Українська культура у першій половині XIX ст.

У першій половині XIX ст., незважаючи на асиміляторську політику російського та австрійського урядів, розвиток української культури вийшов на новий рівень.

Хоча запровадження української мови в освітніх закладах у Наддніпрянській Україні було неможливим, мережа освітніх закладів розширювалася. У першій половині XIX ст. в Україні було відкрито два університети — в Харкові (1805) і Києві (1834), 10 гімназій (Харківська, Новгород-Сіверська, Київська та ін.), ліцеї— в Кременчуці, Одесі, Ніжині. Розвивалася жіноча освіта, яка існувала окремо від чоловічої. Були засновані Харківський, Полтавський, Одеський, Київський і Керченський інститути шляхетних дівчат. Однак вища і середня освіта мали елітарний характер. Здобути її могли тільки заможні верстви населення. Обмеженою була й можливість здобути навіть початкову освіту, оскільки початкових шкіл в селах не вистачало. Тому зростала кількість неписьменних.

У Західній Україні при Львівському університеті 1848 р. працювала кафедра української мови і літератури. Після революції 1848—1849 рр. почали відкриватися недільні школи для дорослих, де викладання велося українською мовою. Хоча українська мова викладалася в школах, вивчення її тут не було обов'язковим.

Значних успіхів досягла історична наука. У першій половині XIX ст. вийшли ретроспективні праці Дмитра Бантиша-Каменського і Миколи Маркевича, присвячені українській історії, в яких простежувалась ідея окремості історичного розвитку України та права її народу на власну державність. Почали видаватися «Історія Русів», «Літопис Самовидця», була опублікована велика кількість документального матеріалу. Зрозуміло, що над усіма цими виданнями тяжіла царська цензура.

Прихильніше ставився царський уряд до точних та природничих наук, оскільки вони обслуговували інтереси всієї імперії. Українські вчені тут також досягли чималих успіхів. Всесвітньо відомим став випускник Харківського університету М. Остроградський, автор праць з математичного аналізу, теоретичної механіки, теорії чисел, алгебри, математичної фізики. Професор Харківського університету Т. Осиповський видав тритомний «Курс математики», за яким навчалися багато поколінь студентів. М. Максимович писав фундаментальні праці з ботаніки. Значного поширення набуло вивчення астрономії. Почали діяти астрономічні обсерваторії в Харкові, Миколаєві та Києві.

Значну роль у піднесенні національної свідомості відігравали література та мистецтво. У першій половині XIX ст. з'явилась плеяда талановитих українських літераторів: Г. Квітка-Основ'яненко, П. Гулак-Артемовський, Є. Гребінка, А. Могильницький, О. Духнович, П. Куліш, М. Гоголь та ін. Досягла розквіту творчість Т. Шевченка, автора поетичної збірки «Кобзар», поеми «Гайдамаки» та інших творів.

В образотворчому мистецтві високого рівня досягла творчість В. Боровиковського, Тропініна, що працював в Україні у 1804—1821 рр., Г. Васька, К. Павловата майстрів пейзажу А. Кунавіна, І . Сошенка, В. Штернберга. Як художник значних успіхів досяг і Т. Шевченко, що створив багато портретів, жанрових композицій, малюнків.

Зразками музичного мистецтва стали симфонічні і камерно-інструментальні твори І. Вітковського, А. Галенковського, О. Данилевського, С. Гулака-Артемовського (автора першої української опери «Запорожець за Дунаєм»).

1810 р. в Одесі був заснований оперний театр. У Полтавському театрі 1819 р. вперше був поставлений музичний спектакль «Наталка Полтавка» за п'єсою І. Котляревського.

Подальшого розвитку набула архітектура. Забудова багатьох міст України і будівництво поміщицьких садиб здебільшого відбувалися у стилі класицизму. У цьому стилі побудовані споруди театрів в Києві (арх. О. Меленський) і Одесі (арх. Тома де Том), дзвіниця у Києво-Печерській лаврі (арх. Є. Васильєв і К.Тон) та ін., садиба К. Розумовського в Батурині (арх. Ч. Камерон), Галагана в Сокирицях (арх. П. Дубровський).