- •Поняття і властивості конституції
- •Структура конституцій.
- •Класифікація конституцій
- •Порядок прийняття та зміни конституцій
- •Дія конституції.
- •Зміна конституцій.
- •Види конституцій
- •Конституційний контроль (нагляд) Поняття конституційного контролю і нагляду.
- •Органи конституційного контролю.
- •Конституційно-правовий статус особи Поняття громадянства, способи набуття і втрати громадянства
- •2. Способи набуття громадянства
- •4. Правовий режим іноземців
- •2. Способи набуття громадянства
- •Підстави припинення громадянства України
- •Проблема подвійного громадянства в україні: аналіз ситуації, зарубіжний досвід, шляхи вирішення, законодавчі пропозиції Анотація
- •Проблема подвійного громадянства в україні: аналіз ситуації, зарубіжний досвід, шляхи вирішення, законодавчі пропозиції
- •Загальна характеристика інституту прав і свобод громадян Поняття та джерела прав людини.
- •Класифікація прав, свобод і обов'язків громадян
- •Особисті права і свободи.
- •Іноземці, апатриди та біпатриди
- •Конституційні права, свободи та обов'язки людини і громадянина Поняття, правова природа та класифікація конституційних прав, свобод та обов'язків людини і громадянина
- •Конституційні гарантії захисту та практичного здійснення прав і свобод людини і громадянина
- •Тема 11 особисті (громадянські) права та свободи громадян
- •§ 45. Принцип презумпції невинуватості та право громадян на судовий захист
- •§ 46. Недоторканність житла.
- •Громадянські та політичні права[ред. • ред. Код]
- •Види[ред. • ред. Код] Окрему групу громадянських прав становлять фізичні права[ред. • ред. Код]
- •Закріплення у міжнародному праві[ред. • ред. Код]
- •Закріплення у Конституції України[ред. • ред. Код]
- •Право людини на життя[ред. • ред. Код]
- •Право на повагу людської гідності[ред. • ред. Код]
- •Право на свободу[ред. • ред. Код]
- •Особиста недоторканність[ред. • ред. Код]
- •Недоторканність житла[ред. • ред. Код]
- •Право на свободу пересування і вільний вибір місця проживання[ред. • ред. Код]
- •Право на свободу думки і совісті[ред. • ред. Код]
- •Свобода світогляду і віросповідання[ред. • ред. Код]
- •Таємниця листування, телефонних переговорів, телеграфної та іншої кореспонденції[ред. • ред. Код]
- •Невтручання в особисте і сімейне життя[ред. • ред. Код]
- •Право на охорону здоров'я та медичну допомогу[ред. • ред. Код]
- •Право на безпечне для життя і здоров'я довкілля[ред. • ред. Код]
- •Право на достатній життєвий рівень[ред. • ред. Код] Економічні, соціальні та культурні права[ред. • ред. Код]
- •Економічні права громадян[ред. • ред. Код]
- •Право на підприємницьку діяльність.[ред. • ред. Код]
- •Право на працю[ред. • ред. Код]
- •Право на відпочинок.[ред. • ред. Код]
- •Щотижневий безперервний відпочинок (вихідні дні)[ред. • ред. Код]
- •Відпустки.[ред. • ред. Код]
- •Соціальні права громадян[ред. • ред. Код]
- •Право на соціальне забезпечення[ред. • ред. Код]
- •Право на житло[ред. • ред. Код]
- •Право на достатній життєвий рівень для себе і своєї сім’ї, що включає достатнє харчування, одяг, житло[ред. • ред. Код]
- •Право на охорону здоров’я, медичну допомогу та медичне страхування[ред. • ред. Код]
- •Культурні права громадян[ред. • ред. Код]
- •Право на освіту.[ред. • ред. Код]
- •Право на свободу культурної, наукової та творчої діяльності.[ред. • ред. Код]
- •8. Гарантії прав і свобод людини і громадянина в Україні
- •Гарантії здійснення прав і свобод громадян, роль омбудсманів у захисті прав людини
- •Види конституційних гарантій прав і свобод.
