Класифікація інформаційних систем

Ознаки	Види інформаційних систем
За рівнем або сферою діяльності	Державні Територіальні або регіональні Міжгалузеві; галузеві або відомчі Об’єднань, фірм, підприємств або установ Технологічних процесів тощо
За рівнем автоматизації процесів управління	Автоматизованого збирання й обробки інформації Інформаційно-пошукові Інформаційно-довідкові Об’єктивного інформаційного забезпечення мене­джмен­ту (керівників і фахівців) Системи забезпечення прийняття рішень або підтрим­ки прийняття рішень Інтелектуальні системи.
За ступенем цент­ралізації обробки інформації	Централізовані, децентралізовані та змішані інформа­ційні системи, інформаційні системи колективного використання.
За ступенем інтеграції функцій	Багаторівневі з інтеграцією за рівнями управління (під­приємство – об’єднання, об’єднання – галузь тощо) Багаторівневі з інтеграцією за рівнями планування Однорівневі інформаційні системи
За функціями	Елементарні Комплексні Ключові Базисні
За відношенням до системи ланцюгів системи	Внутрішні Зовнішні Горизонтальні Вертикальні Вхідні Вихідні
За видом носіїв інформації	На паперових носіях На електронних носіях Інші

Продовження табл. 6.2

Ознаки	Види інформаційних систем
За часом ви­ник­нення і періодич­ністю користу­вання	Регулярні Періодичні Оперативні “on lіne” “off lіne”
За призначен­ням інформації	Директивні (керуючі) Нормативно-довідкові Обліково-аналітичні Допоміжні
За ступенем відкритості і рівнем значу­щості	Відкриті Закриті Комерційні Секретні (конфеденційні) Прості Замовні
За способом передавання даних	Кур’єром Поштою Телефоном, телеграфом, телетайпом По радіо, телебаченню Електронною поштою Факсимільним зв’язком Телекомінікаційними мережами
За видом управління	ІСТП ІСОУ
За видом споживачів	Безпосередній споживач Непрямий споживач
За призначен­ням	Забезпечення поточних бізнес-операцій Забезпечення прийняття управлінських рішень Забезпечення стратегічних конккурентоспроможних переваг
За ступенем вибору факто­рів-причин	Регульовані, важкорегульовані, неругульовані

Щоб на об’єкті управління функціонувала система об’єктив­ного інформаційного забезпечення менеджменту, розробляється механізм або інструмент об’єктивного інформування менеджерів, складовими якого є методика, спеціальна інформація та спеціальне програмне забезпечення.

З цих позицій і розглядатимемо інформаційну систему, яка має назву об’єктивного інформаційного забезпечення менеджменту.

Інформаційну систему (ІС) можна визначити як подання інформаційних ресурсів, процесів і людей, які збирають, пере­творюють і поширюють інформацію в організації. Існує велика кількість різних типів ІС – від звичайних (традиційних), тобто без застосування комп’ютерів, до ІС, основаних на використанні комп’ю­терів, програмного забезпечення і спеціалістів з ІС. Уза­гальнюючою метою ІС є трансформація “сировинних” ресурсів даних в інфор­маційні “продукти”, що необхідні конкретним користувачам.

Інформаційну систему менеджменту (ІСМ) дехто розуміє як синонім ІС, інші – як чітко регламентовану систему постачання стандартних звітів. У сучасній системі знань про менеджмент і про ІС термін “інформаційна система менеджменту” розуміють розши­рено – як коло різноманітних ІС, які забезпечують менеджерам ефективне прийняття рішення відносно розвитку керованої системи. ІСМ розуміють як комп’ютеризовану систему, а курс ІСМ – як інноваційний курс, що поєднує нові інформаційні технології з працею менеджера. Ключовою відмінністю ІС і ІСМ є врахування прийняття рішення у визначенні ІСМ. Метою ІСМ є ефективне прийняття рішень менеджерами відносно розвитку керованого об’єкта.

ІСМ – це мобільніша система, котра дає змогу менеджерам вільно і оперативно, на своєму робочому місці, застосовувати, залежно від ситуації, спеціальні засоби проектування альтернатив рішення. Таке наукове трактування ІСМ надає особливої приваб­ливості ІСМ з боку бізнесменів і менеджерів. Так називають у багатьох іноземних організаціях відділи комп’ютерно-інформа­цій­ного сервісу.

Аналогічно тому, як функціональна сутність автомати­зо­ваної бухгалтерської інформаційної системи визначається сут­ністю бухгалтерського обліку, так і сутність інформаційних систем менеджменту визначається сутністю менеджменту як особливої предметної галузі.

Особливий статус ІС у менеджменті був визнаний у 1970-х роках. у зв’язку з виникненням концепції системи підтримки прий­няття рішень.

Інформаційні системи менеджменту створюються на основі вивчення технології прийняття рішень з використанням методології системного підходу. Концептуальним фундаментом тут слугує модель прийняття рішень Г. Саймона.

Процес прийняття рішень за Г. Саймоном має три стадії: інформаційну, проектну, а також стадію вибору. На інформаційному етапі досліджується середовище, визначаються події і умови, які вимагають прийняття рішень. На проектному етапі розробляються й оцінюються можливі напрями діяльності (альтернативи). На етапі вибору обгрунтовують і вибирають певну альтернативу, здійснюючи моніторинг за її реалізацією. Окремі етапи процесу можуть часто повторюватись, якщо менеджер не буде задоволений зібраною ін­фор­мацією або результатами її обробки. До кожного етапу пред’яв­ляються свої унікальні вимоги.

