- •Поняття і властивості конституції
- •Структура конституцій.
- •Класифікація конституцій
- •Порядок прийняття та зміни конституцій
- •Дія конституції.
- •Зміна конституцій.
- •Види конституцій
- •Конституційний контроль (нагляд) Поняття конституційного контролю і нагляду.
- •Органи конституційного контролю.
- •Конституційно-правовий статус особи Поняття громадянства, способи набуття і втрати громадянства
- •2. Способи набуття громадянства
- •4. Правовий режим іноземців
- •2. Способи набуття громадянства
- •Підстави припинення громадянства України
- •Проблема подвійного громадянства в україні: аналіз ситуації, зарубіжний досвід, шляхи вирішення, законодавчі пропозиції Анотація
- •Проблема подвійного громадянства в україні: аналіз ситуації, зарубіжний досвід, шляхи вирішення, законодавчі пропозиції
- •Загальна характеристика інституту прав і свобод громадян Поняття та джерела прав людини.
- •Класифікація прав, свобод і обов'язків громадян
- •Особисті права і свободи.
- •Іноземці, апатриди та біпатриди
- •Конституційні права, свободи та обов'язки людини і громадянина Поняття, правова природа та класифікація конституційних прав, свобод та обов'язків людини і громадянина
- •Конституційні гарантії захисту та практичного здійснення прав і свобод людини і громадянина
- •Тема 11 особисті (громадянські) права та свободи громадян
- •§ 45. Принцип презумпції невинуватості та право громадян на судовий захист
- •§ 46. Недоторканність житла.
- •Громадянські та політичні права[ред. • ред. Код]
- •Види[ред. • ред. Код] Окрему групу громадянських прав становлять фізичні права[ред. • ред. Код]
- •Закріплення у міжнародному праві[ред. • ред. Код]
- •Закріплення у Конституції України[ред. • ред. Код]
- •Право людини на життя[ред. • ред. Код]
- •Право на повагу людської гідності[ред. • ред. Код]
- •Право на свободу[ред. • ред. Код]
- •Особиста недоторканність[ред. • ред. Код]
- •Недоторканність житла[ред. • ред. Код]
- •Право на свободу пересування і вільний вибір місця проживання[ред. • ред. Код]
- •Право на свободу думки і совісті[ред. • ред. Код]
- •Свобода світогляду і віросповідання[ред. • ред. Код]
- •Таємниця листування, телефонних переговорів, телеграфної та іншої кореспонденції[ред. • ред. Код]
- •Невтручання в особисте і сімейне життя[ред. • ред. Код]
- •Право на охорону здоров'я та медичну допомогу[ред. • ред. Код]
- •Право на безпечне для життя і здоров'я довкілля[ред. • ред. Код]
- •Право на достатній життєвий рівень[ред. • ред. Код] Економічні, соціальні та культурні права[ред. • ред. Код]
- •Економічні права громадян[ред. • ред. Код]
- •Право на підприємницьку діяльність.[ред. • ред. Код]
- •Право на працю[ред. • ред. Код]
- •Право на відпочинок.[ред. • ред. Код]
- •Щотижневий безперервний відпочинок (вихідні дні)[ред. • ред. Код]
- •Відпустки.[ред. • ред. Код]
- •Соціальні права громадян[ред. • ред. Код]
- •Право на соціальне забезпечення[ред. • ред. Код]
- •Право на житло[ред. • ред. Код]
- •Право на достатній життєвий рівень для себе і своєї сім’ї, що включає достатнє харчування, одяг, житло[ред. • ред. Код]
- •Право на охорону здоров’я, медичну допомогу та медичне страхування[ред. • ред. Код]
- •Культурні права громадян[ред. • ред. Код]
- •Право на освіту.[ред. • ред. Код]
- •Право на свободу культурної, наукової та творчої діяльності.[ред. • ред. Код]
- •8. Гарантії прав і свобод людини і громадянина в Україні
- •Гарантії здійснення прав і свобод громадян, роль омбудсманів у захисті прав людини
- •Види конституційних гарантій прав і свобод.