- •Конституційні обов’язки людини і громадянина
- •Форми безпосередньої демократії в україні
- •Референдуми та інші форми безпосередньої демократії
- •Виборче право та види виборчих систем
- •Поняття та принципи виборчого права
- •Поняття, принципи і стадії, суб’єкти виборчого процесу
- •Поняття та види виборчих систем
- •Мажоритарна і пропорційна виборчі системи: переваги та недоліки
- •Змішана виборча система[ред. • ред. Код]
- •Поняття виборчого права.
- •Основні принципи виборчого права.
- •Поняття і види референдумів
- •Абсентеїзм і його причини
- •Виборча система України
- •Форма держави оняття та структура форми держави
- •Поняття, ознаки, передумови виникнення та соціальна сутність держави
- •Політичні режими
- •§ 3. Види форм державного (політичного) режиму
- •Президентська республіка[ред. • ред. Код]
- •Загальні ознаки[ред. • ред. Код]
- •Поділ влади[ред. • ред. Код]
- •Президент[ред. • ред. Код]
- •Парламент[ред. • ред. Код]
- •Прем'єр-міністр[ред. • ред. Код]
- •Переваги та недоліки[ред. • ред. Код]
- •Характеристика парламентської республіки.[ред. • ред. Код]
- •Політичний стиль[ред. • ред. Код]
- •Переваги та недоліки[ред. • ред. Код]
- •Поширеність у світі.[ред. • ред. Код]
- •Україна[ред. • ред. Код]
- •2.1 Абсолютна монархія
- •Поняття, форма і принципи державного устрою України.
- •За формою державного устрою держави поділяються на дві групи - унітарні (прості) і федеративні (складні). Унітарною вважається держава, яка не має у своїй внутрішній структурі інших держав
- •Основні види державного устрою, їх ознаки
- •Автономія в складі унітарної держави
- •Імперія як специфічна форма державного устрою
- •Теория государства и права вики
- •Конфедерация: понятие, признаки, политико-правовая природа
- •Признаки конфедерации:Править
- •Структура і порядок роботи парламентів
- •Класифікація парламентів
- •Організація роботи Верховної Ради України.
- •Бікамералізм[ред. • ред. Код]
- •Історія формування бікамералізму[ред. • ред. Код]
- •Критика ідеї бікамералізму[ред. • ред. Код]
- •Стадії законодавчого процесу[ред. • ред. Код] Передпроектна стадія[ред. • ред. Код]
- •Проектна стадія[ред. • ред. Код]
- •Стадія ухвалення законопроекту[ред. • ред. Код]
- •Засвідчувальна стадія[ред. • ред. Код]
- •Інформаційна стадія[ред. • ред. Код]
- •Набуття чинності[ред. • ред. Код]
- •Порядок формування парламенту і строк його повноважень
- •Парламентський контроль
- •Конституційно-правовий статус члена парламенту
- •Класифікація парламентів
- •Політична фракція
- •Утворення та її склад
- •Функції
- •Роль в політиці
- •Примітки глава держави в зарубіжних країнах Місце глави держави в системі центральних органів влади
- •Юридичні форми глави держави
- •Поняття, система і компетенція виконавчих органів державної влади
- •Порядок заміщення поста глави держави в монархіях і республіках
- •5. Підстави дострокового припинення повноважень Президента України
- •Компетенція урядів
- •Місцеве самоврядування
- •§ 80. Місцеві органи виконавчої влади
- •§ 1. Природа і поняття судової влади
- •Поняття конституційно-правової відповідальності
- •2. Види конституційно-правової відповідальності
- •Основні інституції єс та їх роль у формуванні єдиної фінансової політики
- •Історія судоустрою України[ред. • ред. Код]
- •Судді[ред. • ред. Код]
- •Конституційний суд[ред. • ред. Код]
- •Суди загальної юрисдикції[ред. • ред. Код] Верховний суд[ред. • ред. Код]
- •Вищі спеціалізовані суди[ред. • ред. Код]
- •Вищий спеціалізований суд з розгляду цивільних і кримінальних справ[ред. • ред. Код]
- •Вищий господарський суд[ред. • ред. Код]
- •Вищий адміністративний суд[ред. • ред. Код]
- •Апеляційні суди[ред. • ред. Код]
