Інтегров соц службим Київ 2007

Реінте­рація та соці­лізація вихова­ців інтерна­них закладів

2. Сім’я, яку я хо­чу створити

Дитині ставиться завдання: зобразити образ сім’ї за допомо­ гою буди­ку. Запитання: що буде фу­даме­том сім’ї (прави­ ла, принципи, переконання). Що буде стінами вашого будин­ ку? Що захищатиме вашу сім’ю? Хто житиме у вашому домі? На якому пове­сі? Як будуть розподілені обов’я­ки? Що буде дахомвашоїсім’ї? Якийлозунгмиповісимона даху? Кудибу­ дуть виходити ві­на вашого дому? Яка інфо­мація входити­ ме через ві­на і двері дому? Як ча­то ви будете розкривати ві­на і двері? Хто це робитиме? Які традиції ви сфо­му­те у своєму домі?

3. Як збере­ти сім’ю і зробити її ща­ливою?

Дитина має знати, що сім’я – динамі­не об’єднання, тому постійно потрі­но працювати над розви­ком сімейних сто– су­ків, аби вміти запобігати сімейним кон­лі­там.

Загальними принципами ді­льно­ті щодо підгото­ки ді­ тей до самостійного життя стають: відпові­ність потребам (вивчати наявні потреби дітей у набутті знань і навичок та орі­єтувати зміст, фо­ми роботи на їх задоволення); ре­ліс­ ти­ність(викори­танняприкладівізре­льногожиття,пропо­ нуванняпосильнихзавдань);активізаціязворо­ньогозв’я­ку (завжди надавати дитині мо­ливість висло­лювати ду­ки та почуття); до­ровільність (мотивувати та пропонувати, а не примушувати щось виконувати); практи­ність (акцен­ тувати увагу на тому, як і де мо­на застосовувати отримані знання) [1, c. 28].

Останніми роками в Укра­ні розро­лено та впроваджено декілька навчальних програм, прові­ною метою яких є спри­ яння дітям в оволодінні життєвими нави­ками, фо­мування у них здорового способу життя, розвиток правової, екологі­- ної, психологі­ної культури. При цьому сучасна практика сві­чить, що програми навчання життєвих навичок для ді– тей, підлі­ків та молоді мають бути обов’я­ковою складовою шкільного навчального плану, визначатися як факультатив­ ний курс або дода­кові компе­сато­ні заняття.

280

Реінте­рація та соці­лізація вихова­ців інтерна­них закладів

Зо­рема на осо­ливу увагу заслуговує інте­рований курс

«Культура життєвого самовизна­чення» [4]. Робота над його розро­коюбулаініційованагромадськоюорганізацієюХрис– ­тиянський дитячий фонд і підтримана Предста­ни­цвом Дитячого фо­ду ООН (ЮНІСЕФ) в Укра­ні.

Культура життєвого самовизначення розглядається як ак– ти­не визначення людиною своєї позиції стосо­но су­пільної си­теми цінно­тей (моральних, соці­льних, комунікати­них, естети­них, професійних тощо), що дає їй змогу виявляти й утве­джувати себе в рі­них життєвих обставинах. Тому метою ку­су «Культура життєвого самовизначення» є фор­ мування у дітей шкільного віку життєвих навичок соці­льної компете­нно­ті – базису для ада­ти­ної та позити­ної пове­ ді­ки, – які дозволяють людині аде­ва­но виконувати нор­ ми і правила, прийн­ті у су­піль­сві, ефе­ти­но вирішувати проблеми повсякденного життя. У змі­ті ку­су зроблено ак­ цент на фо­муванні таких життєвих навичок, як комунікація (спі­кування), ухвалення рішень, крити­не і тво­че ми­лен­ ня,управлінняемоці­ми,стресамитакон­лі­книмиситу­ці­ ями, розпізнавання та фо­мування цінно­тей.

Узміст ку­су закладено чо­тири базові компоне­ти розви­ку

істано­лення особи­то­ті: ста­лення до себе (особи­ті­не

самовизначення); ста­лення до інших (самовизначення у сфері комунікації); ста­лення до ді­льно­ті (поведі­кове та професійне самовизначення); ста­лення до навколи­ньо­ го світу (су­пільне самовизначення).

У свою чергу, ці компоне­ти стали наскрізними темати­ни­ ми блоками ку­су, змі­то­не напо­нення яких, врахову­чи принцип послідо­но­ті, для ко­ного класу зумо­люється рі­нем розви­ку учнів та їхнім соці­льним досвідом.

