Методичні рекомендації для самостійної роботи

студентів медичного факультету

при підготовці до практичного заняття №2

1.Тема заняття: Морфологія бактерій. Виготовлення препаратів з бактеріальних культур. Простий спосіб забарвлення.

2. Мета заняття:

2а. Загальна:

Вміти використовувати морфологічні властивості бактерій для диференціації їх в мікроскопічній діагностиці інфекційних захворювань.

2б. Конкретна:

2.1. Вміти приготувати мазки-препарати із бактеріальних культур, зафіксувати їх.

2.2. Вміти пофарбувати препарат простим способом.

2.3. Вміти розпізнати основні форми бактерій, їх морфологічні групи.

3. Базові знання, навички, необхідні для вивчення теми.

3.1. Вміти визначити вимоги до препаратів для мікроскопічного дослідження.

3.2. Вміти вибрати спосіб мікроскопії, виходячи з величини досліджуваного об’єкта.

3.3. Вміти використовувати імерсійну систему світлового мікроскопа.

4. Основні теоретичні питання, що підлягають вивченню.

4.1. Основні морфологічні групи бактерій. Форми та розміри клітин, їх розташування в полі зору.

4.2. Правила роботи в мікробіологічній лабораторії.

4.3. Етапи приготування мазка-препарата із бактеріальних культур.

4.4. Класифікація барвників, які використовуються в мікробіологічній практиці.

4.5. Прості методи забарвлення мікробіологічних препаратів.

5. Зміст теми.

Вивчення загальної мікробіології розпочинається з бактеріології – науки про бактерії (одноклітинні, безхлорофільні рослинні мікроорганізми). Характеристику бактерій розпочинають з їх морфологічних властивостей. До морфологічних властивостей бактерій відносять: розмір, форму, характер розміщення в препараті клітин, наявність диференційованих структурних елементів – спор, капсул, включень, джгутиків.

Розміри бактерій вимірюють у мікрометрах (1мкм = міліарна доля метра), розміри внутрішніх структур клітини – у нанометрах ( 1 нм = міліарна доля метра або тисячна доля мікрометра).

Бактерії (лат. bacteria – паличка) – це одноклітинні прокаріотичні мікроорганізми розміром 0,1 – 28 мкм, які часто утворюють специфічні угрупування. Найбільш розповсюдженими є кулясті (коки), паличкоподібні (циліндричні) та звивисті форми бактерій. Їх прийнято називати основними. Крім названих, існують також і інші форми бактерій.

Кулясті бактерії або коки (лат. сoccus – ягода, зерно) – мікроби кулястої (шароподібної), бобоподібної та ланцетоподібної форми, розміром біля 1 мкм. В залежності від розміщення клітин після розмноження коки поділяються на:

- Мікрококи (лат. micros - дрібний) – поодиноко розміщені кулясті клітини. Як правило, це сапрофітні мікроорганізми, які за звичайних умов не викликають захворювань у людини та тварини. До них належать, зокрема M. lysodeikticus, M. varians, Azotobacter chroococcum - типові мешканці води, ґрунту та повітря.

- Диплококи (лат. diplo – подвійний) – група коків, які після поділу не розходяться, а існують парами. Типовими представниками диплококів є збудники епідемічного цереброспинального менінгіту та гонореї. Ці мікроорганізми мають характерну бобоподібну форму в мазках, увігнутими сторонами обернені один до одного. Збудники крупозної пневмонії у людини та диплококової інфекції у тварин також належать до диплококів, але мають ланцетоподібну форму. Зустрічаються диплококи і серед сапрофітів.

- Стрептококи (лат. streptos – ланцюг, намисто) – мікроби, які після поділу в одній площині не розходяться, а формують ланцюжки, що складаються з 3-4, а деколи з десятків клітин круглої або еліпсоподібної форми. Частина їх є сапрофітами, представниками нормальної мікрофлори людини і тварин, інші викликають тяжкі гнійно-септичні процеси (пневмонію, менінгіт, мастит тощо). Представниками є S. faecalis та S. lactis.

- Тетракоки (гр. tetra - чотири) – клітини, розміщені по чотири як наслідок поділу материнської клітини в двох взаємно перпендикулярних площинах. Як правило, ці мікроорганізми непатогенні для людини та тварин. Представниками являються Stomatococcus mucilagimosus, Pediococcus damnosus.

- Сарцини (лат. sarcio – зв’язую) — коки, розташовані у взаємно перпендикулярних площинах у вигляді пакетів з 8, 16, 32, 64 клітин. Патогенних представників серед них не виявлено. Представником є Sarcina ventriculi.

