4. Правовий режим іноземців

 

Перш за все необхідно зазначити відносний характер поняття „іноземець”, оскільки це поняття має сенс тільки тоді, коли йдеться про якусь певну країну, - адже, іноземцям йменуються особи, що знаходяться на території даної держави, але не мають її громадянства, тобто, або є громадянами іншої держави, або не мають громадянства взагалі.

В демократичній державі за своїм правовим станом іноземці загалом прирівняні до громадян цієї держави, за винятком деяких вказаних законом випадків, наприклад, вони не підлягають призову до військової служби, не мають виборчого права, не мають права обіймати певні посади чи займатися певною діяльністю, обмежені в праві власності на деякі об¢єкти власності тощо.

Так, в ч.1 ст.13 Конституції Іспанії записано: „Іноземці будуть користуватися в Іспанії публічними свободами, які гарантуються цією частиною, за умов, встановлених угодами та законом”. По суті, тут йдеться про політичні права, які належать лише громадянам, оскільки інші права і свободи – права людини, - належать усім людям, незважаючи на громадянську належність. Відповідно частина 2 цієї статті вказує, що угодами або законом, враховуючи взаємність, іноземці можуть отримати активне виборче право на муніципальних виборах.

Навпаки, ч.2 ст. 33 Конституції Мексики забороняє іноземцям будь-яке втручання в політичні справи країни. А ось ч.1 ст. 32 проголошує: „Мексиканцям надається перевага перед іноземцями за інших рівних умов при отриманні різного роду концесій, займанні будь-яких державних постів, посад і виконанні повноважень, які надаються урядом у випадках, коли мексиканське громадянство не є обов¢язковим”.

Згідно до ч. 2 ст. 26 Конституції Болгарії, „іноземці, що перебувають у Республіці Болгарія, мають усі права і обов¢язки за даною Конституцією, за виключенням прав та обов¢язків, для здійснення яких Конституцією та законами вимагається болгарське громадянство”. Треба зазначити також, що згідно до ч.1 ст.22 цієї ж конституції, „іноземці та іноземні юридичні особи не мають права набувати права власності на землю, окрім спадкування за законом. В цьому випадку їм слід поступитися своєю власністю”.

З інститутом громадянства пов¢язані інститути політичного притулку та екстрадиції (видачі). Вони також співвіднесені з національним та міжнародним правом.

Конституції багатьох держав встановлюють основи правової регламентації притулку. „Іноземець, позбавлений у своїй країні можливості реально користуватися демократичними свободами, гарантованими італійською Конституцією, має право притулку на території Республіки”, - записано у ст. 10 Конституції Італії. У ст 27 Конституції Болгарії зазначено, що республіка „надає притулок іноземцям, переслідуваним за їхні переконання або діяльність на захист міжнародно визнаних прав та свобод”. Частина 1 ст.16-а Основного закону Німеччини містить аналогічне формулювання: „Особи, які переслідуються за політичними мотивами, користуються правом притулку”; однак слід зазначити, що послідуючі частини цієї статті передбачають додаткові умови та обмеження при наданні цього права.

Також необхідно відмітити, що надання притулку не тягне автоматичного надання громадянства, - й те, й інше залежать від розсуду держави і здійснюються в різному порядку. Можливо надання особі притулку, але одночасна відмова від надання громадянства.

У деяких конституціях прямо забороняється видача іноземців, які переслідуються за політичними мотивами. Нерідко в основних законах також заборонена видача іноземним державам своїх громадян (експатріація), за виключенням випадків, передбачених міжнародними угодами. Наприклад, в ст 47 Конституції Словенії зазначено: „Громадянин Словенії не може бути виданий іноземній державі. Іноземець може бути виданий тільки у випадках, які передбачені міжнародними угодами, зобов¢язуючими Словенію”. У Конституції Румунії сказано, що постанову про висилання чи екстрадицію видає тільки суд. Частина 3 ст.13 Конституції Іспанії наголошує: „Екстрадиція буде здійснена лише у виконання угоди або закону, приймаючи до уваги принцип взаємності. Не підлягають екстрадиції особи, що скоїли політичні злочини, при тому, що акти тероризму такими не вважаються”. А ось у мексиканській Конституції говориться про те, що федеральна виконавча влада „має виключне право без попередження та передуючого розбирання вислати за межі національної території будь-якого іноземця, чиє перебування в країні є небажаним”.