Добавил:
Upload Опубликованный материал нарушает ваши авторские права? Сообщите нам.
Вуз: Предмет: Файл:
Укр.муз 1-2 лекц.doc
Скачиваний:
0
Добавлен:
21.11.2019
Размер:
257.54 Кб
Скачать

Лекція 1. МУЗИЧНА КУЛЬТУРА УКРАЇНИ В ПЕРШІ ДЕСЯТИРІЧЧЯ ХХ ст.: ПІСЕННА, ХОРОВА, ВОКАЛЬНО-СИМФОНІЧНА ТВОРЧІСТЬ

  1. Тенденції розвитку та вплив суспільно-політичних процесів на розвиток музичної культури України в перші десятиріччя ХХ ст.

  2. Пісенна творчість 20-30-х рр.

  • Масова пісня як новий жанр музично-поетичної творчості: мелодико-інтонаційні джерела, тематика, найвідоміші українські композитори-пісніри.

  • Проблема розвитку масової пісні у 30-ті рр.

  1. Хорова творчість 20-30-х рр.: обробка народних пісень, оригінальні хорові твори.

  • Обробки народних пісень М. Леонтовича, К. Стеценка, П. Козицького, Л. Верьовки.

  • Оригінальні хорові твори С. Людкевича, Л. Ревуцького, М. Леонтовича, К. Стеценка, П. Козицького.

  1. Вокально-симфонічна музика.

  • Кантати “Рано-вранці новобранці”, “Єднаймося”, “Шевченкові”, “У недільку, у святую” К. Стеценка.

  • Кантата-симфонія “Кавказ”, кантата-поема “Заповіт” С. Людкевича.

  • Кантата-поема “Хустина” Л. Ревуцького.

  • Нові теми, образи, засоби виразності у вокально-симфонічній музиці 20-30-х рр. ХХ ст.

Рекомендована література:

  1. Архімович Л., Каришева Т., Шеффер Т., Шреєр-Ткаченко О. Нариси з історії української музики: у 2-х ч.. – К., 1964.

  2. Історія української дожовтневої музики. / За ред. О.Я. Шреєр-Ткаченко. – К., 1969.

  3. Історія української радянської музики: Музична культура Радянської України. / Л.Б Архімович, Н.І. Грицюк та ін. – К.: Музична Україна, 1990. – 296 с.

  4. Степанченко Г. В., Композитор Якiв Степовий, Киiв, 1974.

Питання для самоперевірки

  1. Які соціально-політичні тенденції виникли в Україні на початку ХХ ст. і як вони впливали на розвиток музичної культури?

  2. Хто з визначних музичних діячів стояв на засадах культурного життя України у 20-х рр. ХХ ст.?

  3. Назвіть відомих композиторів, фольклористів та хормейстерів, що піклувались розвитком музичного життя України з 30-х рр. ХХ ст.?

  4. Як розвивалася оперна творчість в радянській Україні 20-30-х рр.  ХХ ст.?

  5. Визначте тенденції розвитку симфонічної творчості в Україні 20-30-х рр.  ХХ ст.

1. Тенденції розвитку та вплив суспільно-політичних процесів на розвиток музичної культури України в перші десятиріччя хх ст.

Після Великої Жовтневої соціалістичної революції 25 грудня 1917 р. на І Всеукраїнському з’їзді Рад було проголошено Українську Радянську Соціалістичну Республіку. У 1922 р. однією з перших вона увійшла в добровільний Союз Радянських Соціалістичних Республік. Подолавши величезні труднощі, що виникали в умовах громадянської війни та боротьби проти іноземних інтервенцій, Радянська Україна розпочала будівництво нової культури на засадах ленінської національної політики.

Історичною віхою на цьому шляху став написаний В.І. Леніним проект резолюції ЦК РКП (б) “Про Радянську владу на Україні”, прийнятий 29 листопада 1919 р. В цьому документі, зокрема, зазначалося: “Зважаючи на те, що українська культура (мова, школа і т. д.) протягом віків придушувалася царизмом і експлуататорськими класами Росії, ЦК РКП ставить в обов’язок всім членам партії всіма засобами сприяти усуненню всіх перешкод до вільного розвитку української мови і культури.

Передові діячі мистецтва – композитори, музиканти-виконавці й педагоги, що працювали тоді на Україні, палко сприйняли цей ленінський заклик. Активну участь у музично-творчому процесі взяли відомі композитора, гідні продовжувачі справи М.В. Лисенка: це К. Стеценко, Я. Степовий, М. Леонтович та ін. Їх творча й педагогічна робота була відповіддю на зростаюче прагнення широкої маси трудящих до спілкування з високим мистецтвом.

