Література

Кисияь В. Й. Правовая реформа в СССР й некоторьіе аспекти меж-дународного частного права // Советское государство й пра­во. - 1990. - J* 1. - С. 98-104.

А також:

Лебедев С. Н. О природа международного частого права // Совег-ский ежегодник международного права. — 1979. — М., 1980. — С. 61-80.

Маковский А. Л. Проблеми природи международного частного права в советской науке // Труда ВНИИСЗ. 29. - М, 1984 - С 206-224.

Матвеев Г. К. Предмет, система й задачи дальнейшего развития меж­дународного частного права // Советский ежегодник междуна­родного права. - 1978. - М., 1980. - С. 285-297.

Мюляерсон Р. А. О соотношении международного публичного, меж­дународного частного й национального права // Советское го­сударство й право. - 1982.- J* 2. - С. 80-90.

¹ Lubchen С.-А., Posch М. Zivilrechtsverhaltnisse mit Auslandsberuhrung. — Berlin: Staatsverlag der DDR, 1978. - S. 19.

t2

Розділ II ДЖЕРЕЛА ^НАРОДНОГО ПРИВАТНОГО ПРАВА

§ 1. Види джерел (загальна характеристика)

_ерелами міжнародного приватного права в юридич-•а ^Д* р°³У^мі^к>ть' зокрема, форми, в яких знаходить ви-ній науці равова норма. Міжнародному приватному праву раження ру ф₀р_ми джерел: 1) внутрішнє законодавство; відомі чо у_Годи; з) міжнародні й торговельні звичаї;

2) міжнаР^д арбітражна практика. Наявність міжнародних 4) судові _ча|_{в є} особливістю джерел права цієї галузі. Тому угод та з*/£зпідставно говорити про подвійність джерел між-можна не^р_{иватного П}р_ава Вона полягає в тому, що, з одно-

едами _Пр_аВа є міжнародні угоди та міжнародні го боку, /> j_HIUoro _ норми законодавства та судова практика звичаї, а .р_{5КаВ) а} також звичаї, що застосовуються у сфері окремих jj мореплавства. Подвійність джерел указаної галузі торпвлі лдиває _На єдність предмета регулювання — цивіль-права не _Від_{НОСИНИ 3} "іноземним елементом". Згадана влас-но-правоР_£Єр_ЄЛ Іф_ава завжди викликає питання щодо їх тивість ^силн так, у конституціях держав, інших норма-юридично.^ звичайно закріплюється юридична сила норм тивних » л держави та актів, прийнятих на її основі, а також конститу _их у_год питання щодо примату одних норм перед міжнаро/у рівноцінності чи визнання як однієї юридичної Іншими, ^кріплено в конституціях ФРН, Італії, Франції, Ту-системи ^^алу_? Португалії, Ірландії та ін. нісу, СеИдад^ Конституція США прирівнює за юридичною

одні договори, укладені цією державою, до самої іії та національних законів США, а також зазначає, уникнення протиріч із законами окремих штатів ці що у раз користуються пріоритетом (п. 2 ст. VI). Конституція договори^_стить загальне положення, відповідного до якого чфанци * договори та угоди, ратифіковані чи схвалені у ^м1жнаР°'>йому порядку, після опублікування користуються

ВСТЯНґШ TV' ^в*.

. ~~^)м перед законами Франції за умови застосування

прюрите^гадл чи договору іншою договірною державою кожної 7

13

(ст. 55). У Конституції ФРН такого положення про пріоритет норми міжнародного договору перед нормою внутрішнього за­кону немає, а тому в цій правовій системі застосовують загаль­ні правила: спеціальний закон (норма) користується перева­гою перед загальним законом (нормою). Норма права, прий­нята пізніше, скасовує попередньо прийняту норму з того ж питання. Згідно з Ввідним законом до Цивільного уложення Німеччини норми міжнародних договорів застосовують тільки у випадку їх трансформації у внутрішньодержавне законодав­ство (ст. З (2)). Нормативно-правові акти Китаю визначають пріоритет за нормами міжнародних договорів із участю цієї держави, якщо вони інакше вирішують певне питання, ніж національне законодавство. Виняток з цього правила станов­лять норми договору, стосовно яких Китай зробив застережен­ня (ст. 6 Закону про зовнішньоекономічні договори 1985 p.). У джерелах права деяких держав питання співвідношення юридичної сили норм національного законодавства та міжна­родних договорів так і не знайшло вирішення.

У Конституції України вказано, що вона має найвищу юридичну силу, на її основі приймається інше законодавство, а чинні міжнародні договори України, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України, є частиною націо­нального законодавства України. Укладення міжнародних договорів, які суперечать Конституції України, можливе лише після внесення відповідних змін до Конституції України (ст. 9)¹. У Законі "Про дію міжнародних договорів на території України" від 10 грудня 1991 р? вказано, що укладені та належним чином ратифіковані Україною міжнародні дого­вори становлять невід'ємну частину національного законодав­ства України і застосовуються в порядку, передбаченому для норм національного законодавства. Аналогічною є й ч. 1 ст. 17 Закону України "Про міжнародні договори України" від 22 грудня 1993 р.³ Водночас тут же зазначається, що у випадку, коли міжнародним договором України, укладення якого від­булось у формі закону, встановлено інші правила, ніж ті, що передбачені законодавством України, застосовуються правила міжнародного договору України (ч. 2 ст. 17). Навряд чи зако­нодавець був послідовним, викладаючи в такий спосіб правові норми. Адже, проголосивши міжнародні договори частиною

Урядовий кур'єр. — 1996. — 24 серпня.

² Відомості Верховної Ради України. - 1992. - № 10 - Ст. 137.

³ Там само. - 1994. - № 10. - Ст. 45.

14

національного законодавства України, він одночасно закріпив положення про примат (за певних умов) норм міжнародних угод.

До міжнародних договорів за участю України, які застосо­вуються для регулювання відносин у сфері міжнародного при­ватного права, повністю застосовують загальноприйняті прин­ципи міжнародного права, у тому числі й виражені у нормах Віденської конвенції про право міжнародних договорів від 23 травня 1969 р. (чинна для України з 13 червня 1986 р.)¹, Віденської конвенції про правонаступництво держав стосовно договорів від 23 серпня 1978 р. (чинна для України з 26 лис­топада 1992 р.)². Важливе значення має доктрина, яка тлума­чить питання укладення, набуття чинності, завершення дії міжнародних договорів та їх зміст.

Вирішення питання співвідношення юридичної сили дже­рел міжнародного приватного права є важливим ще й тому, що питома вага кожного з видів джерел права у різних пра­вових системах неоднакова. При цьому часто до певного пра-вовідношення можуть застосовуватися норми, що містяться в різних джерелах права.