- •Конституційні обов’язки людини і громадянина
- •Форми безпосередньої демократії в україні
- •Референдуми та інші форми безпосередньої демократії
- •Виборче право та види виборчих систем
- •Поняття та принципи виборчого права
- •Поняття, принципи і стадії, суб’єкти виборчого процесу
- •Поняття та види виборчих систем
- •Мажоритарна і пропорційна виборчі системи: переваги та недоліки
- •Змішана виборча система[ред. • ред. Код]
- •Поняття виборчого права.
- •Основні принципи виборчого права.
- •Поняття і види референдумів
- •Абсентеїзм і його причини
- •Виборча система України
- •Форма держави оняття та структура форми держави
- •Поняття, ознаки, передумови виникнення та соціальна сутність держави
- •Політичні режими
- •§ 3. Види форм державного (політичного) режиму
- •Президентська республіка[ред. • ред. Код]
- •Загальні ознаки[ред. • ред. Код]
- •Поділ влади[ред. • ред. Код]
- •Президент[ред. • ред. Код]
- •Парламент[ред. • ред. Код]
- •Прем'єр-міністр[ред. • ред. Код]
- •Переваги та недоліки[ред. • ред. Код]
- •Характеристика парламентської республіки.[ред. • ред. Код]
- •Політичний стиль[ред. • ред. Код]
- •Переваги та недоліки[ред. • ред. Код]
- •Поширеність у світі.[ред. • ред. Код]
- •Україна[ред. • ред. Код]
- •2.1 Абсолютна монархія
- •Поняття, форма і принципи державного устрою України.
- •За формою державного устрою держави поділяються на дві групи - унітарні (прості) і федеративні (складні). Унітарною вважається держава, яка не має у своїй внутрішній структурі інших держав
- •Основні види державного устрою, їх ознаки
- •Автономія в складі унітарної держави
- •Імперія як специфічна форма державного устрою
- •Теория государства и права вики
- •Конфедерация: понятие, признаки, политико-правовая природа
- •Признаки конфедерации:Править
- •Структура і порядок роботи парламентів
- •Класифікація парламентів
- •Організація роботи Верховної Ради України.
- •Бікамералізм[ред. • ред. Код]
- •Історія формування бікамералізму[ред. • ред. Код]
- •Критика ідеї бікамералізму[ред. • ред. Код]
- •Стадії законодавчого процесу[ред. • ред. Код] Передпроектна стадія[ред. • ред. Код]
- •Проектна стадія[ред. • ред. Код]
- •Стадія ухвалення законопроекту[ред. • ред. Код]
- •Засвідчувальна стадія[ред. • ред. Код]
- •Інформаційна стадія[ред. • ред. Код]
- •Набуття чинності[ред. • ред. Код]
- •Порядок формування парламенту і строк його повноважень
- •Парламентський контроль
- •Конституційно-правовий статус члена парламенту
- •Класифікація парламентів
- •Політична фракція
- •Утворення та її склад
- •Функції
- •Роль в політиці
- •Примітки глава держави в зарубіжних країнах Місце глави держави в системі центральних органів влади
- •Юридичні форми глави держави
- •Поняття, система і компетенція виконавчих органів державної влади
- •Порядок заміщення поста глави держави в монархіях і республіках
- •5. Підстави дострокового припинення повноважень Президента України
- •Компетенція урядів
- •Місцеве самоврядування
- •§ 80. Місцеві органи виконавчої влади
- •§ 1. Природа і поняття судової влади
- •Поняття конституційно-правової відповідальності
- •2. Види конституційно-правової відповідальності
- •Основні інституції єс та їх роль у формуванні єдиної фінансової політики
- •Історія судоустрою України[ред. • ред. Код]
- •Судді[ред. • ред. Код]
- •Конституційний суд[ред. • ред. Код]
- •Суди загальної юрисдикції[ред. • ред. Код] Верховний суд[ред. • ред. Код]
- •Вищі спеціалізовані суди[ред. • ред. Код]
- •Вищий спеціалізований суд з розгляду цивільних і кримінальних справ[ред. • ред. Код]
- •Вищий господарський суд[ред. • ред. Код]
- •Вищий адміністративний суд[ред. • ред. Код]
- •Апеляційні суди[ред. • ред. Код]
