Влада в ментальності людини в добу Просвітництва

Уявлення про владу

Влада легітимна й незаперечна, здійснюється від імені Бога (XVII ст.).

Зменшення релігійного компонента в межах комплексу влади. Виникнення за часів Просвітництва раціонального компонента: “монарх – перший слуга держави”, можливість виборів (XVIII ст.).

Влада стає найвищою цінністю, найбільший вияв королівської влади в необмеженості – абсолютистське управління державою (XVII-XVIII ст.).

Уявлення про структуру влади

Обґрунтована правом аристократична форма влади (XVII-XVIII ст.).

Посилення централізації.

Концепція “суспільної угоди рівноправних членів” (Ж-Ж. Руссо).

Ознаки практики влади:

• обмеження влади правовими нормами, суспільними та політичними інституціями;

• бюрократія (ХVIII ст.).

Ставлення до влади

Критика форм влади (за кровною чи становою приналежністю).

Зруйновано підвалини влади (монарх проголошує закони, але не він їх встановлює).

Прагнення обмежити владу монархів – конституційна монархія (XVIII ст.).

Стильові та жанрові особливості в художній культурі xvіі-xvііі ст.

ХVII-XVIII ст. – співіснування двох стильових напрямків – бароко та класицизму, боротьба між ними.

БАРОКО (італ. вичурний, дивний) – стиль в образотворчому мистецтві, музиці, літературі, який поєднав у собі риси містики, фантастики, ірраціональності, експресії, бюргерської діловитості, контрастності, динамічності образів, пишності.

Панування бароко у країнах з католицькою церквою (Італія, Іспанія, Португалія, Німеччина, Австрія, Англія) та домінуванням феодальних порядків (Росія та ін.).

Література

Англія: Д. Уебстер (трагедії). Росія: ХVІІ ст.: С. Полоцький “Про Навуходоносора царя…”; жанри: агіографічна література; комедія; демократична сатира (“Про Шемякін суд”, “Про Єрша Єршовича – сина Щетіннікова”).

У Росії у ХVІІ-ХVІІІ ст. відбувалося обмірщення (поява світської) культури, її секуляризація (відхід від релігійної культури).

Нові жанри ХVІІ ст. Басні: Лафонтен. Революційна публіцистика: Дж. Лілберн. Роман: М. Алеман, Т. Неш (“шахрайський”); О. д’Юрфе (“авантюрно-геройський”). Поетичний епос: Д. Мільтон “Втрачений рай”. Літературна казка: д’Онуа, Ш. Перро.

У ХVІІІ ст. основний жанр – роман .

Театр

Іспанія: кораль – спеціально обладнаний двір будинку, церковний театр; драматурги Лопе де Вега (драма “Фуенте Овехуна”, комедії: “Собака на сіні”, “Вчитель танців”), Педро Кальдерон; Тірсо де Моліна “Дон Жуан”; розквіт парадів (ХVІІ ст.). Франція: придворний театр (Палє Руаяль), оперний театр (“Королівська академія музики”, 1671 р.); фольклорний театр. Італія: дель арте – італійський імпровізований театр, комедія масок. Маски “слуги” – Бригелла, Арлекін, Серветта, Пульчинелла, сатиричні – старик-купець Панталоне, Капітан, ін. У Росії до ХVІІ ст. театру не існувало. Були народні обряди. Народні театри скоморохів; придворний театр (Артаксерксова дія); шкільний театр при Слов’яно-греко-латинській академії.

ХVІІІ ст. – “золоте століття” театру. Росія: Петровський театр (опери, балети), з 1741 р. створення балетної трупи. Перші російські балетмейстери В. Балашов, Г. Райков (комічні балети та дивертисменти), танцівниця А. Собакіна; кріпацький театр (П. Жемчугова, Т. Шликова-Гранатова, М. Щепкін).

Архітектура

Засновник бароко в архітектурі – Мікеланджело Буанарроті. Ознаки: розмах, використання складних криволінійних форм, створення ансамблів, часте використання овалу, розірвані фронтони, спарені колони, пілястри, пишність інтер’єру та фасаду.

Італія: собор Св. Петра. Франція: архітектори Лево, Лемблен, Малсар. Версаль – поєднує елементи бароко та класицизму, Лувр. Росія: церковне будівництво: шатровий храм (перша половина ХVІІ ст.) церква Різдва в Путінках, Воскресенський собор у Новоієрусалімському монастирі; московське (наришкінське, російське) бароко: церква Покрови Богородиці у Філях, Москва; Я. Бухвостов (храм Трійці в підмосковному Троїце-Ликові); І. Зарудний (церква Архангела Гавриїла, або Меншикова вежа); Д.М. Ухтомський (Червона брама, дзвіниця Троїце-Сергієвої лаври); цивільне будівництво: Д. Трезіні –  будівництво Петербургу, будівля 12 колегій, Петропавлівський собор Петропавлівської фортеці. Ф.-Б. Растреллі (Зимовий палац та Смольний монастир у Петербурзі, Великий палац у Петергофі, Катерининський палац у Царському селі).

Скульптура

Італія: Л. Берніні “Давид”, “Екстаз св. Терези”. Росія: Б.-К. Растреллі “Бюст Петра І”, Е.М. Фальконе “Пам’ятник Петру І” (“Мідний вершник”), Ф.І. Шубін “Портрет М.В. Ломоносова”, “Портрет О.М. Голіцина”.

Живопис

Жанровий живопис. Портрет – парадний, інтимний, у пейзажі – пейзаж настрою. Іспанія: Д. Веласкес (плебейське бароко). Англія: У. Хогарт – перший живописець-просвітитель в Європі. Нідерланди: П.П. Рубенс “Камеристка”. Росія: І.П. Аргунов “Портрет невідомої селянки в російському костюмі”.