- •Загальні апеляційні суди[ред. • ред. Код] Здійснення правосуддя в Україні; поняття, основні завдання та ознаки
- •Правовий статус суддів
- •Історія[ред. • ред. Код]
- •Порядок формування[ред. • ред. Код]
- •Суддя Конституційного суду[ред. • ред. Код]
- •Призначення Президентом України[ред. • ред. Код]
- •Призначення Верховною Радою України[ред. • ред. Код]
- •Призначення з'їздом суддів України[ред. • ред. Код]
- •Початок повноважень судді[ред. • ред. Код]
- •Правові засади роботи[ред. • ред. Код]
- •Повноваження та діяльність суддів[ред. • ред. Код]
- •Форма роботи[ред. • ред. Код]
- •Структура[ред. • ред. Код]
- •Голова Конституційного Суду України[ред. • ред. Код]
- •Компетенція Верховної Ради України
- •Правова основа місцевого самоврядування[ред. • ред. Код]
- •Принципи[ред. • ред. Код]
- •Система місцевого самоврядування[ред. • ред. Код]
- •Повноваження[ред. • ред. Код]
Функції
ПФ утворені за принципом партійної належності депутатів, мають подвійну природу. З одного боку, вони є, по суті, структурами політичних партій, адже окремі питання їх організації та діяльності врегульовано відповідно партійними статутами. До таких питань віднесено фракційну дисципліну в парламенті. Статутами також регламентовано внутрішню організацію ПФ порядок утворення їх керівних органів тощо. З іншого боку, вони є органами самих парламентів, а їх функціонування — складовою парламентської діяльності. Фракції виконують важливу роль у підготовці й прийнятті практично всіх парламентських рішень. З урахуванням їх пропозицій формулюється порядок денний засідань представників органу, утворюються інші парламентські структури — комітети і комісії, а також керівні органи палат. Функціонування ПФ як елементів структури представницького органу врегульовано парламентськими регламентами. Зокрема, регламентами в більшості випадків визначається мінімальна кількість депутатів, достатня для створення ПФ.Такий мінімум у різних країнах неоднаковий і певною мірою залежить від чисельності складу парламентів
Роль в політиці
Важливість ролі ПФ в організації і здійсненні державного владування підкреслюється тим, що їх статус тією чи іншою мірою визначено рядом конституцій, прийнятих після Другої Світової війни 1939—45. Найповніше це здійснено в конституції Португалії, що містить спеціальну статтю «Парламентські групи», в якій зафіксовано права кожної групи (фракції), зокрема повноваження призначати своїх представників у парламенській комісії, вимагати утворення слідчих комісій, здійснювати законодавчу ініціативу, пропонувати резолюції осуду уряду, регулярно отримувати від уряду інформацію тощо.
Примітки глава держави в зарубіжних країнах Місце глави держави в системі центральних органів влади
На відміну від "класичних" галузей влади: парламенту, уряду, суду (законодавчої, виконавчої та судової влади), фактичне і юридичне становище глави держави однозначно визначити неможливо. Це дуже складне питання: що таке (і хто такий) глава держави, який його правовий і фактичний статус? З одного боку, здавалося б, усе зрозуміло. Глава держави – це особа, що займає найважливіший пост у країні, юридично перше місце. Але що стоїть за цим постом?
Відповісти важко, оскільки питання непросте. І справедливо в літературі зазначається, що глава держави або не належить до жодної галузі влади, або належить до законодавчої і виконавчої влади, або, нарешті, лише до виконавчої. Однозначної й універсальної відповіді на питання про те, яке місце глави держави в системі державного механізму, дати неможливо. У кожній країні місце цієї посадової особи дуже своєрідне, і в кожній країні є своя специфіка. Однак все ж можна виокремити найбільш загальні риси, найбільш яскраві специфічні особливості, що характеризують інститут глави держави.
