5. Загальна характеристика автоматизованої телекомунікаційної системи «Державний реєстр виборців».

Державний реєстр виборців - автоматизована інформаційно-телекомунікаційна система (банк даних), призначена для зберігання, обробки даних, які містять передбачені Законом відомості, та користування ними, створена для забезпечення державного обліку громадян України, які мають право голосу відповідно до статті 70 Конституції України ( виборців).

Основними завданнями Реєстру є:

1) ведення персоніфікованого обліку виборців;

2) складання списків виборців для виборів Президента України, народних депутатів України, депутатів Верховної Ради Автономної Республіки Крим, депутатів місцевих рад, сільських, селищних, міських голів, для всеукраїнських та місцевих референдумів.

Робота відділу ведення Державного реєстру виборців виконавчого комітету міської ради у багатьох асоціюється тільки із складанням та уточненням списків виборців для виборів Президента України, народних депутатів України, депутатів місцевих рад, міського голови, для всеукраїнських та місцевих референдумів. Але після закінчення виборчої кампанії робота відділу продовжується постійно.

6. Класифікуйте виборчі системи за способом їх становлення.

Класифікація виборчих систем за способом їх становленням. Виборчі системи, де вже реалізовано принцип вільних виборів, можна поділити на три великі категорії: А) виборчі системи, що постали еволюційно й мають тривалу історію. Наприклад, англомовні і скандинавські країни мають тривалу історію вільних виборів, їх виборчі системи існують вже століття і навіть більше. У сучасній політичній термінології існує поняття “країни Заходу”, яке стосується 24-х країн з усталеними виборчими системами, а саме: Австралії, Австрії, Бельгії, Великобританії, Греції, Данії, Ізраїлю, Ірландії, Ісландії, Іспанії, Італії, Канади, Люксембургу, Нідерландів, Німеччини, Нової Зеландії, Норвегії, Португалії, США, Швейцарії, Швеції, Франції, Фінляндії та Японії. Ця група країн об’єднує держави, де принцип вільного вибору впроваджено в життя повною мірою. Вибори є підвалиною демократичного процесу; тому-то члени згаданої вище групи характеризуються як країни з демократичним політичним режимом. Б) виборчі системи, що постали внаслідок зміни конституційного ладу кілька десятків років тому. Сьогодні Франція, Німеччина, Італія та Австрія мають тривкі виборчі системи. Але у кожній з цих країн нині діючу конституцію було створено після другої світової війни, і зміна режиму, як правило, супроводжувалася змінами у виборчій системі. Більше того, у процесі різкої еволюції виборча система може проявити інші властивості. Так, у Німеччині під час національних виборів у 1980 р. соціал-демократи і християнські демократи забезпечили собі 87 % голосів і відповідно 89 % місць у парламенті, тоді як у 1949 р. ці цифри становили відповідно 60 % і 67 %, В) виборчі системи, що тільки постали після встановлення нового конституційного ладу. Сьогодні Іспанія, Португалія і Греція проводять вибори на альтернативній основі, але виборча система країни, яка тільки-но впровадила у життя принцип вільного вибору після періоду авторитарного правління, ще не може бути закріплена інституційно у певній мірі. Посткомуністичні країни Європи, поки що не можна віднести до демократичних: це є країни з політичним режимом перехідного типу. Виборчі системи, що застосовуються тут завжди були далекими від виборчих систем західних демократій, які відзначаються конкурентністю боротьби за владу та відкритим характером останньої. Як теоретично, так і на практиці виборча система радянського стилю характеризується як “відбіркова”, оскільки вона не припускає наявності в окремому виборчому окрузі більше ніж одного кандидата. Виборчі системи у посткомуністичних країнах сьогодні мають перехідний характер.