Добавил:
Upload Опубликованный материал нарушает ваши авторские права? Сообщите нам.
Вуз: Предмет: Файл:
ИУ (полный курс).doc
Скачиваний:
5
Добавлен:
25.11.2018
Размер:
1.57 Mб
Скачать

Формування політичних партій у Галичині

У 90-ті рр. XIX ст. національно-визвольний рух у Галичині досяг якісно нового ступеня. Прискорився процес формування політичних партій. 1890 р.І. Франко, Михайло Павликта інші діячі радикального руху створили першу в Україні політичну партію — Русько-Українську радикальну партію (РУРП). Вона прагнула утвердження соціалізму, демократизації суспільного ладу, піднесення національної свідомості українців. Політичне майбутнє Західної України радикали бачили в перебудові внутрішнього життя Австро-Угорщини на засадах федералізму і вільного національного розвитку всіхїїнародів. 1895 р. програма РУРП була доповнена окремим пунктом проте, що здійснення соціалістичних перетворень можливе за умови повної державної самостійності українського народу.

Однак члени радикальної партії не дотримувались однакових поглядів. З часом в ній виокремились три угруповання: соціал-демократичне, власне радикальне і націонал-демократичне. Це врешті спричинило розкол радикальної партії.

Спочатку РУРП залишили соціал-демократи, які восени 1899 р. утворили Українську соціал-демократичну партію (УСДП) на чолі з Миколою Ганкевичем. Ця партія не підтримувала ідею соціалістичної революції і диктатури пролетаріату, а, як і інші західноєвропейські соціал-демократичні партії, прагнула досягти соціалізму завдяки реформам, захисту інтересів робітників, легальним парламентським методам боротьби.

Одночасно відбувалася реорганізація народовців. Було створено Націонал-демократичну партію (УНДП), до якої увійшли більшість народовців і частина радикалів. На чолі партії стояли М. Грушевський, К. Левицький та ін. Ця партія також мала на меті досягнення незалежності України, а найближчим завданням бачила автономію західноукраїнських земель у складі Австро-Угорщини.

УКРАЇНСЬКА КУЛЬТУРА У ДРУГІЙ ПОЛОВИНІ XIX ст.

Наука і освіта

Економічний прогрес другої половини XIX ст. вимагав більш високого рівня освіти населення, висококваліфікованих фахівців у різних галузях знань, нових наукових розробок, що не могло не вплинути на стан освіти і науки Наддніпрянської! Західної України. Розширилася мережа початкових шкіл, середніх і вищих навчальних закладів. Але це не могло задовольнити потреби суспільства в освічених людях. Більшість країн Заходу на той час забезпечили своїм громадянам загальну початкову освіту і досягли зниження рівня неписьменності. В Україні все було інакше. Наприкінці XIX ст. в Наддніпрянщині лише 20 % населення вміли читати, що було менше, ніж в центральній Росії і ніж у добу Гетьманщини, що свідчить про освітній регрес.

Дещо кращою була ситуація з введенням української мови в освіту в західноукраїнських землях, де австрійський уряд чинив менше перепон навчанню рідною мовою. Тут існували не тільки початкові україномовні школи, а й навчальні заклади, багато з яких були під опікою «Просвіти».

Друга половина XIX ст. стала періодом значних досягнень у галузі природничих наук. В Україні працювало декілька відомих вчених: фізик Олександр Ляпунов у Харкові, біологи Ілля Мечников і Микола Гамалія в Одесі, західноукраїнський фізик Іван Пулюй, відомий своїми дослідженнями рентгенівського випромінювання.

На новий рівень піднялись гуманітарні науки. Наприкінці XIX ст. почалася дослідницька робота видатного українського історика М. Грушевського, який очолював наукове товариство ім. Шевченка. Він почав писати свою головну працю «Історія України-Руси». Одним із найбільш авторитетних дослідників українського козацтва став Дмитро Яворницький. Його тритомна «Історія запорозьких козаків» привертала увагу як спеціалістів, так і простих читачів своїм багатим матеріалом і новими підходами до багатьох питань. Великим авторитетом користувалися мовознавчі праці професора Харківського університету Олександра Потебні.