Можна, незважаючи на всі труднощі й суперечності , спробувати дати визначення глави держави.
Такі визначення у вітчизняній правовій літературі є. Так, Л.М. Ентін вважав, що глава держави – це офіційна особа (орган), що займає, як правило, формально вище місце в ієрархії державних інститутів і здійснює верховне представництво країни у внутрішньополітичному житті й у відносинах з іншими державами. На нашу думку, це практично універсальне визначення. Хоча Л.М. Ентін відразу ж обмовлявся, що юридично санкціоновані винятки з цього правила трапляються вкрай рідко.
В.А. Стародубський давав більш лаконічне визначення глави держави. На його думку, глава держави – це орган, що представляє державу в міжнародних відносинах і здійснює вищі державні акти.
А.А. Мішин не висловлювався конкретно від свого імені, хто такий і що таке глава держави. Він зазначав, що найчастіше глава держави розглядається як носій виконавчої влади і вищий представник держави у сфері міжнародних відносин. Він також писав, що глава держави очолює всю державну машину, володіє, за буквою конституції, великими повноваженнями й наділений такими якостями, як невідповідальність, незмінюваність і нейтральність.
A.M. Осавелюк, на нашу думку, досить лаконічно й найбільш точно визначає поняття глави держави. Це посадова особа або орган, що займає вище місце в системі органів держави, вищий її представник усередині й поза країною, символ єдності нації, держави (народу і держави).
Слід зазначити, що в найзагальнішому плані глава держави – це або монарх, або президент, або (украй рідко) колегіальний орган. Розглянемо, як конституції підходять до закріплення інституту глави держави. Логічно починати з глави держави, що має найпомітніший титул. Наприклад, ст. 1 Конституції Японії називається "Імператор" і присвячена визначенню того, хто такий імператор і як розуміти його місце і роль у системі державних органів: "Імператор є символом держави і єдності народу, його статус визначається волею всього народу, якому належить суверенна влада". Загалом сказано дуже небагато.
Більш сучасна Конституція Іспанії докладніше визначає роль і значення глави держави – короля: "Король є главою іспанської держави, символом її єдності й сталості. Він – гарант правильного функціонування державних інститутів, здійснює вище представництво Іспанії в міжнародних відносинах, особливо з націями, з якими вона пов'язана історично. А також здійснює функції, надані йому конституцією і законами" (ст. 56).
Досить чітко визначаються місце, роль і значення президента Франції: "Президент республіки стежить за дотриманням конституції, він забезпечує своїм арбітражем нормальне функціонування державних органів, а також наступність держави. Він є гарантом національної незалежності, територіальної Цілісності, дотримання угод співтовариства й договорів" (ст. б).
Наведені приклади свідчать про те, що навіть у випадках спадкоємної монархії або президента, який обирається народом, їхня державно-правова роль не дуже докладно або недостатньо чітко визначається в конституціях. А у випадках, коли глава держави – президент, що обирається парламентом, конституції іноді взагалі ніяк не визначають його юридичну, політичну та іншу роль у державі. Конституції просто пояснюють порядок обрання президента, називають деякі найважливіші його функції. Це не зовсім правильно з погляду конституційної теорії, але в такому разі, можливо, законодавці вважали, що роль глави держави зрозуміла і її не варто пояснювати, або їм було важко лаконічно сформулювати найважливіші цілі й завдання глави держави.
Наприклад, конституції Італії і ФРН нічого не говорять про те, що таке і хто такі глави держави – президенти Італії і ФРН. Стаття 83, з якої починається відповідна глава Конституції Італії, – це текст про те, що президент республіки обирається парламентом на спільному засіданні його членів, а також закріплюється докладний порядок його обрання. У ст. 84 йдеться про те, хто може бути президентом, у ст. 85 про те, що президент обирається на сім років, коли відбуваються вибори президента. Стаття 86 передбачає порядок тимчасового заміщення посади президента тоді, коли він не в змозі виконувати свої обов'язки. І лише в ст. 87 зазначається, що президент республіки є главою держави і представляє національну єдність. Тут же називаються його конституційні повноваження.
