6. Реорганізація акціонерних товариств

Реорганізацію слід розглядати як один із найефективніших засобів оптимізації підприємницької діяльності. Вона є основним інструментом власника та менеджерів для досягнення оптимального режиму функціонування товариства, його фінансової стабільності.

Сутність реорганізації полягає у правонаступництві повного обсягу зобов’язань або їх частини однієї юридичної особи іншою. Згідно із Законом України "Про господарські товариства", розрізняють такі форми реорганізації, як злиття, приєднання, поділ, виділення, перетворення. Для АТ будь-яка з цих форм реорганізації є можливою лише за рішенням загальних зборів акціонерів. При цьому відповідні рішення повинні ухвалюватися більшість голосів акціонерів, яки беруть участь у зборах.

Під час чотирьох із п’яти можливих форм реорганізації виникає нова юридична особа – правонаступник, до якого застосовуються всі вимоги законодавства, що поширюються на знову створених юридичних осіб. Це необхідно врахувати при вивченні питання економічної доцільності реорганізації кожного конкретного підприємства.

Важливими документами, що складаються в процесі реорганізації, є передавальний акт (при приєднанні, перетворенні) та розподільний баланс (при поділі, виділенні). Залежно від форми реорганізації вони повинні містити відповідні положення про правонаступництво за всіма зобов’язаннями реорганізованої юридичної особи щодо всіх кредиторів і боржників. Передавальний акт та розподільний баланс затверджується органом, який ухвалив рішення про порядок реорганізації.

У разі поділу за рішенням загальних зборів акціонерів розподілений баланс затверджується саме ними.

Розглядаючи особливості різних форм реорганізації експерти зазначають, що стратегічною метою злиття та приєднання є досягнення більшої ефективності діяльності підприємства.

Під час реорганізації у формі злиття виникає нове товариство, яке в повному обсязі є правонаступником двох чи кількох товариств, що припиняють свою діяльність.

На відміну від злиття, під час приєднання нова юридична особа не виникає, а товариство, до якого відбувається приєднання, стає правонаступником усіх прав та обов’язків товариства, що приєднається.

Головною причиною проведення реорганізації шляхом поділу і виділення у більшості випадків є бажання сконцентрувати зусилля керівництва на головному напрямі діяльності підприємства, не відволікаючись на другорядні недостатньо прибуткові і не допускаючи розпорошення ресурсів.

Ці форми реорганізації схожі – в обох випадках виникає нова юридична особа. Межі правонаступництва юридичних осіб, які знову виникли під час поділу та виділення, визначаються розподільним балансом.

Перетворення є формою реорганізації, внаслідок якої юридична особа одного виду перетворюється в юридичну особу іншого виду, або відбувається зміна її організаційно-правової форми. До юридичної особи, яка виникла знову, переходять усі права та обов’язки юридичної особи, що припинила свою діяльність, відповідно до передавального акта. Сьогодні процесом реструктуризації підлягають, як правило, слабкі, неплатоспроможні підприємства, що стоять на грані банкрутства.

Реструктуризація підприємства визначається як здійснення організаційно-економічних, правових, технічних заходів, спрямованих на зміну структури підприємства, його управління, форм власності, організаційно-правових форм, здатних привести підприємство до фінансового оздоровлення, збільшення обсягів випуску конкурентоспроможної продукції, підвищення ефективності виробництва.

Реструктуризація – це комплексний процес. Фірми будь-якої країни повинні постійно проводити реструктуризацію аби забезпечувати прибутковість в умовах нестабільного ринкового середовища, технологічного прогресу та конкуренції з боку інших форм. Ця перманентна реструктуризація веде до зростання продуктивності і загального економічного росту.

Результати реструктуризації оцінюються за такими показниками:

1. Прибутковість.

2. Наявність позитивних грошових потоків від основної діяльності.

3. Зростання продуктивності праці.

4. Зростання продуктивності всіх видів ресурсів.

5. Зростання обсягів експорту.

Характер за особливістю реструктуризаційних процесів значною мірою залежать від виду реструктуризації (див. рис. 4)

Рис. 4. Види реструктуризації

Санаційна, або відновна реструктуризація застосовується, коли підприємство знаходиться у передкризовому або кризовому стані і має за мету вийти з нього. Ознаками такого стану є:

• втрата ринкових позицій;

• проблеми з постачанням та залишками матеріалів, незавершеного виробництва;

• великі запаси готової продукції;

• заборгованість перед банками, кредиторами та державою;

• втрата ліквідності та інш.

Основними напрямками реструктуризаційних дій в цій ситуації є:

• скорочення ресурсів;

• скорочення ринків (вихід з нерентабельних ринків);

• скорочення пропозицій (відмова від нерентабельних продукції, сфер діяльності, організаційних одиниць);

• зменшення фізичних обсягів/розмірів (поєднання вищезгаданих варіантів).

Адаптаційна, або прогресивна реструктуризація використовується при відсутності кризових явищ як таких, але появі негативних тенденцій є метою їх подолання та адаптації підприємства до нових ринкових умов. Ознаками такого стану є:

• зниження загальної ефективності;

• вичерпання ринкового потенціалу;

• відсталість у порівнянні із світовими стандартами;

• перспективи на інших ринках;

• низька ефективність корпоративного управління.