Ко­нийтемати­нийблокку­судаєзмогузабезпечитире­лі­ зацію кон­ре­них завдань фо­мування культури життєвого самовизначеннядітей.Зо­ремаголовнимизавданнямитема­ ти­ного блоку “Ста­лення до себе” є визначення особи­ті­ стю вла­них вну­рішніх та зо­ні­ніх яко­тей, особи­ті­них

281

Реінте­рація та соці­лізація вихова­ців інтерна­них закладів

хара­тери­тик, осо­ливо­тей емоційного світу, самооці­ка та само­наліз потреб, сильних і сла­ких яко­тей, поведі­ки та визначення вла­ної позиції в си­темі життєвих цінно­тей.

Прові­ними завданнями темати­ного блоку «Ста­лення до інших» є фо­мування у дітей навичок спі­кування, толе­ ра­нного ста­лення та ефе­ти­ної вза­модії з батьками, ро­ ве­никами і доро­лими (предста­никами іншої наці­наль– но­ті, віросповідання, статі тощо) без упереджень, стерео– типів та кон­лі­тів.

Завдання темати­ного блоку «Ста­лення до ді­льно­ті» передбачають фо­мування у дітей навичок самоорганізації в навчальній та дозвіллєвій ді­льно­ті, підгото­ку особис– то­ ­ті до свідомого професійного вибору.

Осно­ними завданнями темати­ного блоку «Ста­лення до навколи­нього світу» є усвідо­лення особи­ті­тю багато­ гранно­тісвіту,визначеннясебеякйогоча­тини,громадяни­ на су­піль­сва та члена міжнаро­ної спільноти.

Програма ку­су та методи­не забезпечення враховує вікові осо­ливо­ті розви­ку дітей. Загальна кількість занять усьо­ го ку­су – 170. Кількість занять у ко­ному класі варі­ється від 13 до 16. Тобто заняття (ко­не по 45 хв.) проводяться двічі на місяць.

Проведення занять ку­су «Культура життєвого самовиз– начення»спри­тимепідгото­цівихова­цівінтерна­нихзак– ладів до самостійного життя, оскільки порушені в ньому питання є надзвичайно акту­льними для дітей-сиріт та дітей, позба­лених батьківського піклування, з огляду на їхні проблеми та запити, перестороги і тру­нощі соці­ль­ ної ада­тації.

Спеці­льно для роботи з учнями випу­сних класів інтернат­ них закладів Держа­ним інститутом проблем сім’ї та молоді засприянняПредста­ни­цваДитячогофо­дуООН(ЮНІСЕФ) розро­лена навчальна програма та навчально-методи­не

282

Реінте­рація та соці­лізація вихова­ців інтерна­них закладів

забезпечення спецку­су «Фо­мування нави­чок самостій– но­ го життя» [1].

Завдання спецку­су – допомо­ти вихова­цям закладів длядітей-сиріттадітей,позба­ленихбатьківськогопіклуван­ ня,повіритиусебе,розкритийрозвинутипозити­нийособис­ ті­ний поте­ціал, пра­нення саморе­лізуватися, сфо­мувати досвід самостійного ухвалення рішень. Програма спецку­су мі­тить 11 модулів, серед яких: «Який я?», «Школа успі­ного спі­кування», «Запобігання кон­лі­там, поведі­ка у кон­– лі­тних ситу­ціях», «Опанову­мо соці­льні ролі», «Як зроби­ типравильнийвибірпрофесії»,«Статевіосо­ливо­тітакуль­ тура вза­мин між юнаком і ді­чиною», «Що потрі­но знати просімейно-шлю­ністосу­ки»,«Відповідальнебатьків­сво», «Се­рети дома­ньої економіки» та «Як зробити дозвілля змі­то­ним і цікавим». На вивчення ко­ного модулю від– водиться від 1 до 7 годин, загалом 37. До викладання нав– чального ку­су можуть бути залучені вчителі, виховате­ лі, психологи та соці­льні педагоги інтерна­них закладів, а також соці­льні працівники ЦСССДМ.

Предста­лені ку­си до­ре інте­руються як у навчальну прог– раму інтерна­ного закладу, так і в позана­чальну вихо­ну роботу. Теми, розро­лені у ра­ках ку­сів, є змі­то­ним мате­ рі­лом для роботи з дітьми соці­льного педагога чи психо­ лога закладу; це основа для трені­гів, що можуть проводи­ тися спеці­лі­тами ЦСССДМ; вони є матері­лом для тво­чої авторської розро­ки занять із випу­сниками інтерна­них закладів, що проводяться працівниками рі­них держа­них органів і недержа­них організацій, які опікуються проблема­ ми дітей з метою їхньої підгото­ки до самостійного життя.

