- •Поняття і властивості конституції
- •Структура конституцій.
- •Класифікація конституцій
- •Порядок прийняття та зміни конституцій
- •Дія конституції.
- •Зміна конституцій.
- •Види конституцій
- •Конституційний контроль (нагляд) Поняття конституційного контролю і нагляду.
- •Органи конституційного контролю.
- •Конституційно-правовий статус особи Поняття громадянства, способи набуття і втрати громадянства
- •2. Способи набуття громадянства
- •4. Правовий режим іноземців
- •2. Способи набуття громадянства
- •Підстави припинення громадянства України
- •Проблема подвійного громадянства в україні: аналіз ситуації, зарубіжний досвід, шляхи вирішення, законодавчі пропозиції Анотація
- •Проблема подвійного громадянства в україні: аналіз ситуації, зарубіжний досвід, шляхи вирішення, законодавчі пропозиції
- •Загальна характеристика інституту прав і свобод громадян Поняття та джерела прав людини.
- •Класифікація прав, свобод і обов'язків громадян
- •Особисті права і свободи.
- •Іноземці, апатриди та біпатриди
- •Конституційні права, свободи та обов'язки людини і громадянина Поняття, правова природа та класифікація конституційних прав, свобод та обов'язків людини і громадянина
- •Конституційні гарантії захисту та практичного здійснення прав і свобод людини і громадянина
- •Тема 11 особисті (громадянські) права та свободи громадян
- •§ 45. Принцип презумпції невинуватості та право громадян на судовий захист
- •§ 46. Недоторканність житла.
- •Громадянські та політичні права[ред. • ред. Код]
- •Види[ред. • ред. Код] Окрему групу громадянських прав становлять фізичні права[ред. • ред. Код]
- •Закріплення у міжнародному праві[ред. • ред. Код]
- •Закріплення у Конституції України[ред. • ред. Код]
- •Право людини на життя[ред. • ред. Код]
- •Право на повагу людської гідності[ред. • ред. Код]
- •Право на свободу[ред. • ред. Код]
- •Особиста недоторканність[ред. • ред. Код]
- •Недоторканність житла[ред. • ред. Код]
- •Право на свободу пересування і вільний вибір місця проживання[ред. • ред. Код]
- •Право на свободу думки і совісті[ред. • ред. Код]
- •Свобода світогляду і віросповідання[ред. • ред. Код]
- •Таємниця листування, телефонних переговорів, телеграфної та іншої кореспонденції[ред. • ред. Код]
- •Невтручання в особисте і сімейне життя[ред. • ред. Код]
- •Право на охорону здоров'я та медичну допомогу[ред. • ред. Код]
- •Право на безпечне для життя і здоров'я довкілля[ред. • ред. Код]
- •Право на достатній життєвий рівень[ред. • ред. Код] Економічні, соціальні та культурні права[ред. • ред. Код]
- •Економічні права громадян[ред. • ред. Код]
- •Право на підприємницьку діяльність.[ред. • ред. Код]
- •Право на працю[ред. • ред. Код]
- •Право на відпочинок.[ред. • ред. Код]
- •Щотижневий безперервний відпочинок (вихідні дні)[ред. • ред. Код]
- •Відпустки.[ред. • ред. Код]
- •Соціальні права громадян[ред. • ред. Код]
- •Право на соціальне забезпечення[ред. • ред. Код]
- •Право на житло[ред. • ред. Код]
- •Право на достатній життєвий рівень для себе і своєї сім’ї, що включає достатнє харчування, одяг, житло[ред. • ред. Код]
- •Право на охорону здоров’я, медичну допомогу та медичне страхування[ред. • ред. Код]
- •Культурні права громадян[ред. • ред. Код]
- •Право на освіту.[ред. • ред. Код]
- •Право на свободу культурної, наукової та творчої діяльності.[ред. • ред. Код]
- •8. Гарантії прав і свобод людини і громадянина в Україні
- •Гарантії здійснення прав і свобод громадян, роль омбудсманів у захисті прав людини
- •Види конституційних гарантій прав і свобод.
- •Конституційні обов’язки людини і громадянина
- •Форми безпосередньої демократії в україні
- •Референдуми та інші форми безпосередньої демократії
- •Виборче право та види виборчих систем
- •Поняття та принципи виборчого права
- •Поняття, принципи і стадії, суб’єкти виборчого процесу
- •Поняття та види виборчих систем
- •Мажоритарна і пропорційна виборчі системи: переваги та недоліки
- •Змішана виборча система[ред. • ред. Код]
- •Поняття виборчого права.