У розділі б Конституції ФРН не йдеться навіть про те, що президент республіки – це глава держави й представляє національну єдність. У статтях 54, 55, 56 йдеться про те, як обирається президент, які його повноваження, яку він складає присягу, кого він призначає і як може бути відсторонений від посади, тобто автори німецького Основного закону взагалі не назвали свого президента главою держави. Роль глави держави ФРН, очевидно, можна визначити лише шляхом доктринальних висновків.
З викладеного випливає, що правовий і реальний статус глави держави, його роль у процесі здійснення державної влади залежать від форми правління в цій державі, характеру політичного режиму, низки інших обставин, у тому числі від традицій, звичаїв і судових прецедентів.
У країнах, де глава держави має реальну урядову владу – очолює виконавчу владу (очолює юридично або фактично уряд), він здійснює реальне керівництво державними справами, визначає й спрямовує політичний курс країни, забезпечує виконання цього курсу. У цьому випадку глава держави – це лідер країни.
За парламентарних форм правління, тобто за парламентської республіки або парламентської монархії, глава держави будь-якої реальної участі в управлінні справами держави, як правило, не бере. Це так званий номінальний глава держави. Однак за всієї своєї номінальності він також впливає на політичний процес, на роботу державного механізму. У разі виникнення якихось нестандартних ситуацій, різноманітних криз або надзвичайних станів роль і ступінь його залученості до політичних процесів дуже сильно зростають.
Глава держави, справді, має лише номінальну владу, скажімо, тільки підписує закони. Однак його підпис надає цим законам остаточної легітимності. Цей підпис свідчить про те, що в державі все відбувається нормально, за правилами, відповідно до законів, конституції. Законодавчий орган прийняв закон, а глава держави його підписав. Це якщо не реальний поділ влади, то, так би мовити, його символ.
Глава держави може бути легітимним, зайнявши свій пост після проходження певних процедур на підставі певних законів, визнаний у цій якості своїми громадянами та іншими державами. Глава держави може бути й нелегітимним, захопивши цю посаду, узурпувавши її, але реально виконуючи функції глави держави й підпорядкувавши собі інші ланки державної машини. Способи легітимізації можуть бути різними: якщо республіка, то главою держави є обраний президент, якщо монархія, то це монарх, що одержує свою посаду в спадщину. Нелегітимний глава держави – це, як правило, диктатор, глава військової хунти, що захопив владу за допомогою насильства.
Питання про місце глави держави в системі державного механізму досить складне. Спроби визначити це місце щоразу натрапляють на якісь винятки з правил або протилежні думки й протилежні приклади. Досить часто главу держави відносять до виконавчої влади. Це звучить цілком переконливо, тому що згідно зі ст. 2 Конституції США (найвідомішої конституції У світі) виконавча влада належить президентові США. Однак, на нашу думку, у більшості випадків інститут глави держави – це зовсім окремий комплекс, самостійний інститут, і спроби віднести його до якої-небудь галузі влади неправильні й непродуктивні.
Якщо зробити спробу визначити основну роль, функції глави держави, його місце якимись ключовими словами, то можна виокремити дві моделі глави держави, за якими стоять два основних поняття.
Перша модель і перша зрозуміла всім функція – це глава держави – лідер країни. Лідер може бути формальним і фактичним. Він може поєднувати ці якості, може бути главою "де-юре" і "де-факто", але вони можуть і не збігатися. Прикладом фактичного лідера є абсолютний монарх або президент президентської республіки, який обирається народом. Це легітимний лідер країни, що одержав владу за встановленими правилами й визнаний у цій ролі народом.