Музика

Італія: Провідний жанр – опера. К. Монтеверді, Я. Пері опера “Евридика”. Німеччина: І.С. Бах, Г.Ф. Гендель (40 опер). Росія: ХVІІ ст. – народна історична пісня (“Про Стєньку Разіна”); церковна музика; ХVІІІ ст. – придворна співоча капела – центр музичної освіти (І. Шайдуров, О. Мезенець); музична комісія зі збирання давніх музичних рукописів.

Нові музичні жанри: ораторія – великий твір для хору, співаків-солістів та симфонічного оркестру; кантати – прості за змістом, за розмірами менші за ораторію; сонати; сюїти; фуги.

РОКОКО (від фр. рокайль – діамант, прикраса з раковини) – стиль в образотворчому мистецтві, музиці, літературі, який був більш пишний та контрастний за бароко, особливо яскраво проявився в інтер’єрі. Його ще звали стилем Людовика XV.

Ознаки в архітектурі: асиметричність будинків, вигнуті лінії, ліпні прикраси, пишна різна орнаментика, бронза, дзеркала, живописні панно, світлі кольори, позолота. Увага до комфорту людини виходячи з функціональних завдань предметів. Частково продовження бароко, частково – заперечення монументальності та парадної урочистості.

У живопису, літературі: сюжети любовні, еротичні. Героїні – німфи, вакханки, Діани, Венери.

Література

Франція: Ж.Б. Грекур (“еротична поема”), Л. де  Кувре (“галантний роман”). Росія: О.П. Сумароков (“літературна комедія”).

Живопис

Франція: Ж.-А. Ватто; Ф. Буше “Тріумф Венери”, “Венера з Амуром”; Ж.О. Фрагонар “Поцілунок нишком”.

Архітектура

Італія: Дж.Л. Берніні ; Ф. Борроміні; Г. Гварніні (церква Сант-Іво в Римі).

Скульптура

Франція: Ж.Б. Пигаль; Е. Фальконе; Ж.А. Гудон “Статуя Вольтера”.

Музика

Італія: А. Вівальді. Австрія: Ф.Й. Гайдн – “батько симфонії” (100 симфоній, 20 опер), ораторія “Створення світу”. Франція: Ж. Рамо, Л. Дакен, Ф. Купере.

КЛАСИЦИЗМ (лат. зразковий) – художній стиль в образотворчому мистецтві, музиці, літературі, важливою рисою якого було звернення до форм античного мистецтва як ідеального естетичного еталона. Напрямок розвивав естетичні принципи епохи Відродження: раціоналізм, симетрію, цілеспрямованість, стриманість, відповідність змісту до форми. Йому притаманні риси утопізму, ідеалізації, статика, чіткі геометричні форми. Державне начало та громадський обов’язок зводилися в культ, протиставлялися людині. Соціальна основа – абсолютизм.

Панування класицизму у Франції.

Література

Ознаки: наявність чіткого сюжету, витриманих характерів, математично розрахованого розвитку дії; людина – у центрі твору, існування конфлікту між почуттями та зобов’язаннями людини; наявність формальних обмежень: єдність місця, часу та дії.

Франція: трагедії Ж. Расіна “Федра”, “Андромаха”; комедії Ж.Б. Мольєра; комедії П. Бомарше “Весілля Фігаро” – героїзація представників третього стану); А.М. Вольтер (засновник просвітницького класицизму) “Орлеанська діва”, повість “Кандид”, “Філософські листи”; Д. Дідро “Чорниця”. Німеччина: Ф. Шіллер (вірші) “Боги Греції”. Англія: Б. Джонсон, Ф. Сідні, Дж. Драйден, У. Конгрев. Росія: А.Д. Кантемир (сатира) “До свого ума”, “Філарет”, “Євгеній”; В.К. Тредіаковський – реформатор російської мови; Г.Р. Державін (оди) “Феліца”; Д.І. Фонвізін “Бригадир”, “Недоросток”; О.П. Сумароков.

Театр

ХVІІ ст. високі жанри – трагедії Корнеля, Расіна, низькі жанри – комедії.

Архітектура

Ознаки: взірцем для імітації стає антична архітектура. Симетрія, підпорядкування частин, прямі лінії, використання античного ордера.

Франція: архітектор Ж.А. Габріель (палац Малий Тріанон, парк Версаля). Росія: В.П. Баженов (палацево-паркові ансамблі у Царицині, будинок Пашкова в Москві); М.Ф. Казаков (Сенат у Московському кремлі, Московський університет, Петровський палац); І.Є. Старов (Троїцький собор Олександро-Невської лаври, Таврійський палац); К.І. Россі (Палацова площа в Петербурзі: плавна дуга з замкненою аркою Головного штабу, Олександрівською колоною, Сенатська площа).

Скульптура

Росія: Ф.Г.  Гордєєв “Прометей”, М. Козловський “Самсон, що роздирає пащу лева”.

Живопис

Франція: Н. Пуссен “Царство Флори”. Англія: Д. Рейнолдс “Портрет полковника Тарлітона”. Росія: К. Брюллов, Ф. Бруні, О. Іванов, Г.І. Угрюмов “Випробування сили Яна Усмаря”. Нідерланди: Г. ван Р. Рембрандт “Даная”; П.П. Рубенс “Суд Париса”.

Музика

Італія: П. Корнель, Ж. Расін (опера). Австрія: В.А. Моцарт “Весілля Фігаро”, “Дон Жуан”, 50 симфоній. Росія: Д.С. Бортнянський “Сокіл”, “Син-суперник”; О.А. Козловський (романс).

Театр

Росія: О. П. Сумароков (засновник російської драматургії), директор Російського театру в Петербурзі.