Опозиційний рух царському режиму в Україні

У першій чверті XIX ст. в Російську імперію і в Україну починають проникати революційні ідеї Західної Європи, що впливали на настрої української інтелектуальної еліти. Головною особливістю цих людей було те, що вони орієнтувались не на національні цінності, а були за загальнодемократичні реформи в межах всієї Російської імперії.

Рух декабристів в Україні

Для суспільно-політичного руху в Наддніпрянській Україні важливе значення мала спроба офіцерів російської армії за допомогою перевороту встановити в Росії конституційний лад. 1816 р. в Петербурзі виникла перша декабристська організація — «Союз порятунку». Вона існувала недовго: вже 1818 р. в Москві замість неї був створений «Союз благоденства». Тоді ж на території України було засновано Тульчинську управу Союзу на чолі з полковником Павлом Пестелем. 1821 р. заколотники реорганізували свої об'єднання і створили дві організації— Північне товариство з центром у Петербурзі й Південне — з осередком у Тульчині. Південне товариство очолив П. Пестель. Членами цього товариства були брати Сергій і Матвій Муравйови-Апостоли, Михайло Бестужев-Рюмін та інші офіцери 1-ї і 2-ї армій, розташованих в Україні. Протягом 1822—1825 рр. щороку в Києві під час контрактових ярмарків відбувалися з`їзди керівних діячів Південного товариства для вирішення організаційних та програмних питань.

Основним програмним документом Південного товариства була «Руська правда», складена П. Пестелем. Вона передбачала:

• повалення самодержавства й встановлення республіки;

• скасування кріпацтва і наділення селян землею без викупу;

• ліквідацію станів, запровадження політичних свобод і рівності усіх громадян;

• повну свободу торгівлі і промисловості.

Пестель виступав за унітарну державу без якихось автономних утворень чи територіального самоврядування — на відміну від Конституції, складеної членом Північного товариства Микитою Муравйовим, де йшлося про перетворення Російської імперії на федерацію держав, дві з яких (Малоросійська з центром у Харкові і Чорноморська з центром в Києві) мали бути створені в Україні. Отже, в «Руській правді» про жодне самовизначення українського народу не йшлося. Водночас 1823 р. в Новограді-Волинському виникло Товариство об'єднаних слов'ян, очолюване братами Петром та Андрієм Борисовими, а також польським дворянином Юліаном Люблінським. Програма товариства викладалася в двох документах — «Правилах» і «Клятві», що передбачали:

• визволення всіх слов'янських народів і об'єднання їх у федерацію;

• ліквідацію монархічного устрою та встановлення демократичного ладу;

• скасування кріпацтва та станових привілеїв.

Щоправда, про входження України в федерацію як окремої частини нічого не говорилось.

У вересні 1825 р. Товариство об'єднаних слов'ян увійшло до складу Південного товариства, утворивши в ньому Слов'янську управу.

14 грудня 1825 р. на Сенатській площі в Петербурзі Північне товариство підняло повстання, але внаслідок нерішучості дій воно було придушене того ж таки дня. 31 грудня члени Південного товариства підняли Чернігівський полк. Виступ почався на Київщині, його підтримали 19 офіцерів і близько 1000 солдатів. Сергієм Муравйовим-Апостолом був складений «Православний катехізис» із закликом до народу повалити самодержавство, встановити демократичний лад і знищити кріпацтво. Але приєднати до себе інші частини повсталим не вдалося. З січня вони потрапили у засідку і були розгромлені. Всі офіцери — учасники заколоту—були заслані в Сибір. П'ятеро найактивніших декабристів були повішені, серед них троє з Південного товариства (П. Пестель, С. Муравйов-Апостол та М. Бестужев-Рюмін).

Виступ декабристів мав велике значення, значно вплинувши на подальший розвиток українського волелюбного руху.