Характеристика парламентської республіки.[ред. • ред. Код]

При парламентській республіці також можливі два державні режими — парламентарний і міністеріальний.

Парламентська республіка, зокрема в її «чистому» вигляді, поширена значно менше, ніж президентська. Це Австрія, Німеччина, Індія,Ірландія, Італія, Португалія (після низки реформ конституції 1976 р., істотно ослабили позиції президента), Кабо-Верде в Африці (з 1990 р), Вануату в Океанії та ін. У тих країнах, де багатопартійність обумовлює дію парламентарного державного режиму, наслідком його є часті урядові кризи.

В Італії, наприклад, уряд утримується у влади в цілому менше року, хоча партійний склад уряду зазвичай майже не змінюється, та й персональні перестановки незначні. Проте виступи на користь зміни форми правління в цій країні останнім часом різко посилилося, і схоже, що цього разу не залишаться безрезультатними.

Весь політичний спектр країни представлений і структурований через уряд партійної більшості (політичний спектр в цьому випадку розділяється на партійну більшість і меншість). При наявності потреби чіткого конструювання політичної системи парламентська модель здається максимально природною і втілює ідеали партійного правління, в той час як у президентській системі цінність партійного правління відступає на другий план по будові з можливістю набрати для управління високопрофесійну команду.

При справді багатопартійній системі парламентська форма правління забезпечує оптимальну парламентську більшість у вигляді коаліційного уряду. При цьому і кількість портфелів розподіляється в уряді пропорційно вазі цих партій, що нереально в принципі в президентській республіці.

Політичний стиль[ред. • ред. Код]

Сам політичний стиль парламентської республіки забезпечує прилучення виборців до більш фундаментальних політичних цінностей і орієнтацій. Він пов'язаний із забезпеченням дійсно глибокого і сутнісного для парламентських систем політичного плюралізму з вибором між великим числом політичних платформ різних політичних партій, у той час як президентська система персоніфікована і орієнтує виборців на яскравих лідерів. Парламентська система забезпечує єдність дій виконавчої і законодавчої влади, повну підтримку законодавчих ініціатив уряду (за винятком уряду нестійкого парламентської більшості або уряду парламентської меншості).

Переваги та недоліки[ред. • ред. Код]

Головну перевагу парламентської системи зазвичай бачать в максимально тісному зв'язку з принципом народного представництва. В певній мірі і проходження партійних установок і програм, зв'язаність ними політичного курсу може виступати як перевага парламентської системи, оскільки дає чітку ідеологічну основу незалежно від смаків і пристрастей партійних лідерів.

Недоліки парламентської системи, так само як і президентської, є продовженням її переваг. Нестійкість коаліцій у парламентських системах веде до зміни уряду, до нестійкості всієї політичної системи в цілому (характерний приклад цього дає Італія з її частими парламентськими кризами). В результаті необхідності витримування певної ідеологічної лінії в уряду може спостерігатися нестача прагматизму.

Під час криз і ускладнень, коли потрібно діяти швидко, приймаючи персонально всю відповідальність, у парламентських системах відчувається брак повноважень в уряду і глави держави. В той же час в парламентських системах є на перший погляд парадоксальна тенденція приниження ролі парламенту в умовах, коли члени уряду одночасно є депутатами і виступають в якості політичної еліти на противагу меншості. У цьому випадку уряд узурпує законодавчу владу, надаючи парламенту можливість тільки "штампувати" закони, чого не може в принципі бути в президентських системах.