Особливості розвитку культури України в першій половині хх ст.

1. Розвиток індустріального суспільства.

2. Визначальна роль політичного чинника, соціальні катаклізми: перша світова війна, лютнева і жовтнева революції, боротьба за українську державність 1917 – 1920 рр., створення СРСР, друга світова війна.

3. Наявність двох орієнтацій у культурі: 1) збереження національно-культурних традицій (народницька теорія); 2) орієнтація на західноєвропейський процес у царині художньої культури (“європеїзація”, “космополітизм”, “модернізм”). Виникнення розмаїття течій модернізму відбувається в унісон з тенденціями в європейській культурі на початку ХХ ст. Першість у розвитку європейського авангарду належить українським художникам.

4. На початку ХХ ст. відбувається Українське національне відродження.

5. З 1930-х рр. починається відставання української культури від світових культурних тенденцій через встановлення тоталітарного режиму. “Розстріляне відродження”. Використання методу соціалістичного реалізму.

Влада в новітні часи (хх-ххі ст.)

Уявлення про владу та її структуру

Влада легітимна й авторитетна, якщо спирається на довіру народу.

Форми правління: монархія (дуалістична, конституційна, парламентська); республіка (парламентська, президентська, змішана). Форми державного устрою: унітарні, федеративні, конфедеративні.

Державна влада, політична влада, політичний режим (тоталітарний, авторитарний, ліберальний, демократичний). Горизонтальний розподіл влади на три гілки: законодавчу (парламент), виконавчу (уряд), судову. Вертикальний розподіл влади: центральний, регіональний, місцевий рівні. Державне управління.

Поняття “правова держава”. Демократичний принцип влади: участь народу в управлінні державою через вибори; наявність політичних та соціальних інститутів, органів влади.

Ознаки практики влади:

• наявність конституції як основного закону держави;

• обумовленість влади законами, суспільними та політичними інституціями;

• бюрократія надає послуги населенню;

• фінансові кола, політичні партії впливають на владу.

Ставлення до влади

Критика дій, політики влади; наявність політичної опозиції;

Можливість отримати владу легальним шляхом – вибори до парламенту;

Боротьба проти тоталітарних режимів (ХХ - ХХІ ст.), демократизація режимів.

Особливості становлення та розвиток культури модерну: світоглядні засади

МОДЕРНІЗМ (МОДЕРН) (фр. modernismе, від moderne – новітній, сучасний) – у широкому розумінні означає сукупність стилів, напрямків в європейській та американській художніх культурах кінця ХІХ-початку ХХ ст., яким притаманно заперечення старого традиційного мистецтва, відхід від культурних цінностей XVIII-XIX ст. У вузькому значенні – стиль у художній культурі на початку ХХ ст., який прагнув прикрашування середовища (“мистецтво дрібничок”). Модерн був частково визначений символізмом, поєднував європейські та східні традиції. Для новаторів ХХ ст. важливо не що сказати, а як сказати. Модерністська модель постулює ідеї хаосу, випадковості, неможливості упорядкування. Модернізм поєднав такі естетичні напрямки: кубізм, імажинізм, футуризм, сюрреалізм, експресіонізм, абстракціонізм.

Витоки модернізму. Соціальні – розвиток індустріальної цивілізації; конфлікт між особистістю та суспільством. Філософські – песимізм, ірраціоналізм, індивідуалізм, еклектика, відмова від систематичного мислення. Культурні – криза культури, вираження абсурдності буття новими засобами, проголошення переваги мистецтва над реальністю. Наукові – у природознавстві домінує принцип відносності, компліментарності; плюралістичність, нелінійність картини світу, некласичність бачення світу.

Світоглядні засади модерну. Інтуїтивізм (А. Бергсон, Н. Лоський) – філософський напрямок, що доводив можливість осягнути природу явищ не завдяки розуму, а через інтуїцію. Прагматизм (У. Джеймс) – філософське вчення, згідно з яким ідея набуває змісту лише у своїх практичних наслідках, і навпаки, реальний світ здійснюється лише через плин свідомості (“свідомість тече”). Екзистенціалізм (від “екзистенція” – існування) (А. Камю, Ж.-П. Сартр, М. Хайдеггер, С. К’йоркегор, К. Ясперс, М. Бердяєв) – філософський світогляд, який затверджує унікальність існування світу людської суб’єктивності; концепція людини, яка сама собі створює норми поведінки, виходячи зі свого душевного ладу: у світі немає надії, майбутнього, людина живе лише сьогодні. Ніцшеанство (Ф. Ніцше) – філософія надлюдини. Психоаналіз (З. Фрейд, К. Юнг) – індивідуальне несвідоме – рушійна сила людини; вплив колективного несвідомого. Феноменологія (Е. Гусерль) – духовні “сутності” свідомості незалежні від реального існування та чуттєвого досвіду.

