Соціально-економічний розвиток українсьних земель у XIV - першій половині XVI а.

Вищу верству населення становила феодальна знать — князі, бояри, магнати (великі земл власники) і шляхта (дрібні землевласники), що були підданими литовського князя або польсько короля і мали нести на їх користь військову службу за тимчасове або спадкове володіння землеї Серед них було багато православних сімей — князі Острозькі, Збразькі, Вишневецькі, Чарторийсі та ін. Великий вплив мало й духовенство.

Більшість населення України становили селяни, що жили общинами. Вони спільно користувались угіддями, іноді орними землями, виконували повинності на користь феодалів і держави.

Головною галуззю економіки було сільське господарство. У землеробстві застосовували трипільну систему. Вирощували жито, пшеницю, овес, ячмінь, просо, городину, льон, коноплі тощо. Крім землеробства, існувало скотарство, бджільництво, рибальство. Здебільшого сільське господарство було натуральним яку феодальних маєтках, так і в селянських дворах.

Дедалі більше від сільського господарства відділялось ремесло. Його центрами були великі міста — Київ, Луцьк, Кам'янець, Крем'янець та ін. Часто ремісники об'єднувались в цехи. Багато ремісників було в селах.

Відокремлення ремесла від сільського господарства розвивало торгівлю як внутрішню, так і зовнішню. У внутрішній торгівлі значну роль відігравали ярмарки, що проходили у великих містах і селах. Інтенсивно розвивалася зовнішня торгівля з Англією, Францією, Голландією через Польщу.

Розвиток ремесла і торгівлі сприяв укріпленню і розширенню міст, збільшенню в них населення. Міста поступово перетворювались із фортець на адміністративні, економічні і торговельні центри. Великі міста—Луцьк, Київ, Кам'янець, Кременець здобули право самоуправління, так зване Магдебурзьке право, коли міське управління переходило до міської ради [магістрату) на чолі з войтом. Зазвичай в управлінні містом брали участь заможні міщани — купці, лихварі, майстри ремісних цехів та ін.

Українські землі під владою інших держав

Основним об'єктом експансії Угорщини на сході було Закарпаття. Остаточно воно було включено до складу Угорщини у XIII ст. Місцеве українське населення було закріпачене і позбавлене будь-яких прав.

Буковина у свій час входила до складу Галицько-Волинськоїдержави. Але після монголо-татар-ської навали зв'язки цих земель з галицько-волинськими значно послабшали. До середини XIV ст. ними володіла Золота Орда, потім вони потрапили під владу Угорщини, а з XV ст. увійшли до складу Молдавського князівства.

У середині XV ст. від Золотої Орди відокремилося Кримське ханство із столицею в Бахчисар, яким правили хани династії Гіреїв. 1478 р. воно визнало себе васалом турецького султана. Встановивши контроль над землями Північного Причорномор'я та Приазов'я, татари у другій половині XV ст. розпочали грабіжницькі походи на сусідні землі з метою захоплення ясиру (полонених), який потім продавали на невільницьких ринках у Кафі (Феодосії) та Гезлеві (Євпаторії). Торгівля невільниками була головним джерелом збагачення ханства.

Усередині XV ст. зростає могутність Московської держави. Московський князь Іван III проголосив свої історичні права на всі землі Київської Русі. Утиски князів з боку польсько-литовської держави призвели до того, що частина прикордонних з Московією земель почала переходити під владу московського государя. Це спричинило литовсько-московські війни.їх наслідком стало входження на початку XVI ст. до складу Московії Чернігово-Сіверських земель.

Таким чином, на початку XIV—XVI ст. відбулося розчленування українських земель між сусідніми державами з повною ліквідацією ознак їх державності.