєстрація кандидатів Центральною виборчою комісією (ЦВК) повинна закінчуватися не пізніше як за 90 днів до виборів. Таким чином, для агітаційної роботи українські кандидати на посаду Президента мають не менше ніж 89 днів, тобто майже три місяці. Для порівняння: у набагато менших від України державах, таких, наприклад, як Болгарія, на виборчу кампанію кандидатів у президенти дається 24 дні, у Словаччині – 13 днів. Однак запозичення європейського досвіду в цьому плані навряд чи є доцільним. Враховуючи, що в Словаччині 4 млн. виборців, а в Україні їх аж 38 млн., терміни ведення передвиборної агітації в Словаччині і в Україні співвідносяться приблизно як 3 : 2. Тобто до певної міри можна навіть стверджувати, що терміни ведення виборчої кампанії в України є скороченими у пропорції до кількості виборців та розвитку інфраструктури.

Маркетингова виборча кампанія. Така модель виборчої кампанії, при якій виборець виступає у ролі гіпотетичного покупця, а чисельні виборчі об’єднання – у ролі гіпотетичних продавців. Роль товару відводиться кандидатам, їх програмам, іміджу. Таким чином таку модель виборчої кампанії можна визначити як процес створення товару, розробки, планування та проведення заходів по його ідентифікації, рекламі та стимулюванні збуту. А мета такої кампанії – з найбільшим ефектом провести значний (у масштабах всього виборчого округу) розпродаж. Сучасний виборчий ринок неможливий без активного і навіть агресивного політичного маркетингу. Він передбачає вивчення кон’юнктури політичного ринку, настроїв виборців та їх готовності підтримати ті чи інші програми. При цьому всі акції виборчої кампанії мають чітку спрямованість на окремі (цільові) категорії виборців, а організація кампанії максимально структурована та раціональна.

Адресна виборча кампанія. Виборча кампанія зорієнтована на адресну групу виборців. “Ми всі робимо помилку,- писав Гоулд,- намагаючись звернутися до всіх та кожного. Суть успішної політичної стратегії полягає в тому, щоб робити вибір і часто жорсткий вибір. Необхідно визнати, що ви не можете адресувати свій політичний заклик всім – вам просто доведеться вибирати. Це, звичайно не означає, що ви повинні повністю виключити з поля зору тих, хто не входить до вибраної вами групи, просто тим, хто до неї входить, повинно приділятись найбільше уваги.” Знаючи свою адресну групу, характерний для неї тип сприйняття, можна приступати до планування впливу на неї.

Виборча кампанія та міжетнічні стосунки. На перебіг виборчої кампанії суттєвий вплив можуть здійснювати існуючі в суспільстві міжетнічні стосунки. Вибори та виборча система можуть бути інструментом зміни рівня стабільності та ступеня репрезентативності в політичній системі. Х. Лінц та А. Степан вважають, що вибори можуть підвищити чи, навпаки, знизити політичну значимість етнічності. Їх роль зростає, якщо йдеться про перші вибори, що проводяться в новій державі. Щоб зменшити вплив етнічного фактора, загальнодержавні вибори мають передувати місцевим виборам. Водночас приклад ПАР та Індії доводить, що існує залежність між високою конкуренцією на виборах і етнічним насильством. Якщо етнічні лідери змушені вести безкомпромісну боротьбу задля захисту інтересів власної групи за рахунок інших, то це може призвести до поляризації та збільшення конфліктів. У випадку поліетнічних суспільств чим вищі ставки, тим більша ймовірність того, що виборча кампанія матиме тенденцію до поляризації і радикалізації різних груп. Ситуація загострюється за наявності етнічних партій: тоді вибори можуть бути цензованими і з передбачуваними результатами. Д. Горовіц визначає три моделі етнічного насильства у виборчих перегонах: превентивний удар, прорив і закріплення. Превентивний удар спрямований на підвищення шансів на перемогу конкретної етнічної спільноти за допомогою розмивання голосів певної категорії виборців між кількома учасниками перегонів. На противагу цьому, стратегія прориву передбачає спробу партії розширити свою електоральну базу за рахунок виходу за межі традиційної етнічної основи. Якщо це сприймається іншими партіями як загроза, то це може спровокувати насильство. Етнічне виборче насильство у вигляді закріплення характерне у поствиборчий період. Чисте закріплення характерне для ситуації, коли вибори підтверджують домінування демографічної більшості. Штучне закріплення характеризує ситуацію, коли на виборах перемогу здобуває меншина (що може зумовлюватися штучним розколом більшості або особливостями виборчої системи). У випадку чистого закріплення джерелом насильства стають меншини, штучного – більшість. Жодна з цих ситуацій не сприяє стабільності та репрезентативності.