Література і мистецтво

Усупереч перепонам, що чинилися російським самодержавством та австро-угорським урядом, друга половина XIX ст. була періодом помітного прогресу української культури.

Незважаючи на тиск з боку російських чиновників, українська література не тільки вижила, а й зробила впевнений крокуперед. В ній сформувався реалістичний напрям, представниками якого були Марко Вовчок, Іван Нечуй-Левицький, Панас Мирний, Леся Українка та інші літератори, що талановито відображали у своїх творах гострі соціальні і психологічні проблеми українського суспільства.

Незважаючи на заборони, саме на другу половину XIX ст. припав початок розквіту українського театру. 1882 р. за ініціативою Марка Кропивницького почала свою роботу перша українська професійна трупа — Товариство українських акторів, до якої входили Марія Заньковецька, Панас Саксаганський, Микола Садовський та інші актори і театральні діячі.

Найяскравішим представником української музики того часу став композитор Микола Лисенко. Він був автором симфонічних творів та багатьох опер: «Тарас Бульба», «Різдвяна ніч», «Коза-дереза», «Пан Коцький» та ін. Розвиток міст сприяв архітектурній творчості. Талановиті архітектори Олександр Беретті, Олександр Кобелєв і Олександр Вербицький зробили значний внесок у забудову Києва. У Харкові плідно працював архітектор Олександр Бекетов. Зрілим майстром архітектури зарекомендував себе західноукраїнський архітектор Юліан Захаревич, за проектами якого було побудовано кілька споруд у Львові, Чернівцях та інших містах.

Нові риси з'явилися у мистецтві скульптури. Видатним майстром, який в малих формах зображував різні типи людей та їх заняття, був Леонід Позен. Широко відомі його композиції «Трактирник», «Кобзар», «Скіф», «Запорожці в дорозі».

Монументальна скульптура була представлена пам'ятниками царям і вищим чиновникам. 1853 р. в Києві було споруджено пам'ятник князю Володимиру Великому, 1888 — Богдану Хмельницькому скульптора Михайла Микашевича.

Свого розквіту досяг і живопис, у якому була помітна тенденція повернення до українських традицій. Українські майстри приділяли більше уваги не тільки пейзажам, побутовим темам українського села, але й історичним проблемам, зокрема героїчним подіям часів Козаччини. Всесвітньо відома, наприклад, картина Іллі Репіна «Запорожці пишуть листа турецькому султанові». Українські теми звучали у творах художників Архипа Куїнджі («Місячна ніч на Дніпрі»), Миколи Пимоненка («Святочне гадання» та ін.), Миколи Ярошенка. Видатним майстром морського пейзажу був Іван Айвазовський («Дев'ятий вал», «Вид Одеси в місячну ніч» та ін.), який працював у Криму.

Початок XX ст. свідчив, що перебування України у складі царської Росії суттєво загальмувало і деформувало її соціально-економічний розвиток. Загальноєвропейські процеси індустріалізації відбувались тут повільніше, ніж у західноєвропейських країнах. До того ж рушійною силою цих процесів було некорінне (неукраїнське) населення.

На економічній ситуації в Наддніпрянській Україні першого десятиліття XX ст. відбилася глибока економічна криза 1900—1903 рр. і застій, що прийшовїй на зміну, який тривав до 1909 р. Підприємці і банкіри, прагнучи подолати кризу, почали створювати монополістичні об'єднання, за допомогою яких вони ділили ринки збуту продукції, регулювали ціни, об'єднували дрібні фірми і закривали збиткові заводи і фабрики. Найбільш поширеною формою монополій у початковий період були ї синдикати—угоди самостійних у виробничому плані власників підприємств про спільну реалізацію продукції через спільно організовану систему збуту. <

В Україні одним із перших виник 1887 р. цукровий синдикат. 1902 р. був організований мета-лургійний синдикат «Продамет», який зосередив у своїх руках дві третини виробництва чавуну і сталі ПівденноїУкраїни. 1903 р. заснований синдикат «Продаруд». Значну роль відігравав синдикат «Продвугілля».

У 1909—1914 рр. економічна криза і застій змінилися прискореним підйомом української про- 2 мисловості. При цьому роль і місце України в економічному організмі Російської імперії не змінились. Економічне зростання охопило головним чином вугільно-металургійну промисловість Донецько-Криворізького регіону, де працювали 50 % всіх робітників промисловості України.

Як і раніше, на початку XX ст. царський уряд сприяв прогресу головним чином сировинних галузей народного господарства України і свідомо гальмував розвиток інших. Результатом цього стало те, що багато галузей промисловості, які були життєво важливі для українського суспільства, булиу занепаді і жителі України змушені були купувати російські або закордонні товари. Це спричинило постійний відтік коштів з України. Загалом із України вивозилось набагато більше, ніж ввозилось. Вивіз товарів з України не мав відповідного відшкодування. За межі України і за кордони імперії в цілому йшло 75 % отриманого в економіці прибутку.

Розвиток сільського господарства Наддніпрянщини гальмувався на початку XX ст. малоефективним поміщицьким землеволодінням, у якому зосереджувались відсталі напівкріпацькі форми виробництва, та селянським малоземеллям. Поміщикам, що мали багато землі, не обов'язково було перебудовувати свої маєтки на капіталістичній основі. Вони задовольнялися селянськими відробіт-ками і орендними виплатами селян. Провідну роль в сільському господарстві України відігравало виробництво зерна, особливо озимої пшениці.