63. Державний нагляд за якістю та внутрішньовиробничий контроль.

Державний нагляд за якістю продукції в Україні здійснює Державний комітет України по стандартизації, метрології і сертифікації (Держстандарт України), який є національним органом, що здійснює стандартизацію і сертифікацію продукції. Об‘єктом державного нагляду є продукція виробничо-технічного призначення і товари народного споживання, експортна продукція щодо вимог контрактів, імпортна продукція щодо діючих в Україні стандартів, атестовані виробництва.

На місцях державний нагляд за якістю продукції здійснюють територіальні органи Держстандарту – центри стандартизації, метрології і сертифікації.

На підприємстві функцію контролю якості продукції виконує відділ технічного контролю (ВТК).

ВТК через безпосередню перевірку кожного виробу та цілеспрямований вплив на умови і чинники, що визначають якість продукції, повинні постійно забезпечувати необхідний рівень якості, зафіксований у нормативних документах.

Об‘єктами ВТК на підприємстві є: якість основних і допоміжних матеріалів, заготівок, напівфабрикатів, комплектуючих; справність устаткування, пристроїв, робочого інструменту й контрольно-вимірювальних приладів; технічна документація; відповідність кваліфікації персоналу вимогам, що забезпечують якісне виконання роботи; суворе дотримання виробничо-трудової дисципліни, технологічних режимів обробки і складання готових виробів; кількість виготовлених деталей, вузлів; усі види і кількість виготовленої продукції; рівень виконання виробничих завдань; кількість бракованої продукції.

64. Продуктивність праці персоналу: сутність, методи визначення та чинники зростання.

Продуктивність праці – це економічна категорія, що характеризує ефективність використання трудових ресурсів.

Розрізняють продуктивність індивідуальної праці та суспільної праці.

Рівень продуктивності праці характеризується двома показниками:

• прямим – виробіток – показує кількість продукції, що виробляє один робітник за одиницю робочого часу;

• оберненим – трудомісткість – відображає витрати праці на виробництво одиниці продукції.

Розрізняють наступні методи визначення виробітку:

• натуральний – визначається шляхом ділення обсягу виробленої продукції у фізичних одиницях на кількість затраченого часу у нормо-годинах або середньоспискову чисельність робітників;

• вартісний –розраховується діленням обсягу виробленої продукції в гривнях до витрат часу, вираженого в середньосписковій чисельності робітників, або відпрацьованій ними кількості людино-днів, людино-годин;

• трудовий – розраховується діленням обсягу продукції, представленої в затратах робочого часу в нормо-годинах, на кількість робітників.

Показник виробітку залежить не тільки від методу обчислення обсягів виробництва, але й одиниці робочого часу. У зв‘язку з цим розрізняють: середньогодинний виробіток одного робітника; середньоденний виробіток одного робітника; середній річний виробіток на одного робітника; середній річний виробіток на одного працівника. В залежності від складу трудових затрат розрізняють наступні види трудомісткості: технологічну; обслуговування виробництва; виробничу; управління виробництвом; повну. З огляду на можливості впливу на діяльність підприємства чинники зростання продуктивності праці поділяють на зовнішні та внутрішні (матеріально-технічні, організаційні, економічні, соціальні, природні умови та географічне розміщення підприємств).

Підвищити продуктивність праці можливо також за рахунок резервів (невикористаних можливостей).

Резерви зростання продуктивності праці - об'єктивна можливість збільшення обсягів продукції, що виготовлена за одиницю часу при певних затратах живої праці, або зменшення витрат часу, необхідних для виготовлення одиниці продукції, на одному підприємстві в порівнянні з максимально можливими. Основними резервами зростання продуктивності праці є зниження трудомісткості продукції, поліпшення використання фонду робочого часу, удосконалення структури промислово-виробничого персоналу тощо.