- •Основні принципи виборчого права.
- •Поняття і види референдумів
- •Абсентеїзм і його причини
- •Виборча система України
- •Форма держави оняття та структура форми держави
- •Поняття, ознаки, передумови виникнення та соціальна сутність держави
- •Політичні режими
- •§ 3. Види форм державного (політичного) режиму
- •Президентська республіка[ред. • ред. Код]
- •Загальні ознаки[ред. • ред. Код]
- •Поділ влади[ред. • ред. Код]
- •Президент[ред. • ред. Код]
- •Парламент[ред. • ред. Код]
- •Прем'єр-міністр[ред. • ред. Код]
- •Переваги та недоліки[ред. • ред. Код]
- •Характеристика парламентської республіки.[ред. • ред. Код]
- •Політичний стиль[ред. • ред. Код]
- •Переваги та недоліки[ред. • ред. Код]
- •Поширеність у світі.[ред. • ред. Код]
- •Україна[ред. • ред. Код]
- •2.1 Абсолютна монархія
- •Поняття, форма і принципи державного устрою України.
- •За формою державного устрою держави поділяються на дві групи - унітарні (прості) і федеративні (складні). Унітарною вважається держава, яка не має у своїй внутрішній структурі інших держав
- •Основні види державного устрою, їх ознаки
- •Автономія в складі унітарної держави
- •Імперія як специфічна форма державного устрою
- •Теория государства и права вики
- •Конфедерация: понятие, признаки, политико-правовая природа
- •Признаки конфедерации:Править
- •Структура і порядок роботи парламентів
- •Класифікація парламентів
- •Організація роботи Верховної Ради України.
- •Бікамералізм[ред. • ред. Код]
- •Історія формування бікамералізму[ред. • ред. Код]
- •Критика ідеї бікамералізму[ред. • ред. Код]
- •Стадії законодавчого процесу[ред. • ред. Код] Передпроектна стадія[ред. • ред. Код]
- •Проектна стадія[ред. • ред. Код]
- •Стадія ухвалення законопроекту[ред. • ред. Код]
- •Засвідчувальна стадія[ред. • ред. Код]
- •Інформаційна стадія[ред. • ред. Код]
- •Набуття чинності[ред. • ред. Код]
- •Порядок формування парламенту і строк його повноважень
- •Парламентський контроль
- •Конституційно-правовий статус члена парламенту
- •Класифікація парламентів
- •Політична фракція
- •Утворення та її склад
- •Функції
- •Роль в політиці
- •Примітки глава держави в зарубіжних країнах Місце глави держави в системі центральних органів влади
- •Юридичні форми глави держави
- •Поняття, система і компетенція виконавчих органів державної влади
- •Порядок заміщення поста глави держави в монархіях і республіках
- •5. Підстави дострокового припинення повноважень Президента України
- •Компетенція урядів
- •Місцеве самоврядування
- •§ 80. Місцеві органи виконавчої влади
- •§ 1. Природа і поняття судової влади
- •Поняття конституційно-правової відповідальності
- •2. Види конституційно-правової відповідальності
- •Основні інституції єс та їх роль у формуванні єдиної фінансової політики
- •Історія судоустрою України[ред. • ред. Код]
- •Судді[ред. • ред. Код]
- •Конституційний суд[ред. • ред. Код]
- •Суди загальної юрисдикції[ред. • ред. Код] Верховний суд[ред. • ред. Код]
- •Вищі спеціалізовані суди[ред. • ред. Код]
- •Вищий спеціалізований суд з розгляду цивільних і кримінальних справ[ред. • ред. Код]
- •Вищий господарський суд[ред. • ред. Код]
- •Вищий адміністративний суд[ред. • ред. Код]
- •Апеляційні суди[ред. • ред. Код]
- •Загальні апеляційні суди[ред. • ред. Код] Здійснення правосуддя в Україні; поняття, основні завдання та ознаки
- •Правовий статус суддів
- •Історія[ред. • ред. Код]
- •Порядок формування[ред. • ред. Код]
- •Суддя Конституційного суду[ред. • ред. Код]
- •Призначення Президентом України[ред. • ред. Код]
- •Призначення Верховною Радою України[ред. • ред. Код]
- •Призначення з'їздом суддів України[ред. • ред. Код]
- •Початок повноважень судді[ред. • ред. Код]
- •Правові засади роботи[ред. • ред. Код]
- •Повноваження та діяльність суддів[ред. • ред. Код]
- •Форма роботи[ред. • ред. Код]
- •Структура[ред. • ред. Код]
- •Голова Конституційного Суду України[ред. • ред. Код]
- •Компетенція Верховної Ради України
- •Правова основа місцевого самоврядування[ред. • ред. Код]
- •Принципи[ред. • ред. Код]
- •Система місцевого самоврядування[ред. • ред. Код]
- •Повноваження[ред. • ред. Код]
2. Способи набуття громадянства
Способи та порядок набуття громадянства визначають відповідні закони та деякі конституції. Існує декілька способів набуття громадянства, а саме: набуття по народженню, приймання, відновлення громадянства, вибір громадянства, іноді шляхом зміни сімейного стану (укладання або розривання шлюбу).