- •Загальні апеляційні суди[ред. • ред. Код] Здійснення правосуддя в Україні; поняття, основні завдання та ознаки
- •Правовий статус суддів
- •Історія[ред. • ред. Код]
- •Порядок формування[ред. • ред. Код]
- •Суддя Конституційного суду[ред. • ред. Код]
- •Призначення Президентом України[ред. • ред. Код]
- •Призначення Верховною Радою України[ред. • ред. Код]
- •Призначення з'їздом суддів України[ред. • ред. Код]
- •Початок повноважень судді[ред. • ред. Код]
- •Правові засади роботи[ред. • ред. Код]
- •Повноваження та діяльність суддів[ред. • ред. Код]
- •Форма роботи[ред. • ред. Код]
- •Структура[ред. • ред. Код]
- •Голова Конституційного Суду України[ред. • ред. Код]
- •Компетенція Верховної Ради України
- •Правова основа місцевого самоврядування[ред. • ред. Код]
- •Принципи[ред. • ред. Код]
- •Система місцевого самоврядування[ред. • ред. Код]
- •Повноваження[ред. • ред. Код]
Засвідчувальна стадія[ред. • ред. Код]
Санкціонування (підписання) закону главою держави (президентом) в установлені конституцією строки (в Україні − 15 днів).
Має місце після ухвалення законопроекту парламентом і передачі його главі держави на підпис.
У багатьох країнах (США, Індія, Україна та ін.) існує право «відкладеного вето» президента.
В Україні, зокрема, Президент може скористатися своїм правом відкладеного вето і повернути закон із своїми вмотивованими і сформульованими зауваженнями Верховній Раді для повторного розгляду. Саме вето об'єктивно може ставати стадією законотворчого процесу, яка має позапарламентський характер. Проте вето переборюється у парламенті.
Якщо під час повторного розгляду закон ухвалюється не менше ніж 2/3 голосів установленого Конституцією складу Верховної Ради, Президент зобов'язаний підписати його й представити до офіційного опублікування протягом 10 днів.
Ця стадія розглядається і як частина т. зв. промульгації (див. наступну стадію).
Інформаційна стадія[ред. • ред. Код]
Промульгація закону — це не лише підписання його главою держави, а й видання спеціального акта, який містить, зокрема, розпорядження про офіційне опублікування закону. Промульгація закону здійснюється зазвичай актом глави держави — указом, наказом та іншими подібними документами, текст якого вофіційних виданнях передує тексту закону, що промульговується. В Україні — це підписання закону Президентом, підготовка постанови Верховної Ради про порядок введення в дію даного закону і офіційне його опублікування. Текст постанови Верховної Ради в офіційних виданнях передує тексту закону, що промульговується.
Включення закону до Єдиного державного реєстру нормативних актів, де вказується наданий йому реєстраційний код.
Опублікування закону — друк його тексту з усіма реквізитами в офіційних друкованих виданнях (в Україні — «Відомості Верховної Ради України», газета «Голос України»),
Докладніше у статті Промульгація
Докладніше у статті Офіційне оприлюдення нормативно-правових актів
Докладніше у статті Офіційне друковане видання
Набуття чинності[ред. • ред. Код]
На І — ІІІ стадіях законодавчої діяльності необхідним є вивчення і використання громадської думки, врахування рівня правосвідомості громадян.
Для докладного вивчення законодавчої процедури в Україні необхідно звернутися до Регламенту Верховної Ради України -нормативного акта, що містить систему правил, які визначають процедуру діяльності українського парламенту.
Порядок формування парламенту і строк його повноважень
Питання про те, якою має бути модель парламенту, вважається найбільш суперечливим у науці конституційного права. Вирішення цього питання в кожній державі є результатом політичного вибору, який залежить від історії та традицій країни, особливостей конституційного ладу, розмірів території, соціально-економічних і політичних обставин і деяких інших факторів.
