§ 80. Місцеві органи виконавчої влади

Конституція України (ст. 118) зазначає, що виконавчу владу в областях і районах, містах Києві та Севастополі здійснюють місцеві державні адміністрації. Особливості здійс­нення виконавчої влади у містах Києві та Севастополі визначаються окремими законами України.

В областях і районах склад місцевих державних ад­міністрацій формують їх голови, які призначаються на посаду і звільняються з посади Президентом України за поданням Кабінету Міністрів України. Голови місцевих державних адміністрацій при здійсненні своїх повноважень відповідальні перед Президентом України, підзвітні та під­контрольні органам виконавчої влади вищого рівня.

Президент України видає обов'язкові для голів місце­вих державних адміністрацій укази та розпорядження, а Кабінет Міністрів України спрямовує і координує роботу всіх органів виконавчої влади.

Крім того, місцеві державні адміністрації в цілому підзвітні й підконтрольні відповідним радам народних де­путатів (обласним і районним) у частині повноважень, делегованих їм цими радами, а також органами виконавчої влади вищого рівня. Отже, адміністрації знаходяться у системі подвійного підпорядкування.

Обласна чи районна влада може висловити недовіру голові відповідної місцевої державної адміністрації, на під­ставі чого Президент України приймає рішення, дає обґрун­товану відповідь. Тобто Президент України може і не погодитися із висловленою недовірою. Проте, якщо не­довіру голові районної чи обласної державної адміністрації висловили 2/3 депутатів від складу відповідної ради, Пре­зидент приймає рішення про його відставку.

Місцеві державні адміністрації на відповідній території забезпечують:

виконання Конституції і законів України, актів Президента, Кабінету Міністрів України, інших органів виконавчої влади;

законність і правопорядок; додержання прав і свобод громадян;

виконання державних і регіональних програм соціально-економічного і культурного розвитку, програм охорони довкілля, а в місцях компакт­ного проживання корінних народів і національ­них меншин також програм їх національно-куль­турного розвитку;

підготовку та виконання відповідних обласних і районних бюджетів;

взаємодію з органами місцевого самоврядування;

реалізацію інших наданих державою, а також делегованих відповідними радами повноважень.

§ 1. Природа і поняття судової влади

Характеризуючи діяльність держави, ще мислителі минулого поділяли її на законодавчу, виконання законів (або управління) і правосуддя. При цьому вони підкреслювали, що різні органи дер­жави спеціалізуються на виконанні того чи іншого виду діяльнос­ті. Отже, слід відзначити, що однією з владних функцій давнього суспільства була функція судова.

Один з найвідоміших французьких істориків та філософів Шарль Луї Монтеск'є логічно завершив створення теорії поділу влади. Він виділив три гілки влади — законодавчу, виконавчу та судову, підкреслюючи, що йдеться про три частини єдиної влади, яка з метою більш досконалого державного устрою поділена між окремими структурами. Розроблена Монтеск'є концепція поділу влади, що діє на основі права та взаємного стримування її гілок з метою найбільш повного забезпечення прав і свобод людини, стала ядром класичної теорії поділу влади.

Влада в цілому — це авторитетна сила, яка має реальні можли­вості здійснювати свою волю в соціальному житті, використовуючи різні способи та методи, у тому числі і примус. З її допомогою за­безпечується нормальне функціонування всіх соціальних суб'єктів, вона забезпечує організованість і порядок, координує дії різних елементів держави і суспільства.

Судова влада є різновидом державної влади, основу якої скла­дає сукупність судових органів, наділених різною компетенцією, а саме: судочинство в Україні здійснюється Конституційним Судом та судами загальної юрисдикції.

В Україні за змістом принципу поділу державної влади, закрі­пленого у ч. 1 ст. 6 Конституції України, «державна влада здійсню­ється на засадах її поділу на законодавчу, виконавчу та судову», які урівноважують одна одну. Безпосередньо судова влада займає особливе місце в системі державної влади. її взаємодія з іншими владними гілками здійснюється на основі «механізму стримувань і противаг», який полягає у тому, що органи законодавчої вла­ди впливають на суди, створюючи для них законодавчу базу ді­яльності; крім того, Верховна Рада України разом із Президентом України беруть участь у формуванні судової системи — призна­ченні суддів. З іншого боку, Конституційний Суд України наглядає за конституційністю законів, прийнятих Верховною Радою, що у певних випадках має наслідком втрату ними чинності з моменту прийняття; суди загальної юрисдикції можуть скасовувати супер­ечливі Конституції та законам України акти органів державного управління, розглядати скарги громадян на незаконні рішення, дії чи бездіяльність органів управління тощо.

Головним призначенням судових органів є вирішення правових конфліктів, що виникають в суспільстві між людьми, між людиною і державою, між різними структурами держави. Іншими словами, відповідно до ч.ч. 2 та 3 ст. 124 Конституції України юрисдикція судів поширюється на всі правовідносини, що виникають у дер­жаві. Таким чином, судовій владі належить особлива роль — роль арбітра в спорах про право.

Конституція України гарантує кожному судовий захист його прав у межах конституційного, цивільного, господарського, ад­міністративного і кримінального судочинства України. Стаття 55 Конституції України, встановлюючи судовий захист прав і сво­бод людини і громадянина, гарантує кожному право на оскарження в суді рішень, дій чи бездіяльності органів державної влади, органів місцевого самоврядування, посадових і службових осіб. Судовий захист прав і свобод людини і громадянина необхідно розгляда­ти як вид державного захисту. І саме держава бере на себе такий обов'язок відповідно до ч. 2 ст. 55 Конституції України.

Суб'єктом, який здійснює судову владу, виступає не будь-який державний орган, а тільки суд, з притаманними лише йому мож­ливостями впливу на поведінку людей та соціальні процеси.

Крім цього, владні відносини, як елемент судової влади, харак­теризуються наявністю правових норм, що надають можливість суду виносити рішення, обов'язкові для виконання; рішення, що є вираженням волі суду до всіх учасників відносин, які забезпе­чуються застосуванням правових санкцій у разі невиконання цієї волі.

Таким чином, судова влада — це специфічна, самостійна та неза­лежна гілка державної влади, яка реалізується уповноваженими на те спеціальними органами — судами, а її призначенням є вирі­шення всіх виникаючих у суспільстві правових конфліктів.

Судова влада реалізується через: здійснення правосуддя, кон­ституційний контроль, контроль за додержанням законності та обґрунтованості рішень і дій державних органів і посадових осіб, формування органів суддівського самоврядування, роз'яснення су­дам загальної юрисдикції актів застосування законодавства тощо.