- Стафілококи (лат. staphylоs – гроно винограду) – коки, які діляться в кількох різних площинах. Клітини розташовуються хаотично, у вигляді скупчень. В мазках із культури нагадують виноградне гроно. Зустрічаються в повітрі, ґрунті, організмі людини і тварин. Їх численні представники спричиняють різноманітні гнійно-септичні захворювання: фурункульоз, карбункульоз, нефрит, холецистит, менінгіт, пневмонію, мастит тощо. Представниками являються S. epidermidis, S. saprophуticus, S. aureus.

Паличкоподібні бактерії. Розмір паличкоподібних бактерій коливається в межах 0,8 -11 мкм. Діаметр їх не перевищує 0,5 – 1,2 мкм. Паличкоподібні форми прийнято розрізняти на такі, що не утворюють спор – бактерії (лат. bacteria – паличка) та палички, що здатні утворювати спори, – бацили (лат. bacillus – паличка). У випадку, коли спори перевищують діаметр самої палички, їх називають клостридіями (лат. сloster– веретено).

Паличкоподібні форми бактерій в мазках можуть бути розташовані поодиноко, у вигляді ланцюжків чи мати унікальне розташування – подібне до латинських літер Х, V, паралельно - в групі по декілька особин.

Паличкоподібні бактерії можуть мати різноманітну форму - пряма коротка чи, навпаки, товста паличка, злегка зігнута паличка. Кінці їх можуть бути ніби обрублені (збудник сибірки) або заокруглені (кишкова паличка, сальмонели тощо). Зустрічаються паличкоподібні форми із загостреними кінцями (фузобактерії), булавоподібними потовщеннями на них (збудник дифтерії). Інколи трапляються мікроби, що мають розгалуджену форму (актиноміцети).

Серед неспороутворюючих паличок є бактерії, які викликають такі розповсюджені захворювання як шигельоз, сальмонельоз, туберкульоз, дифтерія тощо.

Серед спороутворюючих паличок – бацил та клостридій - також є чимало видів, які викликають тяжкі захворювання у людини. До них належать, зокрема, збудники сибірки, правцю, ботулізму, газової анаеробної інфекції.

Звивисті форми бактерій. Мають унікальну зігнуту, хвилясту чи штопороподібну форму. У залежності від кількості завитків, товщини та довжини клітини звивисті форми бактерій поділяють на вібріони, спірили та спірохети.

Вібріони (лат. vibrare – коливатись, тремтіти) – зігнуті палички, які нагадують кому. Ці бактерії широко розповсюджені в морях та витоках річок, на поверхні морських тварин та у вмісті кішківника. Біля 10 видів є патогенними для людини. Найбільш відомими збудниками захворювань людини є V. cholerae – збудник холери, V. parahaemolyticus – збудник харчових отруєнь.

Спірили (лат. spira – завиток, спіраль) – на відміну від вібріонів, їх клітини товстіші, довші та більш звивисті. Спірили– бактерії, які мають декілька вигинів, що надає їм форму англійської букви S. Патогенним представником є спірила, яка викликає у людини содоку (хворобу укусу щурів). До цієї групи мікроорганізмів належать також кампілобактерії та гелікобактерії, які здатні спричиняти у людини захворювання шлунково-кишкового тракту, сечостатевої системи.

Спірохети мають понад 8 - 10 і більше завитків. Довжина їх клітини може сягати 500 мкм, проте діаметр збудників не перевищує 0,3-1,5 мкм.

Спірохети мають різну кількість завитків, їх розмір і розташування по довжині клітини. Звідси розрізняють трепонеми, борелії та лептоспіри.

• Трепонеми (trepo - повертати, nemo – нитка) мають 8-15 рівномірних завитків.

• борелії (названі за прізвищем французького бактеріолога А. Боррела) мають 5-8 нерівномірних, різних за розміром завитків.

• лептоспіри (leptos - тонкий, ніжний) – мають до 25 малих, щільно розташованих завитків.

Трепонеми викликають у людини сифіліс, борелії - поворотний тиф, лептоспіри - лептоспіроз.

Вище вказані морфологічні ознаки використовують для виявлення патогених бактерій в інфекційному матеріалі або для їх морфологічної ідентифікації мікроскопічним методом. Для цього готують мазки, фарбують простим чи складним методами. Простий метод фарбування передбачає використання одного барвника та дозволяє виявити розмір, форму та розташування клітин в препараті. Оскільки простий метод фарбування не виявляє інших, важливих для морфологічної характеристики структурних елементів, він має обмежене використання.