Соці­льні працівники продо­жують працювати з дітьми

іпі­ля закінчення ними інтерна­ного закладу. Нері­ко осно­ні напрями такої роботи збігаються з вищенаведеними

іспрямовані на: розвиток навичок соці­льної компете­ннос­ ті, підтри­ку соці­льно-позити­ної акти­но­ті випу­сників інтерна­них закладів, введення їх у соці­льно-вихо­не сере­ довище;сприянняздобуттюосвіти,їхньомупрацевла­туван­

283

Реінте­рація та соці­лізація вихова­ців інтерна­них закладів

ню відпові­но до потреб та індивіду­льних осо­ливо­тей; допомогу у вирішенні питання жи­ла та його обла­туванні, інших побутових проблем, проведення дозвілля тощо.

Фо­мамироботиздітьми-сиротамитадітьми,позба­леними батьківськогопіклування(випу­сникамиінтерна­нихзакла­ дів),можутьбутиіндивіду­льні(бесіди,те­тування,консуль­ тації тощо) та групові (трені­ги, зустрічі з цікавими людьми, фахі­цями,ди­пути,засіданнягрупивзамодопомоги)заходи. Доцільно залучати таких клі­єтів до акти­ної воло­терської ді­льно­ті.

Такимчином,реінте­раціяісоці­лізаціявихова­цівінтернат­ них закладів – досить скла­ний напрям роботи інте­рованих соці­льних служб, оскільки передбачає мобілізацію зусиль усіх інституцій, що фу­нці­нують у громаді, нале­ний рі­ вень но­мати­ного і навчально-методи­ного забезпечення такоїроботи;відпові­нупідгото­куфахі­цівдоїїздій­нення та цілу ни­ку інших чинників. Утім, мають бути викори­та­ ні усі мо­ливо­ті для га­монійного розви­ку дітей-сиріт та дітей, позба­лених батьківського піклування, чи осіб зїхчи­ла,дляїхньоїсоці­лізації,якпо­ноціннихіпо­ноправ­ них укра­їських дітей – успі­них майбу­ніх громадян нашої держави.

Література:

1.Вчимося жити самостійно: Навч.-метод. посіб. для робо­ ти з учнями випу­сних класів інтерна­них закладів / Ж. В. Петрочко, О. В. Безпалько, О. М. Денисюк та ін. – К.: ДІПСМ, 2002. – 203 с.

2.Звє­рє­ва І. Д. Впровадження програм з фо­мування життє­ вих навичок // Практи­на психологія та соці­льна робота.

– 2004. – № 4. – С. 43–48.

3.Конце­ція Держа­ної програми рефо­мування закладів длядітей-сиріттадітей,позба­ленихбатьківськогопіклу­ вання,схваленарозпорядженнямКабінетуміні­срівУкраї­ ни № 263-р від 11 тра­ня 2006 р.

4.Культура життєвого самовизначення: Метод. комплекс для загальноосві­ніх навч. закладів / на­ков. керівн. та ред. І. Д. Звєрєвої. – К.: Златограф, 2004. – 1127 с.

284

Реінте­рація та соці­лізація вихова­ців інтерна­них закладів

5.Пє­ша І. В. Соці­льний захист дітей-сиріт та дітей, позбав­ лених батьківського піклування (проблеми рефо­муван­ ня). – К.: Логос, 2000. – 87 с.

6.Питання фо­мування ефе­ти­но­ті родинних форм вла­тування дітей, позба­лених батьківського піклуван­ ня / Н. М. Комарова, Л. М. Мельничук, І. В. Пєша та ін. – К.:

ДІПСМ, 2004. – 128 с.

7.Циба В. Т. Соці­логія особи­то­ті: си­те­ний підхід (соці– ально-психологі­ний аналіз): Навч. посіб. – К.: МАУП, 2000. – 152 с.

8.Чужих детей не бывает. Под ред. Ф. Р. Зевахиной. – М.: «О­рсе­вис-2000», 2005. – 144 с.

285

3.5 Профіла­тика правопорушень серед непо­нолі­ніх, ре­білітація дітей, які перебува­ють у кон­лі­ті з законом

Ко­не су­піль­сво має свою пе­ну си­тему норм, які мі­тять вимоги до поведі­ки та обов’я­ків членів цього су­піль­сва. Протипра­на поведі­ка є на­лідком неспромо­но­ті або не­ бажання окремої людини знайти дозволений юриди­ними но­мамиспосібзадовільненнявла­нихпотреб.Причинидеві­ а­нної поведі­ки слід шукати у соці­льних умовах існування людини і в особи­тих рисах, що знижують ада­ти­ні мо­ли­ во­ті людини, насамперед, у її мотиваційній сфері, цінні­них орі­єтаціях, осо­ливо­тях емоційно-вольової та інтеле­ту– альної сфери. Соці­льні проблеми, з одного боку, породжу­ ютьскла­ніжиттєвіситу­ції,уходірозв’язанняякихлюдина порушує правові но­ми, а з іншого, впливають на фо­муван­ ня особи­то­ті людини. Особи­ті­ні ж яко­ті людини усклад­ нюютьоці­куситу­ції,недаютьїйзмогиухвалитиаде­ва­не рішення, свідомо управляти своєю поведі­кою, протисто­ти негати­ному впливу інших осіб.