Першими організаторами культурного життя в республіці, вихователями національних мистецьких кадрів були також композитор Ренйгольд Глієр, теоретик і композитор Болеслав Яворський (1877 Харків-1942), відомі піаністи Генрих Нейгауз, Г. Беклемішев, К. Михайлов, співаки Л. Сибіряков, Леонід Віталійович Собінов (1872-1934), скрипаль М. Ерденко, піаніст і диригент Блуменфе́льд Фелікс Михайлович (1863-1931) та інші. Крім названих музикантів Києва, чималий внесок у розвиток музичної культури на Україні зробили композитори і співаки, діяльність яких у ці роки була пов’язана з музичним життям Харкова, а саме: І. Слатін, О. Корещенко, М. Рославець, Б. Яновський, співаки Іван Семенович Козловський (1900 1993), М. Рейзен.

Нові музичні форми. Нове життя породжувало нові форми музичного побуту. На площах, фабриках і заводах, в частинах Червоної Армії виникали не бачені раніше за масштабами масові революційні свята, концерти-мітинги, концерти-лекції, де брали участь артистичні сили. Так, у популярних симфонічних концертах, що відбувалися 1919 р. в Києві, диригували Р. Глієр, Ф. Блуменфельд, співали Л. Собінов, М. Микиша, Л. Сибіряков. У концертах для фронтовик в неодноразово виступали видатні піаністи Г. Нейгауз та К. Михайлов. Нестриманий потяг трудящих до музичної освіти зумовлював швидке зростання музичних гуртків, хорів та інших масових культурно-освітніх осередків.

Як державний орган для керівництва музичним будівництвом молодої Радянської України у 1919 р. при Наркомосі УРСР було затверджено Всеукраїнський Музичний Комітет (ВУКМУЗКОМ), першим головою якого став російський співак Л. Собінов. Розпочавши свою діяльність у Харкові (тоді — столиці України) комітет розробив план музично-освітньої та музично-виховної роботи серед трудящих, концертного обслуговування фронту, а також розвитку художньої самодіяльності. Згодом (з 1934 р.) ВУКМУЗКОМ було перебазовано в Київ. В спеціалізованих секціях комітету керівництво розвитком музичного життя України здійснювали послідовники М. Лисенка – українські композитори М. Леонтович, Я. Степовий, К. Стеценко, фольклористи В. Верховинець, П. Демуцький, С. Дрімцов, К. Квітка, О. Стеблянко, хормейстер Я. Яциневич.

Для згуртування сил працівників музичного мистецтва та кращого керівництва ними, ВУКМУЗКОМ заснував перший на Україні музичний журнал “Музичний вісник”, статті в якому друкувалися російською й українською мовами.

Вже з перших пореволюційних років на Україні успішно розгорнулася робота по збиранню, вивченню й пропаганді фольклорних багатств До того часу належать підготовлені К. Квіткою до видання збірки українських народних пісень, зокрема “Народні мелодії. З голосу Лесі Українки записав і упорядив К. Квітка” (ч. 1-2, К., 1917-1918), “Українські народні мелодії” (К., 1922), а також збірник народних пісень М. Лисенка, П. Демуцького та ін.

Організується ряд професійних і самодіяльних виконавських колективів – оркестрів, хорів, ансамблів. Серед них симфонічний оркестр у Харкові (1919), симфонічний оркестр ім. М. Лисенка в Києві (1919), Державна українська мандрівна капела (“Думка”), створена за рішенням уряду УРСР у 1920 р. для обслуговування промислових центрів і робітничих районів України. Остання швидко здобула широку популярність і стала пропагандистом народної і професіональної хорової творчості не лише на Україні а й за її межами.

Слідом за “Думкою” в Харкові почали свою роботу хори “Дух” (державний український хор, керівник Ф. Соболь) і “Рух” (Робітничий український хор, керівник Б. Левитський), у Дніпропетровську – хорова капела “Зоря” та ін.

Першими українськими камерними ансамблями були державний квартет ім. Ж. Вільйома (1920), Квартет ім. М. Леонтовича (1926), Квартет ім. П. Чайковського (1926), Українське Державне тріо (1927). Поряд з державними виконавськими колективами виникали аматорські ансамблі, що складалися з висококваліфікованих музикантів. Таким був, організований у Житомирі композитором В. Косенком музичний гурток, що дав багато концертів для червоноармійської, робітничої та учнівської аудиторій.

За декретом, підписаним В.І. Леніним у 1919 р. на Україні було націоналізовано й передано в розпорядження Наркомосу всі театри та видовищні установи. У Київ розпочав роботу державний театр музичної драми. Міцну базу для постійної діяльності державних українських оперних театрів було створено в 1925—1926 рр.: театри з повним професіональним штатом на базі існуючих колективів організувалися в Харкові, Одесі, Києві та Дніпропетровську. З метою широко популяризації оперного мистецтва серед трудящих з другої половини 20-х рр. було створено пересувні театри — ДРОТ (Державний робітничий оперний театр) – з базами обласних містах – Луганську, Дніпропетровську та Вінниці. У Харкові працював також комсомольський оперний театр (керівник В. Скляренко). Репертуар оперних театрів складався з творів російської, світової класики та опер українських композиторів.