Основним і найбільш поширеним у світі способом набуття громадянства є філіація, або набуття громадянства за народженням. Філіація пов¢язана з моментом народження, а її зміст визначається двома принципами – „права крові” та „права грунту”. В першому випадку дитина набуває громадянство батьків незалежно від місця народження, а в другому дитина становиться громадянином тієї держави, на території якої вона народилася, незалежно від громадянства батьків. Однак у ряді країн Латинської Америки набуття громадянства у порядку філіації не має прямого відношення до моменту народження: тут стан громадянства у відповідних випадках виникає з моменту досягнення повноліття і пов¢язується з наявністю в особи політичних прав, насамперед, виборчого права. З моменту народження в цих країнах особа лише набуває державної належності.
Історично першим був прийнятий принцип „права крові”, - він походить ще з римського права. У феодальну епоху народження на території, підвладній конкретному суверену, призводило до встановлення правового зв¢язку підданства. Звідси й виник принцип „права грунту”, який домінував у Європі до кінця XVIII ст. „Право крові” знов набуло значення після його закріплення у кодексі Наполеона - французькому Цивільному кодексі 1804 р.
Вибір або перевага того чи іншого з цих принципів головним чином зумовлене державної політикою в демографічній сфері. Якщо держава зацікавлена в швидкому рості свого населення, вона може ввести обидва правила в повній мірі; наприклад, це ілюструє частина А вже згаданої статті 30 Конституції Мексики, згідно якої „мексиканцями по народженню є: 1) діти, народжені на території Республіки, до який би національності (тобто - громадянства) ні належали їх батьки; 2) діти, народжені за кордоном від батьків-мексиканців, від батька-мексиканця або від матері-мексиканки; 3) діти, народжені на мексиканському військовому або торгівельному судні або літаку”. Найчастіше, однак, превалює один з принципів, а інший його доповнює. Наприклад, за Федеральним законом про австрійське громадянство 1965 р. діти, народжені у шлюбі, набувають громадянство Австрії, якщо хоча б один з батьків є австрійським громадянином, а позашлюбні діти – якщо таке громадянство має мати. Австрійськими громадянами, доки не доведено зворотне, вважаються діти, котрих було знайдено на території Республіки, у віці до шості місяців. Отже, в даному прикладі бачимо превалювання „права крові”, а „право грунту” доповнює його лише в одному конкретному випадку.
Сучасне законодавство про громадянство переважної більшості країн встановило змішаний принцип, за яким домінуючим є „право крові”, що узгоджується з елементами „права грунту”. Так, за „правом грунту” визначається громадянство дітей, чиї батьки невідомі. „Право грунту” зберігає домінуюче або рівне з „правом крові” значення не тільки, як вже було зазначено, в латиноамериканських країнах, а й в країнах, право яких історично походить від англійської правової системи.
Наявність у законодавстві різних підходів до визначення громадянства за народження призводить до явища подвійного громадянства, або біпатризму. Причинами виникнення такого явища можуть бути розбіжність змісту законодавства різних країн про порядок набуття громадянства за волевиявленням, територіальні зміни тощо. Але нерідко головну роль в цьому відіграють саме колізії між „правом крові” та „правом грунту”.
Наприклад, філіація в США, згідно з XIV поправкою до Конституції, відбувається за принципом „права грунту”, хоча цей принцип не поширюється на дітей дипломатів, консулів і деяких інших категорій іноземців. Проте, припускається, що громадянство можна отримати на основі „права крові”: американським громадянином є особа, народжена батьками-американцями за кордоном. Характерно, що в такому випадку філіація обмежена тільки одним поколінням громадян, народжених за кордоном. Це застереження зумовлене наміром запобігти практиці біпатризму, але його не можна вважати абсолютно ефективним. Зокрема, громадянин США, який за законом набув цього стану за „правом крові”, народившись на території іншої держави, де діє „право грунту”, за звичайних умов буде вважатися і громадянином цієї держави. З іншого боку, особа, народжена на території США у громадян іноземної держави, де домінує „право крові”, також може стати біпатридом.