Порядок формування парламенту значною мірою залежить від його структури. На сьогодні існують дві основні моделі організації парламентів: однопалатні та двопалатні парламенти, хоча історії відомі випадки і більшого числа палат. Наприклад, за Конституцією Югославії 1963 р. у редакції 1968 р. парламент цієї країни складався із шести палат.
Однопалатні (монокамеральні) парламенти існують майже в 80 державах (Албанія, Болгарія, Греція, Данія, Естонія, Ізраїль, Ісландія, Єгипет, Еквадор, Китай, Латвія, Литва, Люксембург, Македонія, Нова Зеландія, Португалія, Словаччина, Туреччина, Угорщина, Україна, Фінляндія, Швеція). Наприклад, у ч. 2 §1 гл.3 Закону Королівства Швеції "Форма правління" від 27 лютого 1974 р. у редакції 1994 р. визначено, що парламент цієї країн (Риксдаг) складається "... з однієї палати...", а в §24 гл.3 Основного Закону Фінляндії 1999 р. зазначено, що "Едускунта складається з однієї палати".
Однопалатний парламент майже завжди формується шляхом загальних і прямих виборів. У деяких країнах значне чило мандатів отримують особи за посадою і представники знаті (Бруней, Бутан, Тонго), іноді глава держави призначає невелике число осіб, що мають особливі заслуги перед країною (Єгипет). Однопалатна система парламенту характерна для мононаціональної держави, що займає, як правило, невелику територію (Коста-Ріка, Сальвадор), а також для країн з авторитарними та тоталітарними політичними режимами (В'єтнам, Китай). Джерела її виникнення різноманітні. В одних країнах зазначена модель була встановлена разом з утворенням незалежної держави (Болгарія), в інших - з відмовою від двопалатної структури парламенту (Греція, Данія, Єгипет, Єквадор, Нова Зеландія, Португалія, Туреччина, Швеція). Наприклад, у п. 28 ч. IV Конституції Королівства Данія 1953 р. зазначено, що "Фолькетинг складається з однієї палати".
Але зазначена модель має певні недоліки. В однопалатному парламенті недостатньо представлені адміністративно-територіальні одиниці, існує можливість взяття повноважень інших органів держави або узурпації влади політичною партією, яка має більшість в парламенті.
Переважна більшість країн мають двопалатні (бікамеральні) парламенти. Ця система виникла довільно в Англії в середині XIV ст. , коли Парламент поділився на Палату лордів і Палату громад, та практично до першої половини XX ст. вона існувала майже повсюдно, за винятком балканських і деяких латиноамериканських держав (Болгарія, Греція, Гондурас, Коста-Ріка, Панама, Сербія).
У сучасному світі двопалатні парламенти діють майже в усіх федеративним державам (Австралія, Австрія, Аргентина, Бельгія, Бразилія, Венесуела, Індія, Канада, Малайзія, Мексика, Німеччина, Нігерія, Пакистан, Росія, США, Швейцарія) і у чверті унітарних держав (Болівія, Великобританія, Іспанія, Ірландія, Італія, Колумбія, Норвегія, Парагвай, Польща, Уругвай, Чилі, Японія).
