4.3. Формування та управління портфелем цінних паперів.

Портфель цінних паперів – це сукупність різноманітних фінансових інструментів для досягнення конкретної інвестиційної мети вкладника.

Вибір портфеля інвестицій має ґрунтуватися на вирішенні двох завдань: по-перше – визначення набору ефективних портфелів інвестицій, тобто таких, що складаються з інвестицій з найвищим прибутком для даного ступеня ризику або з найменшим ризиком, для даного очікуваного прибутку; по-друге – вибір із цієї групи окремого інвестиційного портфеля з урахуванням об’єктивних розумінь конкретного інвестора.

Основні цілі при формуванні портфеля:

• безпека;

• прибутковість;

• зростання та ліквідність вкладань-інвестицій.

Головною метою у формуванні портфеля є досягнення оптимального співвідношення між ризиком та прибутком.

Розрізняють кілька типів портфелів цінних паперів:

1. Портфель зростання – орієнтація на ЦП, що швидко зростають у цінні;

2. Портфель прибутку – орієнтація на ЦП, що забезпечують високий і стабільний поточний прибуток;

3. Портфель ризикованого капіталу – орієнтація на ЦП, “молодих” компаній, “агресивних” підприємств;

4. Спеціалізований портфель – орієнтація на деяку групу ЦП (галузеву, регіональну, функціональну і т.п.)

5. Забалансовий портфель – сполучення різноманітних ЦП.

Що стосується практики керування портфелем, то існує два підходи: традиційний і сучасний.

Традиційний підхід ґрунтується на фундаментальному і технічному аналізі. Він наголошує на широкі диверсифікації паперів за галузями. В основному придбаються папери відомих компаній, що мають добрі виробничі та фінансові показники.

Сучасна теорія портфеля заснована на використанні статистичних і математичних методів. ЇЇ особливою рисою є взаємозв’язок між ринковим ризиком і прибутком: щоб розрахувати на досить високий прибуток, інвестору необхідно формувати “ризиковий” портфель. Характерною рисою портфеля є те, що його параметри ризику різко відрізняються від таких параметрів окремих фінансових інструментів, що входять до його складу.

Оцінка основних параметрів сформованого портфеля ЦП.

Така оцінка дозволяє оцінити ефективність роботи по його формуванню.

Рівень доходності портфеля розраховується по формулі:

, (4.1)

де РД_п – рівень доходності портфеля;

РД_і – рівень доходності окремих фінінструментів;

У_і – питома вага окремих фінансових інструментів

Рівень риску портфеля розраховується по формулі:

(4.2)

де, РР_п- рівень риску портфеля;

РСР_і – рівень систематичного ризику окремих фінінструментів (з використанням β - коеф.)

РНР_п – рівень несистематичного ризику портфеля (на базі його диверсифікації)

У_і – питома вага окремих фінінструментів (у десятинної дробі)

Розділ V. Прибутковість цінних паперів

5.1. Визначення розміру дивідендів та дивідендна політика ат.

Отримання прибутку від вкладених в акції коштів – одне з основних прав акціонера, тому порушення в цій сфері негативно впливають на інвестиційну привабливість фінансового ринку взагалі та окремого АТ зокрема.

Дивіденд – це грошова виплата доходу за акціями їхнім власникам, яка проводиться в порядку, передбаченому статутом АТ, за рахунок прибутку, що залишається в його розпорядженні після сплати встановлених законодавством податків, інших платежів до бюджету на відсотків за банківський кредит.

Дивідендна політика – це сукупність заходів, які здійснюються АТ і спрямовані на прийняття рішень із нарахування та виплати дивідендів власникам акцій цього АТ. Головним вибором дивідендної політики є реінвестування коштів в АТ, або виплата дивідендів.

Типи дивідендної політики АТ:

- політика постійних виплат, згідно якою АТ платить дивіденди, що дорівнюють постійному відсотку його прибутку;

- політика регулярних дивідендів, яка полягає у виплаті регулярних, стійких дивідендів;

- політика поступового збільшення дивідендів;

- виплата дивідендів акціями;

- політика екстра-дивідендну, застосовуючи яку АТ поділяють дивіденд на дві частини: регулярний дивіденд та екстра-дивіденд.

Таблиця 4. Етапи здійснення дивідендних виплат