Радянська україна у1928-1939 рр. Індустріалізація в Україні

Нова спроба втілення вжиття комуністичної доктрини відбулася під безпосереднім керівництвом Сталіна. Для України цей драматичний період почався у 1929 р. — році, що започаткував так званий «сталінський стрибок в індустріалізацію». В основу такої політики було покладено оптимальний варіант першого п'ятирічного плану, згідно з яким середньорічний темп приросту продукції промисловості становив 20—22 % (замість 18 % за відправним варіантом). У квітні 1929 р. XVI партійна конференція схвалила саме оптимальний варіант плану. В Україні перший п'ятирічний план на 1928—1932 рр. у травні 1929 р. затвердив XI Всеукраїнський з'їзд Рад.

Проте реалізація цього плану ускладнилася через хлібозаготівельну кризу 1927—1928 рр., оскільки селяни не погодились на занижені ціни на хліб і відмовились його продавати. Подолати їх опір вдалося тільки шляхом посилення тиску на селян: застосуванням до тих, хто відмовлявся здавати хліб за встановленими державою цінами, кримінальної статті за спекуляцію. В Україні за нею були засуджені тисячі селян. Подолання кризи хлібозаготівель в такий спосіб означало кінець НЕПу. Скасувавши НЕП, Сталін та його прихильники взяли курс на директивне нарощування темпів розвитку промисловості як основи індустріалізації (37,7 % в середньому за три роки). Насправді середньорічні темпи зростання промислової продукції за роки першої п'ятирічки, за винятком першого року, становили тільки 15,7 %, а в останньому році — 5 %. Тому перший п'ятирічний план не був виконаний.

Практично вся велика промисловість України була підпорядкована центральним органам, які застосовували командно-адміністративні методи управління. Щоб якось компенсувати відсутність економічних стимулів, партія організувала в колективах змагання за підвищення продуктивності праці.

На другу п'ятирічку (1933—1937) середньорічні темпи зростання були стриманішими — 13— 14 %. Більше уваги приділялося впровадженню нової техніки, організації виробництва і підготовці кадрів.

В умовах економічного спаду сталінське керівництво вдавалося до штучного демонстрування робітничого ентузіазму. На кадіївській шахті «Центральна-Ірміно» в ніч на 31 серпня 1935 р. шахтар О. Стаханов, застосувавши передові методи праці, виконав за зміну 14,5 норми. Так був започаткований стаханівський рух, який поширився на всі галузі виробництва. Але, попри деякі позитивні результати цього руху, загалом він призвів до підвищення норм виробітку, а отже, й до зростання експлуатації робочої сили та перенапруження виробничих процесів.

Незважаючи на зниження життєвого рівня трудящих як результату сталінської індустріалізації, її досягнення були очевидними. Серед 35 гігантських підприємств, вартістю понад 100 млн крб кожне, в Україні було зведено 7 новобудов і реконструйовано 5 підприємств. З'явилися такі велетні індустрії, як «Запоріжсталь», «Криворіжсталь», «Азовсталь», «Дніпрогес», «Дніпроалюмінійбуд», «Харківський тракторний завод» і «Харківський турбінний завод». У Донбасі почали видобуток вугілля близько 100 нових шахт.

Індустріалізація викликала істотні зміни в структурі народного господарства. Змінилося співвідношення між промисловістю і сільським господарством. Питома вага важкої промисловості у промисловому виробництві збільшилася за рахунок валового випуску продукції з 68,7 % у 1925/26до 92,5 у 1938 р. Заводи, збудовані в Україні, вивели її на один рівень з великими індустріальними державами.