Сучасні двопалатні парламенти складаються з двох палат (верхньої та нижньої), які у різних країнах мають різні назви. Однією з найбільш поширених назв нижніх палат є палата представників (Австралія, Бельгія, Ірландія, Румунія, Уругвай, Філіппіни, США, Хорватія, Чехія, Японія). Наприклад, у ст. 42 Конституції Японії 1946 р. проголошено, що "парламент складається з двох палат: Палати представників і Палати радників", у п. 2 ст. 15 Конституції Республіки Ірландія 1937 р. у редакції 1995 р. визначено, що "парламент повинен включати... дві палати: Палату представників і Сенат...", у розд.1 ст . I Конституції США 1787 р. зазначено, що Конгрес Сполучених Штатів "складається з Сенату і Палати представників", а в ч. 2 ст. 70 Конституції Республіки Хорватія 1990 р. у редакції 2000 р. визначено, що "Хорватський сабор складається з Палати представників і Палати жупаній". Широко вживаною назвою нижніх палат є палата депутатів (Бразилія, Італія, Мексика, Румунія, Чилі). Наприклад, згідно ч. 1 ст. 55 Конституції Італійської Республіки 1947 р. "Парламент складається з Палати депутатів і Сенату Республіки". В Іспанії назва нижньої палати дещо трансформувалася і відповідно до п. 1 ст. 66 Конституції Королівства Іспанія 1978 р. має назву - "Конгрес депутатів". Конституції деяких держав встановили інші назви нижніх палат: Національна Рада (Австрія, Словаччина, Швейцарія), Національні збори (В'єтнам, Франція), Палата громад (Великобританія, Канада), Державна Дума (Росія), Народна палата (Індія), Сейм (Польща) тощо. Наприклад у ст. 24 Конституції Французької Республіки 1958 р. зазначено, що "Парламент складається з Національних зборів і Сенату", а в п. 1 ст. 95 Конституції Російської Федерації 1993 р. визначено, що "Федеральні Збори складаються з двох палат - Ради Федерації та Державної Думи".
Верхні палати у більшості країн мають назву сенат (Австралія, Аргентина, Білорусь, Бельгія, Ірландія, Іспанія, Італія, Казахстан, Канада, Польща, Румунія, США, Чехія, Філіппіни, Франція), хоча в конституціях деяких держав зустрічаються і інші назви: Палата сенаторів (Мексика), Палата радників (Японія), Рада штатів (Індія), Палата лордів (Великобританія), Федеральна Рада (Австрія, Німеччина), Рада Федерації (Росія), Рада кантонів (Швейцарія) тощо. Наприклад, згідно ст. 79 Конституції Республіки Індія 1949 р. парламент складається із "...двох Палат, які називаються відповідно Радою Штатів і Народною Палатою". Як правило, назви верхніх палат відображають або форму державного устрою, або характер представництва в палатах. Інколи в назвах палат лише умовно позначається їх формальне становище в рамках самого представницького органу. Наприклад, у п. 1 ст. 51 Конституції Королівства Нідерландів 1983 р. проголошено, що "Генеральні штати складаються з Другої палати та Першої палати".
Суттєве значення в характеристиці двопалатних парламентів має порядок формування палат. Нижні палати двопалатних парламентів, так само як і однопалатні парламенти, практично скрізь формуються шляхом загальних і прямих виборів. При цьому в законодавстві зазвичай фіксується норма представництва, тобто визначається середня кількість виборців, від якої до палати (парламенту) обирається один депутат. Наприклад, у ч. 2 ст. 71 Конституції Республіки Хорватія 1990 р. у редакції 2000 р. зазначено, що "Палата жупаній складається не більш ніж із шістдесяти п'яти депутатів, які відповідно до закону обираються безпосередньо таємним голосуванням...", а в п. 5 та п. 6 ч. II Конституції Латвійської Республіки 1922 р. у редакції 1998 р. визначено, що "Сейм складається із ста народних представників. Сейм обирається загальним, рівним, прямим, таємним і пропорційним голосуванням".