Друга модель і друга основна функція, що розуміється й визнана більшістю громадян, – це символ влади, держави. Тобто ця особа персоніфікує державну владу і представляв її у відносинах з іншими державними структурами й у відносинах з іноземними державами.
Лідер у більшості випадків, в ідеалі – символ своєї країни. Природно, функції й роль лідера та символу можуть збігатися. Але символ може бути не лідером, а лише необхідною фігурою, що виконує потрібні в державі функції.
Найяскравіший символ державної влади – це монарх, причому будь-який монарх: і за абсолютної монархії, і за дуалістичної, і за конституційної. Але на роль символу найбільше підходить місія монарха в конституційній монархії, де вія справді символізує державу та державну владу.
Так, слід зазначити, що монарх має право на особливий титул, і цей титул носить тільки одна людина в країні. Цей титул позначає королівське або царське звання. Титули різні - король, великий герцог, великий князь, імператор; на сході - султан, емір, шах тощо. В Ірані останній монарх присвоїв собі титул шахіншах – цар царів.
Монарх має право на особливі ритуали й символи влади. Цими символами влади – короною, троном, скіпетром, мантією тощо – сучасні монархи практично не користуються, і вони найчастіше зображуються на державній символіці, на поштових марках. Єдиний монарх, що, мабуть, вживає всі зовнішні знаки й державні регалії – це королева Сполученого Королівства Великобританії й Північної Ірландії Єлизавета II. Вона на всіх найважливіших урочистих державних церемоніях, що відбуваються в країні, присутня у короні й спеціальному королівському одязі.
Особливі ритуали – це урочиста церемонія введення монарха у владу (коронація), особливе оформлення візитів, зустрічей, прийомів, особлива урочистість у представленні монарха і членів його родини, тобто комплекс особливих правил поведінки, які пропонуються спеціальним етикетом. Так, у присутності монарха не можна сідати без його дозволу; до монарха не можна повертатися спиною, не можна звертатися першим, якщо сам монарх до вас не звертається, тощо.
Є такі поняття, як королівський двір, почет. Хоча в сучасних монархіях – це досить умовні поняття, для деяких країн вони все-таки мають певне значення. Держава оплачує певну кількість слуг, придворних, охорону, виділяються гроші на одяг, на купівлю й зберігання коштовностей тощо. Усе це необхідне для того, щоб підкреслити велич монарха. Особливою характерною рисою й привілеєм монарха є те, що монарх має право на утримання з бюджету, тобто на одержання грошей на витрати й утримання королівської родини, обслуговування приміщень, де проживає родина, й утримання двору. Гроші, які видаються щороку з бюджету на різні витрати, та їх перелік найчастіше йменуються цивільним аркушем. Розмір одержуваних монархом грошей установлюється законом, іноді на початку вступу монарха у владу. У деяких країнах ця сума Щороку переглядається, як правило, у бік збільшення. Крім одержання доходів від цивільного аркуша, монархи мають Доходи з інших джерел. Наприклад, гроші від оренди належних монархові та його родині земельних угідь, від вкладених У банки грошей тощо.
А.А. Мішин вважає, що інститут глави держави не має жодних розумних підстав для існування. Як доказ дослідник наводить приклад Швейцарії, де функції глави держави виконує урядовий виконавчий орган, що складається із семи міністрів. Ця позиція є спірною. Але чому з'явилася думка, що інститут глави держави не є обов'язковим? Очевидно, у цьому випадку спрацювала радянська традиція, адже протягом більш як 60 років у нашій державі не було юридичного глави. Був фактичний лідер (найголовніша фігура в країні), що очолював керівну й правлячу партію. Це була особа, що у країнах, які живуть за демократичними законами й традиціям, не могла б очолювати державу, не могла б бути лідером, оскільки вона не одержала мандат із рук виборців, з рук парламенту або хоча б, як монарх, за встановленими правилами престолонаслідуван-ня. Наша "традиція", коли роль глави держави виконував колективний орган – Президія Верховної Ради – міцно ввійшла у свідомість радянських юристів.