Українське питання на Паризькій мирній конференції

УНР і ЗУНР велику надію покладали на Паризьку мирну конференцію, що мала підбити підсумки Першої світової війни. У січні 1919 р. до Парижа прибули делегації УНР і ЗУНР, які мали намір ви- рішити три завдання: ЯР''

• домогтися визнання незалежності України;

• посісти гідне місце в системі післявоєнних міжнародних відносин;

• отримати підтримку з боку країн Антанти для боротьби з більшовиками.

Однак на конференції делегація України опинилася у складному становищі. її вважали союзницею Німеччини і на конференцію не запросили. Погіршувала ситуацію позиція Франції: уряд УНР розцінювався як просоціалістичний, а Франція була зацікавлена у відродженні єдиноїі неподільної Росії та сильної Польської держави (на противагу Німеччині) за рахунок українських земель. Саме французький варіант був покладений в основу рішень Паризької конференції з українського питання. Антанта визнала права Польщі на окупацію Східної Галичини, а УНР не дістала ні визнання, ні допомоги в боротьбі з більшовиками.

Політина більшовиків в Україні у 1919 р.

Після того, як навесні 1919 р. більшовики відновили свою владу в Україні, вони почали впроваджувати політичні гасла в життя швидкими темпами. УНР була перейменована на Українську Соціалістичну Радянську Республіку (УСРР), і за досвідом радянської Росії почав створюватись апарат радянської влади. 29 січня 1919 р. Тимчасовий робітничо-селянський уряд України був перейменований на Раднарком України; його відділи відповідно почали називатись народними комісаріатами. Для зміцнення радянської влади на місцях знову були створені ревкоми і військ-ревкоми. В сільської місцевості опорою більшовиків стали комітети незаможників (комнезами).

Надзвичайні органи влади контролювали і впливали на діяльність Рад, оскільки більшості в Радах більшовики не мали. Одночасно створювались каральні органи радянської влади в Україні — Всеукраїнська надзвичайна комісія, яку очолював І. Шварц, а потім М.Лаціс. Вона мала придушувати опір політичних супротивників. У березні 1919 р. була ухвалена перша радянська конституція України. Вищим державним органом влади став Всеукраїнський зїзд Рад, а між з'їздами — ВУЦВК.

Суть політичного курсу більшовиків полягала у насильницькому зламі існуючих в Україні економічної системи і соціальних відносин. Здійснення цих заходів покладалося на Українську раду народного господарства, яка цілком залежала від розпоряджень Вищої ради народного господарства в Москві. Більшовицьке керівництво вважало, що укріпилось в Україні назавжди, а отже, побудову нового комуністичного суспільства більшовики вважали досить швидкою справою. Оскільки ці перетворення відбулись під час Громадянської війни, то пізніше така політика дістала назву «воєнного комунізму». Вона передбачала ліквідацію приватної власності та ринкових відносин в економіці на тлі різкого обмеження суверенітету України, а також впровадження колективних форм праці.

«Воєнний комунізм» передбачав:

• Заміну товарно-грошових відносин прямим (натуральним) товарообміном, карткову систему розподілу продуктів харчування, зрівняльну систему оплати праці;

• Націоналізацію промисловості, державний контроль над виробництвом, позбавлення підприємств господарської самостійності, управління ними через систему главних комітетів (главків);

• Мілітарізація праці (введення загальної трудової повинності, трудової мобілізації, формування трудових армій);

• Продовольчу диктатуру, введення продовольчої розкладки на селі;

В аграрній сфері знову відбувся переділ земельної власності. Але, вилучаючи землю у поміщиків, більшовицьке керівництво не поспішало наділяти нею селян, бо ідеалом комуністичних відносин на селі воно вважало створення великих господарств, заснованих на колективній праці та державній власності на землю. 14 лютого 1919 р. ВЦВК ухвалив декрет «Про соціалістичний землеустрій та заходи переходу до соціалістичного землеробства». У ньому проголошувалась необхідність колективізації одноосібних селянських господарств. Селяни мусили передавати в радгоспи («радянські господарства») свою худобу і знаряддя праці. Під час ліквідації поміщицького землеволодіння перевага надавалась створенню радгоспів і комун. Земельні відділи вимагали від селян, щоб ті об'єднувались у комуни. Поміщицькі землі відходили в державний резервний фонд, а селяни їх так і не отримали.

Оскільки радянська держава мала велику потребу в продовольстві, яке йшло на постачання Червоної армії та міст, була введена продовольча диктатура. Вона передбачала:

• Заборону торгівлі хлібом і зерном. Вилучення їх на користь держави;

• Встановлення твердих цін на хліб;

• Залишення селянам зерни а тільки для посіву та харчування;

• Звільнення від продрозкладки господарств з посівною площею менше 5 десятин;

• Розподіл часкини хліба отриманого за допомогою продрозкладеи між батраками та бідняками;

• Створення на трансполртних шляхах загонів для запобігання нелегальній торгівлі хлібом;

• Організація продовольчих загонів, що силою відбирали хліб та продукти харчування у селян;

• Визначення хлібними комісарами норм збору зерна для губерній, повітів, сіл.

Складовою частиною радянської політики в аграрній сфері був переділ земельної власності. Але, вилучаючи землю у поміщиків, більшовицьке керівництво не поспішало наділяти нею селян, бо ідеалом комуністичних відносин на селі воно вважало створення великих господарств, заснованих на колективній праці та державній власності на землю. 14 лютого 1919 р. ВЦВК ухвалив декрет «Про соціалістичний землеустрій та заходи переходу до соціалістичного землеробства». У ньому проголошувалась необхідність колективізації одноосібних селянських господарств. Селяни мусили передавати в радгоспи («радянські господарства») свою худобу і знаряддя праці. Під час ліквідації поміщицького землеволодіння перевага надавалась створенню радгоспів і комун. Земельні відділи вимагали від селян, щоб ті об'єднувались у комуни. Поміщицькі землі відходили в державний резервний фонд, а селяни їх так і не отримали.

Оскільки радянська держава мала велику потребу в продовольстві, яке йшло на постачання Червоної армії та міст, була введена продовольча диктатура, складовою частною якої була продовольча розкладка — примусове вилучення надлишків продовольства (в основному хліба) в селянських господарствах.

Головним методом здійснення політики «воєнного комунізму» став «червоний терор», що проводився органами Надзвичайної комісії. Він передбачав фізичне знищення «експлуататорських» класів і всіх ворогів радянської влади взагалі і сприймався як один з найважливіших шляхів до комуністичного суспільства. Жертвами «червоного терору» 1919 р. в Україні стало багато десятків тисяч людей.

Одночасно відбулося значне обмеження суверенітету радянської'України. 1919 р. Україна увійшла до складу військово-політичного союзу радянських республік, умови якого передбачали централізоване управління господарством, фінансами і створення єдиного військового командування, яке також зосереджувалось у Москві. Український фронт був ліквідований, а його військові з'єднання були передані в розпорядження командування Південного і Південно-Західного фронтів.