В рамках цієї реструктуризації найчастіше запроваджуються:

• просторова диверсифікація – розвиток нових внутрішніх та зовнішніх ринків;

• продуктова диверсифікація – розвиток нових продуктів, як споріднених так і відмінних.

Випереджаюча реструктуризація має місце в успішних компаніях, які передбачають можливість зміни умов функціонування (появи нових або підсилення наявних конкурентів, впровадження новітніх технологій, виникнення нових або втрата існуючих ринків) і прагнуть підсилити свої ключові компетенції та конкурентні переваги.

Характерними рисами такої реструктуризації є:

• стратегічні альянси;

• купівля-продаж бізнесів та інш.

Операційна реструктуризація стосується основної господарчої діяльності підприємства, результатом якої є прибуток або збитки. Під час її проведення всі дії по узгодженню обсягів продажу, запасів сировини, матеріалів, готової продукції позначаються на зміні структури активів.

Основними кроками у цій діяльності виступають:

• скорочення чисельності працюючих, що призводить до скорочення витрат; отримання доходів та прибутків від зростання продуктивності праці для їх подальшого інвестування у виробництво;

• стабілізація заробітної платні, або її зростання повільнішими темпами зніж продуктивності праці з метою акумуляції додаткових прибутків;

• позбавлення від об’єктів соціальної сфери та зайвих активів;

• пошук нових ринків та нових партнерів, в тому числі західних;

• впровадження нових продуктів та підвищення її якості.

Фінансова реструктуризація стосується управління пасивами АТ, а саме її заборгованістю, і тісно пов’язана з операційною реструктуризацією. Швидка та успішна реструктуризація, яка призводить до отримання позитивних грошових потоків, знижує потребу у фінансовій реструктуризації. З протилежного боку фінансова реструктуризація може ускладнювати операційну реструктуризацію в залежності від обставин. Ця реструктуризація передбачає тісну співпрацю підприємства зі своїми кредиторами, в тому числі і банками, і потребує певної законодавчої бази.

Фінансова реструктуризація передбачає зміну структури пасивів шляхом:

• відстрочки погашення заборгованості;

• зниження процентної ставки по заборгованості;

• визначення більш вигідної для компанії схеми погашення заборгованості;

• зміни заборгованості, або, принаймні, її частки на акції;

• анулювання частки або всієї заборгованості;

• отримання від кредиторів нових ссуд, кредитів або гарантій.

Реструктуризація власності стосується зміни розподілу влади на підприємстві і участі у власному капіталі.

Операційну, фінансову та реструктуризацію власності можливо здійснювати водночас в рамках санаційної, адаптаційної або випереджальної реструктуризації, проте обмеженість необхідних для цього ресурсів потребує визначення найбільш ефективних пріоритетних напрямків.

Оперативна реструктуризація здійснюється у короткостроковому періоді, коли підприємство не може розраховувати на зовнішні джерела фінансової допомоги і вирішує питання підвищення своєї ліквідності за рахунок внутрішніх резервів в рамках, як правило, санаційної реструктуризації. Вона полягає у визначенні головних видів діяльності і ринків компанії, виявленні слабких сторін в здійсненні основних функцій і розробці конкретних пропозицій по їх усуненню з мінімальними витратами і звільненням зайвих ресурсів. Прикладом таких дій, що приносять швидкі результати, можуть бути:

• управління грошовими потоками;

• зниження витрат шляхом усунення матеріальних втрат і пошуку дешевих альтернативних джерел матеріального постачання;

• формування системи збуту продукції;

• визначення перспективних ринків збуту та прибуткових видів продукції і відмова від збиткових видів діяльності;

• скорочення кількості працюючих;

• удосконалення організації виробництва;

• позбавлення зайвих активів та соціальної інфраструктури;

• підвищення контролю за якістю продукції.

Стратегічна реструктуризація здійснюється у довгостроковому періоді, базується на результатах оперативної реструктуризації і передбачає залучення як внутрішніх, так і зовнішніх джерел фінансування в межах адаптаційної та випереджальної реструктуризації. Вона може передбачати таки дії:

• диверсифікація виробництва;

• завоювання нових ринків збуту;

• придбання нового устаткування ;

• впровадження нових технологій;

• сертифікація виробництва;

• реструктуризація оргструктури підприємства;

• підвищення кваліфікації персоналу;

• реструктуризація власності;

• купівля-продаж бізнесу.

Як бачимо реструктуризаційні заходи можуть здійснюватися за різних умов, спрямовуватися на різні результати за допомогою різних інструментів у різні часові інтервали і з різними ресурсами.

Необхідно розуміти, що єдиної універсальної моделі реструктуризації не існує. Для кожного конкретного підприємства вона залежить від його розміру, структури, технології, ресурсів, кваліфікації персоналу, рівня менеджменту, загроз і можливостей, становища на ринку і конкуренції, поточного стану і наявних проблем.

Тому кожний проект реструктуризації вимагає індивідуального підходу. При цьому беруться до уваги цілі реструктуризації, її масштаби та глибина, джерела фінансування, можливі соціальні наслідки та їх згладжування.

Процес реструктуризації складається з таких основних етапів (див. рис. 5).

Рис. 5. Етапи процесу реструктуризації