На кінець 20-х та у 30-ті рр. репертуар оперних театрів України збагатився постановками перших зразків української радянської оперної творчості, зокрема опер В. Фемеліді (“Розлом”), Б. Яновського (“Дума Чорноморська”), Б. Лятошинського (“Золотий обруч”, “Щорс”), грузинської – “Абесалом і Етері” та “Даїсі” З. Паліашвілі, вірменської – “Алмаст” О. Спендіарова.

Ці ж роки стали важливим етапом у діяльності симфонічних оркестрів УРСР, що зумовило інтенсивний розвиток музичного життя Радянської України в цілому. Велику популяризаторську роботу здійснював харківський симфонічний оркестр – спочатку при Радіокомітеті УКРФІЛі (керівник Я. Розенштейн, пізніше О. Климов). Високий рівень його майстерності приваблював як видатних вітчизняних (Л. Штейнберг, А. Маргулян, А. Пазовський), так і відомих зарубіжних диригентів (Ф. Штідрі, О. Фрід, Г. Адлер, Е. Сенкар та ін.). Завдяки інтенсивному концертно-музичному життю Харків став визначним культурним центром Радянської України. В середині 20-х рр. в Харкові було здійснено першу постановку героїко-епічної опери “Тарас Бульба” М. Лисенка (1924).

Велике значення мала діяльність Київського симфонічного оркестру ім. М. Лисенка (1919), а також симфонічного оркестру Українського радіо (1926), які широко пропагували класичну та сучасну симфонічну музику. В 1934 Р. в Одесі було створено симфонічний оркестр при Радіокомітеті, переданий 1937 року Одеській філармонії. Ці колективи мали в своєму репертуарі твори багатьох вітчизняних і зарубіжних композиторів.

Важливою подією в культурному житті стало створення Оркестру народних інструментів при київській студії Радіокомітету на базі ансамблю мандоліністів, організованого ще Всеукраїнським товариством імені М.Д. Леонтовича.

Розгортанню концертного життя молодо! Радянської України сприяла діяльність вищих учбових музичних закладів УРСР – консерваторій та Музично-драматичного інституту імені М.В. Лисенка (останній було організовано в Києві у 1918 р. на базі Музично-драматичної школи Миколи Лисенка). Видатна роль у вихованні композиторів і музикантів-виконавців лежала заснованій у 1913 р. Київській консерваторії де за ініціативою директора Р. Гліера було створено композиторський відділ (1918). Його педагогами стали Р. Гліер та Б. Яворський. Серед їх вихованців Б. Лятошинський (клас Р. Глієра), П. Козицький та М. Вериківський. У Харківській консерваторії (створена у 1917 р., а в 1924 р. – реорганізовано у музично-драматичний інститут, в 1934 р. – в консерваторію і в 1963 р. – в Харківський інститут мистецтв імені І.П. Котляревського) класом композиції керував відомий професор С. Богатирьов, який виховав цілу групу харківських композиторів (серед них – В. Барабашов, В. Борисов, Д. Клебанов, М. Коляда, Ю. Мейтус, М Тіц, А. Штогаренко). В консерваторії (створена в 1913 році, в 1923 — реорганізована в Музичний інститут, в 1926 – в Музично-драматичний інститут, а в 1934 — знову в консерваторію) працювали композитори М. Вілінський, В. Золотарьов, К. Данькевич, С. Орфеев. На виконавських факультетах Київської консерваторії вже в перші десятиріччя її існування здобували спеціальну освіту видатні українські музиканти різних спеціальностей. Їх провідними викладачами були піаністи Г. ГІейгауз, КМихайл Г.. Беклеішв, віолончеліст С. Козолупов, Ерденко, професори співу В. Цветков, О. Муравйова. Харківська консерваторія мала у своєму складі таких відомих педагогів, як професор Л. Луценко (фортепіано), П. Голубев, І. Добржинець (скрипка). В Одеській консерваторії працювали О. Благовидова (сольний спів), П. Столярський (скрипка), К. Пігров (хорове диригування).

Величезна потреба в підготовці висококваліфікованих музичних кадрів викликала необхідність організації нових факультетів, зокрема хорового та народних інструмёнтів. Факультет народних інструментів був відкритий при Київському музично-драматичному інституті імені М.В. Лисенка. Його організатором та багаторічним керівником став професор Київської консерваторії М. Геліс. При інститутах активізують роботу диригентсько-хоровий та диригентсько-симфонічний факультети.

Подібну структуру мав і Харківський музично-драматичний інститут в якому також сконцентрувалася велика група педагогів різних спеціальностей. Чимало з них до відкриття консерваторій зв’язали свою долю з Харківським інститутом та оперним театром (це були, зокрема, І. Паторжицький, М. Литвиненко-Вольгемут, М. Роменський, В. Гужова та інші), а згодом перейшли на роботу до Київської консерваторії та оперного театру. Для залучення до музичних вузів робітничої молоді при Музично-драматичному інституті імені М.В. Лисенка організуються підготовчі факультети – так звані робітфаки за різними спеціальностями (вони починають функціонувати у 1927/28 навчальному році).

Тут вы можете оставить комментарий к выбранному абзацу или сообщить об ошибке.

Оставленные комментарии видны всем.