Культура України у XIV - першій половині XVII ст.

У складних умовах боротьби проти іноземних загарбників, роз'єднання українських земель, соціального і національно-релігійного гніту розвивається культура України на основі культурних досягнень Київської Русі.

У XIV—XVI ст. формується українська мова, усна народна творчість, обрядовість — весільні пісні, колядки, думи. У них простежується відмінність історичного шляху українців, боротьба проти соціального і національного гноблення та іноземних загарбників.

У цей період розвивається книгодрукування. Значну роль в його поширенні в Україні відіграв вигнанець з Росії Іван Федоров. 1574 р. у Львові вийшли друком книги «Апостол», «Буквар», а пізніше в Острозі «Біблія».

Розвивалась освіта. При монастирях і церквах, у містах і селах з'явилися школи. Центром шкільної освіти у другій половині XVI ст. була Острозька академія (1578). ЇЇ першим ректором був Герасим Смотрицький. На початку XVII ст. центром освіти став Київ. 1615 р. тут була відкрита братська школа, а при Києво-Печерській лаврі митрополитом Петром Могилою заснований «Гімназіон». 1632 р. вони об'єдналися в Київський колегіум, викладання в якому велося на рівні західноєвропейських університетів. З метою окатоличення й ополячення української молоді в Україні створювались єзуїтські колегіуми. Найвідомішим серед них був Львівський.

У кінці XVI ст. в Україні з'явилися підручники: греко-слов'янська граматика, граматика словенська та ін., а також літературні твори — хроніки, літописи, оповідання про історичні події. Значного поширення набула полемічна публіцистика релігійного змісту, яка виступала проти поширення уніатства та католицтва. Найбільш відомими полемістами були Іван Вишенський, Мелетій Смотрицький, Іов Борецький, які захищали право православної церкви на існування.

Зароджувалося театральне мистецтво. На ярмарках і в людних місцях діяли пересувні лялькові театри — вертепи. Театральні постановки відбувалися у навчальних закладах (так звана «шкільна драма»). В репертуарі були п'єси на релігійні теми та сцени з народного побуту.

Визвольна війна українського народу в середині XVII ст. Причини, характер і рушійні сили

У 1640-х рр. соціальні і національні суперечності в Україні досягли найбільшої гостроти. Посилилась експлуатація і сваволя з боку польських магнатів і шляхти. Панщина в окремих районах досягла 4—6 днів на тиждень. Суттєво зросли натуральні податки. Погіршало становище рядового і реєстрового козацтва. Права і привілеї реєстровців постійно обмежувались. Над нереєстровими козаками нависла загроза закріпачення. Важких утисків зазнавали й міщани. Магнати, що володіли містами, змушували виконувати різні повинності, сплачувати данину володареві міста. Порушувался і магдебурзьке право. Соціально-економічні утиски доповнювалися національно-релігійними.

Отже, польська політика насильництва і грабежу, експлуатації і розорення українського народу і зачіпала корінні економічні, політичні і національні інтереси українського населення — селян, ііщан, козаків і козацької старшини, дрібної української шляхти і православного духовенства. Всі зни повстали проти польського гніту. Таким чином, ця боротьба мала національно-визвольний і антифеодальний характер.

Головною рушійною спою цієї боротьби були селяни і нижні верстви міського населення, які гуртувалися навколо козацтва, що очолило цю боротьбу. Підготовка повстання почалася ще в середині 1640-х рр. під проводом Богдана Хмельницького. Він був вихідцем із дрібної української шляхти. Спочатку обіймав посаду писаря, потім сотника. М р. був заарештований поляками; звільнившись, утік на Запоріжжя, де у січні 1648 р. підняв звстання проти Речі Посполитої і закликав народ приєднатись до нього.