Закріплення у Конституції України[ред. • ред. Код]

право на життя (ст.27); право на повагу гідності (ст.28); право на свободу та особисту недоторканність (ст.29); недоторканність житла (ст. 30); таємниця листування, телефонних розмов, телеграфної та іншої кореспонденції (ст.31); невтручання в особисте і сімейне життя (ст. 32); свобода пересування, вільний вибір місця проживання для тих, хто на законних підставах перебуває на території України, право вільно залишати територію України, за винятком обмежень, які встановлюються законом (ст.33). Дані права надійно охороняються. Зокрема, в Конституції України зазначається, що кожному гарантується судовий захист права спростовувати недостовірну інформацію про себе і членів своєї сім’ї та права вимагати вилучення будь-якої інформації, а також право на відшкодування матеріальної і моральної шкоди, завданої збиранням, зберіганням, використанням та поширенням такої недостовірної інформації (ст. 32).

Право людини на життя[ред. • ред. Код]

Право людини на життя – це закріплена нормами міжнародно-правових актів та внутрішнього законодавства можливість певної поведінки людини, спрямованої на забезпечення недоторканності свого життя з боку інших осіб та свободи розпорядження ним.

Конституція України закріплює право на життя за допомогою заборони свавільного (незаконного) позбавлення життя. Верховна Рада України скасувала кримінальне покарання у вигляді смертної кари. Ніхто не може бути позбавлений життя навіть за рішенням державного органу. Другий важливий компонент закріплення права на життя — право людини на самозахист від протиправних посягань на життя і здоров’я;

Право на повагу людської гідності[ред. • ред. Код]

Це особисте право забезпечується встановленням заборон на протиправні дії, що посягають на людську гідність: катування, жорстоке, нелюдське таке, що принижує гідність, поводження або покарання, примусові медичні або наукові дослідження на людині;

Право на повагу до людської гідності встановлене ст. 28 Конституції України. Зазначене право не може бути обмежене навіть в умовах воєнного або надзвичайного стану.

Конституція України прямо забороняє:

• катування людини;

• жорстоке, нелюдське або таке, що принижує гідність поводження з людиною;

• застосування покарань, які є жорстокими, нелюдськими або такими, що принижують гідність людини;

• медичні, наукові чи інші досліди щодо людини без її вільної згоди. Наведена конституційна норма є відтворенням положень, які містяться у ст. 5 Загальної декларації прав людини, статтях 7 і 10 Міжнародного пакту про громадянські та політичні права, ст. З Європейської конвенції з прав людини.

Право на свободу[ред. • ред. Код]

Сутність права на свободу полягає в тому, що в Україні заборонені будь-які форми особистої залежності, а саме — рабство і подібні до нього інститути (боргова кабала і т.ін.).

Згідно з Міжнародним пактом від 16 грудня 1966 року стаття 9 закріплює:

1. Кожна людина має право на свободу та особисту недоторканість. Ніхто не може підлягати свавільному арешту або утриманню під вартою. Ніхто не повинен бути позбавлений свободи інакше як на такій основі і згідно з такою процедурою, які встановлені законом.

2. Кожному заарештованому повідомляються при арешті причини його арешту і в терміновому порядку повідомляється будь-яке пред’явлене йому обвинувачення.

Стаття VII Декларації прав людини та громадянина закріплює:

Ніхто не може підлягати звинуваченню, затриманню або ув'язненню інакше, як у випадках, передбачених законом і в наказаних їм формах. Той, хто запитує, віддає, виконує або примушує виконувати основані на свавіллі накази, підлягає покаранню; але кожен громадянин, викликаний або затриманий на підставі закону, повинен безперечно коритись: у випадку опору він несе відповідальність.