Структура і порядок роботи парламентів

Важливу роль у діяльності парламентів відіграють його керівні органи. У країнах із двопалатною системою в кожній палаті є свої подібні органи. В однопалатних парламентах зазвичай керують органи лише в одній палаті. Керівництво нижніх палат або парламентів, які складаються з однієї палати, у більшості випадків обираються депутатами (як правило, на першій сесії на весь строк повноважень).

Традиційно керівника палати найчастіше називають спікер, іноді – глава або президент. Крім спікера або глави нижньої палати депутати обирають одного або двох віце-спікерів або віцеголів. Також можуть обиратися секретарі, які редагують і підписують протоколи засідань, а в деяких країнах (Франції; Італії, Бельгії) ще й квестори, які займаються в парламенті адміністративно-господарською діяльністю. На них покладено турботи про приміщення парламенту, інші допоміжні заклади (бібліотеки, буфети, спортивні зали), вони займаються організаційно-фінансовими питаннями й підтриманням порядку в залі засідання.

Іноді голів палати депутати обирають тільки на строк сесії, У багатьох зарубіжних країнах така посадова особа не є важливою політичною фігурою в державі, а виконує лише службову функцію. Такий порядок передбачено швейцарською Конституцією, відповідно до якої голів палат і їхніх заступників обирають лише на час чергової або надзвичайної сесії.

Посада глави верхньої палати в різних країнах обіймається по-різному. У деяких країнах він обирається так само, як і глава нижньої палати. Однаково обираються керівники палат у Франції, Італії, Японії. У деяких країнах посада керівника верхньої палати заміщається ex oficio (за посадою). Наприклад, у США та деяких інших президентських республіках віце-президент стає керівником верхньої палати автоматично. У Великобританії палатою лордів керує лорд-канцлер. Це член кабінету, особа, що призначається прем'єр-міністром. У Канаді спікер сенату призначається указом генерал-губернатора за рекомендацією прем'єр-міністра. До речі, весь склад сенату Канади призначається аналогічно.

Керівники палати можуть утворювати колегіальний орган. Наприклад, у Німеччині, відповідно до регламенту бундестагу, президент палати й два секретарі під час засідання бундестагу утворюють президію. В Іспанії в кожній палаті обирається бюро. Бюро вважається колегіальним керівництвом палати і представляє палату в зовнішніх зносинах. До бюро іспанського парламенту (Генеральних кортесів) входять глава палати, чотири віце-голови й чотири секретарі.

Аналогічна система встановлена у Франції й Італії. Там також існує бюро в палатах. Бюро нижньої палати французького парламенту –- Національних зборів – включає главу, 6 за-ступників, 3 квесторів і 13 секретарів. Бюро італійської палати представлене главою палати, чотирма заступниками, трьома квесторами й вісьма секретарями.

Іноді крім офіційних керівників палати обирають постійних заступників, які виконують функції відсутніх глав. Наприклад, віце-президент США рідко присутній на засіданні сенату (ці випадки передбачені звичаєм), тому сенат обирає тимчасового керівника, що називається президентом сенату pro tempore (pro tempore – "тимчасовий").

У британській палаті лордів глава палати, лорд-канцлер, оскільки він є членом кабінету й очолює судову систему, має безліч інших обов'язків крім головування в палаті лордів. У палаті лордів є й інші посадові особи: лорд-главя комітетів і його заступник. Вони головують замість лорд-канцлера в період спільного засідання комітетів всієї палати. У деяких випадках функції головуючого виконує лідер палати. Це також особи, які призначаються урядом і очолюють партійну урядову фракцію в палаті лордів.

Повноваження глави палати або керівного органу палати (бюро, президії) поширюються практично на всі сфери парламентської діяльності. Глава представляє парламент у відносинах з іншими державними органами й у міжнародних зносинах. Він має дисциплінарну владу; за домовленістю зі своїми заступниками й главами фракцій він визначає порядок денний засідань, забезпечує першочерговий розгляд питань, внесених урядом. Глава (або його заступники) керує дебатами, що відбуваються в залі засідання, надає слово депутатам, може перервати виступаючого, визначає процедури обговорення законопроектів, порядок і вид голосування, підбиває підсумки голосування й повідомляє їх. Глава і його заступники координують різні види діяльності парламенту. Глава парламенту і його заступники відають коштами (парламентським бюджетом), призначають службовців і керують парламентською поліцією.

Значні права в процедурній сфері дають можливість главі, його заступникам та іншим керівним органам істотно впливати на рішення парламенту, на його політику і законодавчу сферу. Глава може як стимулювати діяльність парламенту, певні напрями його діяльності, так і певних випадках стримувати її, тобто помітно впливати на внутрішні процеси, що відбуваються в законодавчому органі. Наприклад, він може не дати слово представникам опозиції, перервавши дебати, може скоротити час виступу депутатів тощо. Але в більшості випадків від глави вимагається одне – бути абсолютно нейтральним. Він повинен у ряді випадків вийти з партії і, як пишуть про це англійці, бути "слугою палати" і не мати партійних упереджень. Законодавства низки країн відносять фігуру спікера до найважливіших і провідних осіб держави. Наприклад, у деяких країнах у випадку вакансії посади глави держави його функції виконує спікер. Наприклад, у Франції, де немає посади віце-президента, після смерті президента Жоржа Помпіду, до обрання нового президента Валері Жискар д'Естена, функції президента виконував глава сенату – спікер верхньої палати парламенту.

У палатах крім посадових осіб, які обираються із числа депутатів, в також постійні чиновники, призначувані не з числа депутатів: клерки, їхні помічники, пристави (поліцейські службовці) та капелани.