Добавил:
Upload Опубликованный материал нарушает ваши авторские права? Сообщите нам.
Вуз: Предмет: Файл:
ИУ (полный курс).doc
Скачиваний:
6
Добавлен:
25.11.2018
Размер:
1.57 Mб
Скачать

Політичні партії в умовах гетьманського режиму

Корінні зміни в Україні поставили в нові умови українські політичні партії. В цей час відбулася реорганізація більшовицьких партійних організацій в Україні. У червні 1918 р. вони були об'єднані в Комуністичну партію (більшовиків) України (КП(б)У). Але ця партія не була незалежною, оскільки виступала складовою частиною Російської Комуністичної партії (більшовиків) (РКП(б)). Першим секретарем ЦК КП(б)У був обраний Г. П'ятаков. Для керівництва повстанським рухом в Україні на І з'їзді КП(б)У (червень 1918 р.) був обраний Центральний військово-революційний комітет (ЦВРК).

Утвердження в країні консервативних порядків викликало невдоволення серед українських національних партій. Але при цьому в лавах УСДРП та УПСР виникли розбіжності щодо перспектив подальших дій, наслідком чого було посилення в цих партіях розшарування. Ще до гетьманського перевороту від українських соціал-демократів відділилася група лівих, які зблизилися з більшовиками і були прийняті в КП(б)У. У травні 1918 р. стався розкол в УПСР, ліва частина якої виділилася в партію боротьбистів (за назвою свого центрального органу — газети «Боротьба»). Боротьбисти виступали за відновлення радянської влади в Україні і таким чином наблизились до КП(б)У. Однак між боротьбистами і більшовиками існували великі суперечності у питанні про національне самовизначення України. Боротьбисти прагнули створення незалежної від Росії радянської України, що мала знаходитися з РРФСР у дружніх стосунках.

Боротьба проти гетьманського режиму та його повалення

Утиски гетьманським режимом інтересів селян і робітників обернулися антигетьманськими про-більшовицькими повстаннями, які розпочалися вже влітку 1918 р. і набули особливого розмаху на Київщині. На боротьбу проти повсталих були кинуті великі сили, під тиском яких селянські загони перейшли до партизанських методів боротьби, а частина їх відійшла на Лівобережжя і зупинилася в «нейтральній зоні» (територія, на якій, згідно з Брестським договором, не мали права розміщуватись радянські і німецькі війська), де на їх базі почалось формування двох партизанських дивізій, що підтримувалися радянською Росією.

На Катеринославщині й у Північній Таврії повстанський рух мав анархістське забарвлення. Він був очолений Нестором Махно, що вважав себе анархістом-комуністом та виступав за відновлення радянської влади, але в особливому розумінні: ради в усьому мали були підконтрольні місцевому населенню і повністю визначати політику на місцях без будь-якого впливу з центру. У жовтні 1918 р. махновці, що мали активну підтримку селян, зайняли Гуляйполе. Вони стали значною силою, з якою гетьманському режиму та німецьким властям треба було рахуватися.

На початку листопада 1918 р. в Німеччині перемогла революція, яка значно вплинула на перебіг подій в Україні. 13 листопада РРФСР анулювала Брестський договір, у тому числі й його умови щодо України. Під прикриттям новоутвореного маріонеткового Тимчасового робітничо-селянського уряду України на чолі з Г. П'ятаковим більшовицькі війська, у складі яких були сформовані в «нейтральній зоні» українські дивізії, з півночі почали наступ на територію України.

В умовах кризи гетьманського режиму, що загострилася восени 1918 р., українські соціалісти (УСДРП і УПСР) створили Український Національний союз (УНС), який очолив В. Винниченко. Союз був в опозиції до гетьманського режиму і його союзників в Україні. До того ж розвиток подій — революція в Німеччині, розклад окупаційного режиму, зростання повстанського руху — викликав зміну політичної орієнтації в урядових колах. 14 листопада П. Скоропадський опублікував грамоту про федерацію Української держави з небільшовицькою Росією. Цей крок гетьмана був сприйнятий в УНС як відкритий перехід на бік великодержавної контрреволюції і зрада ідеї самостійності України. 14 листопада 1918 р. УНС, що почав планувати збройне повстання, створив Директорію УНР, до якої увійшли В. Винниченко, С. Петлюра, Ф. Швець, П.Андріевський, О. Макаренко. Спираючись на штаб найбільш дієздатної української армії — корпус січових стрільців, Директорія виступила зі зверненням до походу на Київ і закликала населення до зброї. Керівникам Директорії вдалося підняти селян, обурених діями гетьмана. 18 листопада під Мотовилівкою (40 км від Києва) гетьманські сили, що складалися переважно з російських офіцерських загонів, були розгромлені. Повстанські війська оточили Київ. 14 грудня Скоропадський зрікся влади і виїхав у Німеччину. 18 грудня Директорія зайняла Київ.