При формуванні верхніх палат парламентів спостерігається значна різноманітність. Найбільш поширеними є наступні способи:
1) формування верхніх палат парламентів шляхом прямих виборів (Болівія, Гаїті, Естонія, Іспанія, Італія, Парагвай, Польща, Румунія,
Таїланд, Чехія, Чилі, Японія). Наприклад, у ч. 1 ст. 60 Конституції Естонської Республіки 1992 р. зазначено, що "члени Державних Зборів обираються під час вільних виборів... Вибори загальні, рівні і прямі...". Прямі вибори до верхніх палат парламентів деяких федеративних держав (Австралія, Бразилія, Венесуела, Мексика, США, Швейцарія) мають свої особливості. Представництво в таких палатах насамперед враховує наявність суб'єктів федерації і тому від кожного суб'єкта обирається рівна кількість депутатів. Наприклад, згідно розд.3 ст. І Конституції США 1787 р. "Сенат Сполучених Штатів складається з двох сенаторів від кожного штату...", які обираються за мажоритарною системою більшості, а в ст. 46 Конституції Федеративної Республіки Бразилія 1988 р. зазначено, що "Федеральний сенат включає представників штатів і Федерального округу, обраних на основі мажоритарної системи. § 1. Кожен штат і Федеральний округ обирає трьох сенаторів...";
2) формування верхніх палат парламентів шляхом непрямих, багатоступеневих виборів (Австрія, Індія, Нідерланди, Норвегія, Словенія, Франція ). Наприклад, у ч. 3 ст. 24 Конституції Французької Республіки 1958 р. зазначено, що "Сенат обирається шляхом непрямого голосування. Він забезпечує представництво територіальних колективів Республіки. Французи, які проживають за межами Франції, представлені у Сенаті". Враховуючи те, що сенаторів обирають спеціальні колегії, до складу яких входять депутати Національних зборів, генеральні радники та делегати від муніципальних рад, вибори до Сенату французького парламенту слід визначити як триступеневими. На основі двохступеневих виборів формується Перша (верхня) палата в Нідерландах. Наприклад, у п. 1 ст. 53 Конституції Королівства Нідерландів 1983 р. зазначено, що "депутати обох палат обираються за системою пропорційного представництва...", а в ст. 55 цієї Конституції визначено, що "депутати Першої палати обираються депутатами ради провінцій^". Свої особливості мають непрямі вибори до верхніх палат парламенти Австрії, Словенії, Норвегії; 3) формування верхніх палат парламентів шляхом призначення, тобто, призначення усього або частини його складу главою держави, главою уряду, парламентами чи урядами суб'єктів федерації, обрання із членів нижньої палати (Йорданія, Канада, Німеччина, Норвегія, Таїланд). Наприклад, у ст. 51 Основного Закону ФРН 1949 р. у редакції 1992 р. зазначено, що "1. Бундесрат складається із членів уряду земель, які їх призначають і відкликають... 2. Кожна земля має не менш ніж три голоси; землі з населенням понад двох мільйонів мають чотири голоси, з населенням понад шісти мільйонів - п'ять голосів, з населенням понад семи мільйонів - шість голосів. 3. Кожна земля може послати до Бундесрату стільки членів, скільки вона має голосів...".
У Великобританії місця в Палаті лордів замішаються залежно від наявності дворянського титулу і становища у судовій та релігійній ієрархії, у Норвегії вверхню палату (Лагтинг) обирають члени новообраного парламенту, а в основу формування верхньої палати Канади покладений принцип керівного представництва від різних провінцій. Наприклад, генерал-губернатор за поданням прем'єр-міністра, з урахуванням кількості населення кожної провінції, може призначити від 4 до 24 сенаторів;
4) формування верхніх палат парламентів на змішаній основі, тобто в якому поєднуються елементи виборності, призначення і спадковості (Алжир, Афганістан, Білорусь, Бельгія, Ірландія, Італія, Казахстан, Малайзія, Росія). Наприклад, згідно п. 2 ст. 95 Конституції Російської Федерації 1993 р. "до Ради Федерації входять по два представники від кожного суб'єкта Російської Федерації: по одному від представницького і виконавчого органів державної влади", у п. 1 ст. 18 Конституції Республіки Ірландія 1937 р. у редакції 1995 р. зазначено, що "Сенат повинен складатися з шістдесяти членів, із яких одинадцять повинні бути призначеними членами і сорок дев'ять обраними членами", а в п. 3 цієї статті визначено, що "призначені члени Сенату повинні призначатися за їх попередньою згодою Прем'єр-міністром...", у ч. 2 ст. 59 Конституції Італійської Республіки 1947 р. встановлено, що "Президент Республіки може призначати довічно сенаторами п'ять громадян, які прославили Батьківщину видатними досягненнями в соціальній, науковій, художній і літературній сфері", у ст. 72 Конституції Королівства Бельгія 1831 р. у редакції 1994 р. проголошено, що "діти короля ... є за правом сенаторами з вісімнадцятирічного віку. Вони отримують ухвальний голос тільки з двадцяти одного року...".