На інформаційному етапі менеджери отримують від ІС відо­мості про роботу організації, які можуть підштовхнути до прийняття рішень. Наприклад, звіти з аналізу продажів, що надходять до менеджера за графіком або за одиничними вимогами, інформують про рівень продажів, загальні тенденції і виняткові ситуації для підприємства. Результати вивчення ринку і перегляд зовнішніх баз даних можуть дати відомості про зміну конкурентоспроможності фірми або споживчі смаки. На цьому етапі менеджер повинен вміти робити незаплановані, ситуаційні, разові запити, знаходячи необ­хідні дані. Для цих цілей у програмному забезпеченні сучасних офіс­них систем є потужні системи запитів, засоби згортання, фільтрації і обробки інформації, яка отримується за запитом.

На проектному етапі менеджер повинен з’ясувати, чи є си­туація, що вимагає прийняття рішення, програмованою чи непрогра­мованою, тобто структурується вона чи ні.

Програмовані (структуровані) рішення можуть бути деталізо­вані і розписані раніше, призводячи до певного (детермінованого) алгоритмічного рішення. Якщо структуроване рішення має ймовір­нісний характер, воно повинно бути визначене через ймовірність можливих варіантів.

Непрограмовані (неструктуровані) рішення виникають, коли неможливо дати попередню специфікацію більшої частини процедур прийняття рішення. Більшість реальних ситуацій залежить від ви­падкових подій і невідомих факторів. Деякі процедури можуть бути передбачені, але цього недостатньо для автоматизованого отримання конкретної рекомендації, тобто доволі часто рішення можуть бути напівструктуровані. Менеджер повинен робити разові запити у базу даних організації і вести діалог з комп’ютеризованою інформа­ційною системою, поступово наближаючись до формулювання рішення. Тут стають корисними інтерактивні і автономні системи підримки рішень, а також експертні системи, які менеджер може використовувати залежно від ситуації. Наприклад, використовуючи програмні модулі “що, якщо” (“What іf”), які є в електронних таблицях, менеджер може ставити конкретні питання типу: “Який обсяг продажів буде беззбитковим, якщо зменшити рекламні витрати на 10, 20, 25 %?”

На етапі відбору інформаційні системи повинні спрощувати менеджеру вибір правильного напрямку діяльності і забезпечувати зворотний зв’язок для контролю за прийняттям рішення. Передба­чається, що на першій стадії була зібрана необхідна інформація, а на другій – розроблена й оцінена низка альтернатив, інакше менеджер може повернутися до початкових етапів у пошуках найкращого (оптимального) рішення. У зв’язку з реальними обмеженнями за часом і ресурсами менеджери частіше вибирають просто задовільне, а не оптимальне рішення (принцип обмеженої раціональності). За допомогою зворотного зв’язку оцінюється хід перетворення рішення у життя, і за необхідності рішення коригують або розробляють нове.

Рішення часто приймаються не по одному, а у груповому режимі. Тут менеджеру можуть бути корисні експертні системи, які дають рекомендації на основі вузькоспеціалізованих моделей менеджменту. Наприклад, модель Врума – Йєттона, що підтримує комп’ютер, допомагає менеджеру вибрати до ситуації стиль рішення (авторитарний, консультативний, повна участь). Два останні типи торкаються прийняття групових рішень. Для підвищення ефек­тивності групового прийняття рішень використовують ряд методів (мозкової атаки, метод номінальної групи), а також комп’ютерну підтримку (електронні наради, інформаційні системи підтримки групових рішень). Застосування інформаційних технологій тут є одним з факторів підвищення ефективності групового рішення. Метод номінальної групи (МНГ) ефективніший від традиційних неструктурованих методів. Він поєднує чотири стадії:

• кожний член групи письмово і незалежно показує своє бачення проблеми;

• всі ідеї збирають і надають групі (інформаційна стадія);

• група обговорює й оцінює кожну ідею (проектна стадія);

• кожний незалежно ранжує всі запропоновані ідеї, після чого ранги порівнюють і виносять групове рішення (стадія вибору у процесі прийняття рішень).

Існують інформаційні системи, що підтримують групові рі­шення, і серед них – системи електронних зустрічей.

Відповідно до розробленої у 1970-х роках вітчизняної концеп­ції автоматизованих систем управління (АСУ) розрізняють передусім АСУ технологічними процесами (АСУТП) й автоматизовані системи організаційного управління (АСОУ). АСУТП управляють переважно швидкодіючими процесами матеріального виробництва, а АСОУ торкаються, переважно, повільних процесів взаємодії обладнання і людей у складних комплексах. Існують також і комбіновані АСУ, коли на одному об’єкті управління взаємопов’язано функціонують АСУТП і АСОУ. Організаційне управління не може бути автоматич­ним, оскільки рішення тут завжди приймають люди, об’єктами управління у цьому випадку слугують колективи людей. За рівнем або сферою дії розрізняють також АСУ міжнародні, національні, регіональні. галузеві, підприємств, корпорацій. Замість терміна “АСОУ” нині поширеніший термін “інформаційна система”.

Загальноприйняті сьогодні концепції і класифікації ІС сформу­валися в умовах ринкової економіки. Їх розгляд значно розширює світогляд і підкреслює більшу кількість функцій, що виконують сучасні ІС. Треба розуміти, що незважаючи на теоретичне виділення певного виду ІС, у реальному житті вони найчастіше існують у тісному взаємозв’язку різних концептуальних типів.

Нагадаємо, що інформаційна система – це система, яка приймає дані як ресурс і перетворює його на інформаційний продукт.

Сучасні концепції ІС зумовлені розумінням функції, які вико­нують ІС в організаціях, аналізом ролі ІС у забезпеченні масових поточних (рутинних) операцій, а також впливом ІС на досягнення стратегічних переваг у конкурентній боротьбі. З цього погляду у табл. 6.3 наводиться концептуальна схема рівнів ІС в організаціях, де найвищий рівень – перший.

Таблиця 6.3