Політична фракція

Парламентська фракція (нім. fraktion, від лат. fractio «розламування, подрібнення») — група членів тієї чи іншої політичної партії в складі парламенту або іншої державної організації (установи) чи громадсько-політичної організації, яка організовано проводить установки своєї партії.

Фракцією може також іменуватися особлива група всередині самої партії, яка має власну ідейну й організаційну платформу, котра відрізняється від основної політичної лінії та поточних установок партії.

У процесі нормального внутрішнього партійного життя, як правило, виникають різні думки, суперечності політичних угруповань. Наявність останніх не обов'язково, але нерідко приводить до організації і функціонування політичних фракцій.

Головною ознакою політичної фракції є наявність особливої ідейно-політичної платформи і групової дисципліни, яка підноситься її членами нерідко понад загальнопартійну дисципліну. Фракційна діяльність нерідко стає основною причиною підриву авторитету певної партії, а також створення нових політичних партій.

Фракційна діяльність у парламенті з багатопартійною системою є нормальним і корисним явищем, що забезпечує відображення та захист інтересів різних соціальних груп, класів і верств населення. У парламентську фракцію, таким чином, можуть входити як депутати однієї політичної партії, так і декількох партій (тобто політичної сили — об'єднання близьких за платформами партій). У такому разі депутати парламентської фракції об'єднуються для провадження спільної політичної лінії.

Зазвичай правила створення парламентських фракцій регулюються внутрішнім законодавством, найчастіше конституцією (визначає загальні засади фракційної діяльності), регламентом парламенту і профільними законами. Такі правила можуть мати суттєві відмінності в різних країнах^[1].

Утворення та її склад

Об'єднуються депутати у фракцію з метою проведення спільної політичної лінії. Правила створення парламентських фракцій різні в кожній країні, зазвичай це регулюється конституцією країни та регламентом парламенту. ПФ формуються з членів однієї політичної партії, хоча існує практика утворення спільних фракцій з представників кількох партій, що проводять близьку за змістом політику. У деяких країнах припускається утворення ПФ до складу яких входять «незалежні» депутати, котрі не є членами політичних партій або не побажали стати членами фракцій, утворених на партійній основі. У розвинених країнах фракції утворюються за принципом належності депутатів до тієї чи іншої політичної партії, репрезентованої у парламенті (палаті) У тих країнах, де парламентська фракція признається офіційно, в парламентських регламентах обмовляються умови їх освіти. Наприклад, в бундестагу ФРН(Федеральна Республіка Німеччини)ПФ,це група, що налічує не менше 15 чоловік, що належать до однієї політичної партії. Власне ПФ мають і партії більшості, і партії меншості (опозиція). Особливе місце в парламентах буржуазних держав (наприклад, Франції, Італії, Японії) займають комуністичні ПФ. Депутати-комуністи використовують парламентську трибуну для викриття політики правлячих класів, роблять значний вплив на формування парламентських органів уряду, на законодавчий процес.^[2] Своєрідним стрижнем кожного з об'єднань є лідер, який обирається самими депутатами або за їх активної участі й водночас є лідером відповідної партії у цілому. Окрім лідерів, у складі цих об'єднань депутатів утворюються так звані керівні комітети. В період перебування партії в опозиції такий комітет має назву «тіньового кабінету».