Конституційним анахронізмом є формування Палати лордів у парламенті Великобританії, де до теперішнього часу застосовується феодальний спосіб формування. Так, переважну більшість членів Палати лордів становлять так звані спадкові лорди (особи, в яких дворянський титул не нижче барона), а також довічні лорди (цей титул надається монархом за поданням прем'єр-міністра відставним політикам, діячам науки, культури тощо, і який не передається у спадок), судові лорди (яких призначає монарх, як правило, з числа суддів одного з вищих судів), духовні лорди (це вищі керівники англіканської церкви) та деякі члени королівської родини.
Таким чином, співставляючи способи формування верхніх палат з їх правовим статусом, можна визначити, що найсильнішими і найвпливовішими є ті палати, які обираються прямими виборами, а найслабкішими - ті, які формуються без участі виборчого корпусу.
Велике значення для характеристики організації парламентів мають питання їх кількісного складу та строк повноважень.
У ряді країн конституцією вставлено мінімальну і максимальну чисельність парламенту (Греція, Іспанія, Китай, Македонія, Португалія, Хорватія). Наприклад, у ст. 71 Конституції Республіки Хорватія 1990 р. у редакції 2000 р. визначено, що "до Палати представників входять не менше 100 і не більше 160 представників... Палата жупаній складається не більш ніж із шістдесяти п'яти депутатів...", у п. 1 ст. 51 Конституції Греції 1975 р. зазначено, що "кількість депутатів Парламенту ...не може бути менше двохсот або понад трьохсот", у п. 1 ст. 68 Конституції Королівства Іспанія 1978 р. - "мінімальна кількість депутатів Конгресу - 300 осіб, максимальна - 400...", у ст. 151 Конституції Португальської Республіки 1976 р. - "до Асамблеї Республіки входять мінімум двісті тридцять, максимум двісті тридцять п' ять депутатів...".
Нерідко в конституціях безпосередньо визначається кількісний склад парламенту. Наприклад, у § 1 ст. 63 Конституції Королівства Бельгія 1831 р. у редакції 1994 р. визначено, що "Палата представників складається із ста п'ятидесяти членів", а в §1 ст. 67 цієї Конституції зазначено, що "...Сенат складається із 71 сенатора ...", у ч. 1 ст. 56 та ч. 2 ст. 57 Конституції Італійської Республіки 1947 р. у редакції 1963 р. встановлено, що "кількість депутатів складає шістсот тридцять..", а "кількість обираємих сенаторів встановлюється у триста п'ятнадцять...".
Необхідно зазначити, що склад нижчих палат кількісно завжди є більшим ніж верхніх палат. І, як правило, чисельність ніжних палат певною мірою відповідає кількості населення тієї чи іншої країни, хоча така залежність досить відносна. Наприклад, у таких країнах з відносно невеликим населенням як Албанія, Болгарія, Чехія склад парламенту нараховує від 200 до 250 депутатів, у Білорусії - 260, а в Угорщині, Швеції понад 300 депутатів. Наприклад, згідно ч. 2 §1 гл.3 Закону Королівства Швеції "Форма правління" від 27 лютого 1974 р. у редакції 1994 р. "Риксдаг...має триста сорок дев'ять членів. Члени Риксдагу повинні мати своїх заступників", а в ст. 87 Конституції Арабської Республіки Єгипет 1971 р. у редакції 1980 р. зазначено, що "до Народних зборів обирається не менше 350 членів...".
Конституції ряду країн також закріплюють строк повноважень парламенту (так званий період легіслатури), протягом якого він здійснює свої конституційні функції.