У законодавстві більшості країн не визначаються юридичні наслідки подвійного громадянства. Водночас передбачаються різні заходи щодо запобігання цьому явищу. Так, для запобігання випадкам біпатризму майже у всіх розвинених країнах законодавчо встановлено, що одруження жінки з іноземцем автоматично не впливає на її громадянство.
. Форми та підстави припинення громадянства
Для характеристики інституту громадянства важливим є питання припинення громадянства, а саме – вихід із громадянства, власне втрата громадянства, та позбавлення громадянства.
Вихід із громадянства здійснюється у вільному або дозвільному порядку. В більшості країн прийнята дозвільна процедура виходу з громадянства. Заяву про вихід розглядають компетентні органи, які враховують юридичні й фактичні обставини, що склалися у зв¢язку з цією заявою, і за певних умов можуть відмовити. Проте в жодній з розвинених країн можливість виходу з громадянства не заперечується.
У Великій Британії, США та деяких інших країнах визнаний принцип вільного виходу з громадянства, якій здійснюється у формі односторонньої відмови особи від свого громадянства і не потребує дозволу державної влади. У деяких країнах, де цей принцип існує, для окремих категорій осіб свобода виходу з громадянства обмежена. Наприклад, у ФРН діють обмеження для державних службовців, суддів тощо. Практично завжди не припускається або суворо обмежується можливість виходу з громадянства в той час, коли держава знаходиться у стані війни.
Законодавством окремих країн передбачено власне втрату громадянства, тобто автоматичне припинення громадянства за певних умов. Найчастіше в ролі таких умов виступають натуралізація в іншій державі або оптація громадянства іншої держави. Звичайно, в країнах, де встановлений дозвільний порядок виходу з громадянства не припускається його автоматична втрата; там же, де визнаний принцип вільного виходу з громадянства, автоматична втрата його є звичайною процедурою. В країнах, де передбачено автоматичне набуття громадянства іноземними особами в разі укладання шлюбу з громадянами даної держави, розривання цього шлюбу автоматично тягне за собою й втрату громадянства, набутого вказаним чином.
Однією з форм припинення громадянства також є його позбавлення. Позбавлення громадянства, набутого в порядку філіації, має назву денаціоналізації, а позбавлення натуралізованого громадянства – денатуралізація. Денатуралізація є досить звичайною процедурою: вона нерідко пов¢язана з протиправними діями, зокрема, з набуттям особою громадянства з порушенням закону. Відносно ординарний характер денатуралізації зумовлений тим, що в зарубіжній політико-правовій теорії поширена концепція , за якою юридичний зв¢язок між державою та натуралізованою особою вужчий за обсягом встановлених прав та обов¢язків і менш стійкий, ніж зв¢язок між державою та її природженим громадянином.
Щодо денаціоналізації треба зазначити, що її можливість пов¢язується з державним суверенітетом. Зокрема, згідно зі статтею 89 Кодексу законів про громадянство Франції, особа може бути позбавлена французького громадянства у разі засудження її за злочини проти безпеки держави, за ухилення від обов¢язків, встановлених законом про військову повинність, за дії на користь іншої держави, що завдають шкоди інтересам Франції, та в деяких інших випадках. Тим самим має місце сполучення кримінально-правової і конституційно-правової відповідальності. Проте законодавство переважної більшості країн не припускає денаціоналізацію, пов¢язуючи це з тим, що громадянство за народженням є одним з невідчужуваних, природних прав людини. Наприклад, ст 16 Конституції Німеччини стверджує, що „німецьке громадянство не може бути відібрано. Втрата громадянства може відбуватися лише на підставі закону, а проти волевиявлення особи – лише в разі, коли вона тим самим не стане особою без громадянства”; ч.2 ст.11 Конституції Іспанії встановлює, що „жоден іспанець за походженням не буде позбавлений своєї національності”, - таким чином, можна дістатися висновку, що натуралізовані громадяни можуть бути позбавлені громадянства. Австрійський закон, який припускає позбавлення громадянства натуралізованих громадян, забороняє це за збігом шості років після натуралізації.