Ознаки модернізму:

• ідея радикального оновлення мистецтва, культури, людини, громадського життя: відхід до світу формальних, фактурних предметів;

• концептуалізм: предмет зображення – нова реальність, яка не схожа з навколишнім світом; головна функція мистецтва – не відображення світу, а конструювання його, відбиття свого ставлення до подій, суб’єктивного сприйняття реальності;

• прагнення до епатажу: депредметизація, дефігуративність; безсюжетність, складні внутрішні форми, поліритмічність;

• сильний вплив філософських, соціологічних, психологічних, культурологічних теорій.

Література

Англія: Дж. Джойс („плин свідомості”) – „Улісс” – роман, звернений до інтелекту людини, енциклопедія модернізму; В. Голдінг; Г. Уеллс. Австрія: Ф. Кафка, В. Вульф. Росія: М. Булгаков “Майстер і Маргарита”; А. Платонов “Чевенгур”; І. Бабель “Кінармія”; Л. Андреєв “Роза світу”. Україна (Росія): М. Вороний альманах “З-над хмар і долин” (1901 р.). “Молода муза” – товариство поетів і письменників у Львові (1906 – 1909 рр.), до якого входили Б. Лепкий, В. Пачовський, П. Карманський, М. Яцків, критик М. Євшан. Журнал “Українська хата” заснували у 1909 р. П. Богацький, М. Шаповал (Сріблянський); М. Коцюбинський “Фата моргана”, “Інтермецо”; Л. Українка (справжнє ім’я – Л.П. Косач) “Лісова пісня”; В. Винниченко “Сонячна машина”; О. Кобилянська; В. Стефаник; М. Хвильовий (справжнє ім’я – М.Г. Фітільов); М. Куліш “Мина Мазайло”, “Народний Малахій”. Німеччина: Т. Манн, Г. Гессен, О. Шпенглер (інтелектуальний роман). Франція: М. Пруст, А. Камю. США: Р. Бредбері (фентезі).

Живопис

Росія: В.О. Сєров “Баби у возі”, “Портрет Іди Рубінштейн”; “Світ мистецтва” – засноване у 1898 р. у Петербурзі мистецьке об’єднання, до якого увійшли А. Бенуа, К. Коровін, Є. Лансере, Ф. Малявін, К. Сомов, М. Реріх, Б. Кустодієв, Л. Бакст. Україна: П.О. Левченко “Натхнення (За роялем)”.

Архітектура

Ознаки: криволінійність природних форм, декоративність рослинних мотивів. Архітектори і містобудівники одночасно взяли курс на доцільність.

Назви стилю модерну в архітектурі в різних країнах: Англія – рух “Мистецтва і Ремесла”; Франція (архітектори Е. Галле, Е. Валлен, Ле Корбюз’є (справжнє ім’я Ш.Е. Жанере); Бельгія (архітектори В. Орта, Ван де Вільде); Голландія – “Нове мистецтво”; Німеччина – “югендштиль” (архітектори: Міс ван дер Рое, В. Гропіус); Австрія – віденський стиль “сецесія”. Західна Україна (Австро-Угорщина) віденська сецесія: будинки й залізничні станції у Жмеринці на Поділлі, у Львові (архітектор І. Левитський). Росія: Ф.О. Шехтель. Україна (Росія): архітектори С. Тимошенко, П.Ф. Альошин, Фетісов, К. Жуков, Мощенко. Іспанія: І. Гауді.

Музика

США: блюз – У. Хенді (“Мемфіс-блюз”, 1912; “Сент-Луїс-блюз”, 1914), М. Рейні. Джаз: Л. Армстронг (“Hot Five” і “Hot Seven”), Дж. Р. Мортон, Ф. Хендерсон, Л. Рассел Д. Еллінгтон, Д. Гершвін (Я. Гершович) “Рапсодія у блакитних тонах”; ритм-енд-блюз – І. Джекет, Х. Сінгер, М. Дейвіс, Дж. М. Ві, У.Б. Мур, Л. Джорден із групою "Тімпені Файв" (Tymрany Five). Росія: А. Шнітке, І. Стравінський (джаз). Україна: Л. Ревуцький, В. Косенко, М. Вериківський, П. Козицький, Б. Лятошинський, О. Чишко, Г. Верьовка. Франція: К. Дебюссі, М. Равель (елементи джазу).

Театр

Росія: режисери К.С. Станіславський, В.І. Немирович-Данченко (Московський художній театр). Актриса В.Ф. Комісаржевська організувала театр у Санкт-Петербурзі. Україна (СРСР): Л. Курбас театр “Березіль” (Харків).

Балет. Росія: М.М. Фокін (балетмейстер); А.П. Павлова, В.Ф. Ніжинський.