Строк повноважень однопалатного парламенту у більшості країн визначений у чотири або п'ять років (Албанія, Білорусь, Болгарія, Греція, Данія, Ісландія, Китай, Люксембург, Мальта, Норвегія, Португалія, Туркменістан, Угорщина, Фінляндія). Наприклад, у п. 1 ст. 53 Конституції Греції 1975 р. зазначено, що "депутати обираються на безперервний чотирирічний строк...", згідно ст. 32 (1) Конституції Королівства Данія 1953 р. "депутати Фолькетингу обираються на чотири роки", відповідно до п. 1 ст. 174 Конституції Португальської Республіки 1976 р. - "легіслатура триває чотири парламентські сесії", у ст. 63 Конституції Туркменістану 1992 р. визначено, що "Меджліс складається ... із депутатів, які обираються... строком на п'ять років", а в ст. 56 Конституції Великого Герцогства Люксембург 1868 р. у редакції 1956 р. встановлено, що "депутати обираються на п'ять років". Тобто, у державно-політичному житті країн світу сформувалися оптимальні підходи щодо встановлення строків повноважень законодавчих органів. Проте, існують і винятки. Так, серед європейських країн тільки в Латвії "Сейм обирається на три роки" (п. 10 ч. II Конституції Латвійської Республіки 1922 р. у редакції 1998 р.).
Строк повноважень двопалатних парламентів мають свої відмінності. У ряді країн, де верхні палати повністю або частково формуються на основі виборчих процедур, конституціями встановлено однакові строки повноважень обох палат, які складають, як правило, чотири чи п'ять років (Бельгія, Ірландія, Іспанія, Італія, Нідерланди, Польща, Румунія, Хорватія, Швейцарія). Наприклад, згідно п. 1 ст. 52 Конституції Королівства Нідерландів 1983 р. "строк повноважень обох палат - чотири роки", у ч. 1 ст. 65 Конституції Королівства Бельгія 1831 р. у редакції 1994 р. зазначено, що "члени Палати представників обираються на чотири роки", а в ч. 1 ст. 70 цієї Конституції встановлено, що "сенатори... обираються... призначаються на чотири роки...", у ч. 1 ст. 60 Конституції Італійської Республіки 1947 р. визначено, що "Палата депутатів і Сенат обираються на п'ять років".
У деяких країнах строк повноважень нижньої і верхньої палати парламенту різний. Так, у парламенті Австралії, Мексики членів нижньої палати обирають на три роки, а верхньої - на шість років, у Чехії - відповідно на чотири і шість років, у Франції - на п'ять і дев'ять років тощо. Наприклад, у розд.2 ст. 1 Конституції США 1787 р. зазначено, що "Палата представників складається з членів, яких обирає народ усіх штатів на два роки...", а у поправці ХУП (1913р) до цієї Конституції визначено, що "до складу Сенату входять по два сенатори від кожного штату, яких обирає народ на шість років...", згідно ст. 45 та ст. 46 Конституції Японії 1946 р. - "строк повноважень членів Палати представників - чотири роки...", а "строк повноважень членів Палати радників - шість років...".
Крім того, у деяких країнах (Аргентина, Бразилія, Індія, США, Франція, Японія) склад верхніх палат парламентів не переобирається одночасно, а частково оновлюється, що надає верхній палаті істотні організаційні переваги і сприяє неперервності законодавчої влади. Так, члени Ради Штатів Індії, Сенату США, Чехії оновлюються кожні два роки на одну третину; Сенату Франції - кожні три роки на одну третину; Палати радників Японії - кожні три роки на половину. Наприклад, у ст. 46 Конституції Федеративної Республіки Бразилія 1988 р. зазначено, що "Федеральний сенат включає представників штатів і Федерального округу...§ 2. Представництво кожного штату і Федерального округу оновлюється кожні чотири роки поперемінно на одну та дві третини ".
Строк повноважень парламентів визначається конституцією чи законом і є незмінним. Проте, він може скорочуватися за власним рішенням парламенту або рішенням глави держави чи уряду. Продовження строків повноважень парламентом можливе за наявності особливих умов (стан війни, надзвичайний чи військовий стан тощо). Наприклад, у ст . 76 Конституції Республіки Хорватія 1990 р. у редакції 2000 р. зазначено, що "строк повноважень Хорватському сабору може бути продовжений законом лише у випадку війни...".