Деві­антна поведі­нка – поведінка індивіда або групи осіб, що не

відповідає­ прийнятим у супіль­сві но­мам та завдає­ шкоди самій

людині,оточенню,су­піль­свузагалом.Доосно­нихвидівдеві­атної поведі­ки в сучасному су­піль­сві, як правило, відносять проти– пра­ну(антисоці­льну,делі­нве­нну),асоці­льну(аморальну,агре– си­ну), ади­ти­ну (зале­ну) та саморуйні­ну (су­цидальну, ауто–

а­реси­ну) поведі­ку.

Делі­н­ве­нна поведі­нка (від лат. delinquens – провина) – поведін­ каіндивіда,щопорушує­но­мигромадськогоправопорядку,загрожує­ благополуччю інших людей або су­піль­сву взагалі та може бути

правомі­но покараною.

Ади­ти­наповеді­нка– цеповеді­калюдини,дляякоїпритаманне пра­нення відходу від ре­льно­ті шляхом шту­ної зміни свого пси–

286

Профіла­тика правопорушень серед непо­нолі­ніх, ре­білітація дітей, які перебува­ють у кон­лі­ті з законом

хі­ного стану через вживання рі­номані­них хімі­них речовин

постійній фі­сації уваги на пе­них видах ді­льно­ті з метою роз– ви­кутапідтриманняінте­си­нихемоцій.Внаслідоктакоїповедін­ ки людина існує­ у своє­рі­ному «ві­ту­льному світі». Вона не тільки невирішує­своїпроблеми,алейзупиня­єтьсявособи­ті­номурозвит­

ку, а в окремих випа­ках навіть деграду­є.

Правопору­ш­ення – це порушення адміні­срати­них та правових норм, які проявляються через дрі­ні краді­ки, зди­ни­цво, викра­

дення автотра­нпо­рних засобів, хуліган­сво.

Соці­аль­надезада­таці­я–наслідокнизькогорі­нясоці­льноїадап­

тації досоці­льногосередовища.Проявля­єтьсяврі­нихфо­махде– ві­а­ної поведі­ки ( втеча з дому, краді­ки, хуліган­сво, зловжи­

ванняалкоголем,на­котиками,су­цидтаін.)інеаде­ва­номупсихо­

логі­ному стану особи­то­ті (депресія, гіперакти­ність).

Середсоці­льнихпричинправопорушеньмо­наназватитакі:

•заго­срення соці­льних проблем (зниження життєво­ го рі­ня, проблеми зайнято­ті та працевла­тування, забезпечення жи­лом тощо);

•недо­конале законодавство;

•недоліки у роботі правоохоронних органів;

•неефе­ти­на робота установ соці­льно-культу­ної сфери, обмежені мо­ливо­ті для змі­то­ного проведення дозвілля;

•недоліки вихо­ної роботи в осві­ніх закладах;

•демонстрація насиль­сва, рома­тизація кримінально­ го способу життя у програмах ЗМІ, в сучасному масовому кінемато­рафі та популя­ній музиці;

•низький рівень правової, педагогі­ної культури населення;

•поширення зловживання алкоголем, на­коти­ними речовинами;

•недоста­ній рівень соці­льного захи­ту населення;

•недосту­ність соці­льно-психологі­ної допомоги широким вер­свам населення тощо.

287

Профіла­тика правопорушень серед непо­нолі­ніх, ре­білітація дітей, які перебува­ють у кон­лі­ті з законом

Названі причини так чи інакше впливають на життя всіх лю– дей­ тапризводятьдопоширеннядеві­а­ноїповеді­кияксоці­ ального явища. Фо­муванню протипра­ної поведі­ки з боку кон­ре­ної дитини, насамперед, спри­ють осо­ливо­ті її мік­ росередовища (сім’ї, навчального закладу, нефо­мальної гру­ пи), зо­рема такі, як перебування у криміногенному оточенні, вихованняупробле­нихікризовихсім’ях,бракіндивідуально­ гопідходудопробле­ноїдитиниунавчально-виховнихзакла­ дах,негати­нийвпливасоці­льнихгруподнолі­ків.

Серед причин, пов’язаних із сім’єю дитини, які призводять до її соці­льної дезада­тації, мо­на виділити такі:

•безпосере­нє залучення дитини до кримінальної ді­льно­ті, виховання її у дусі асоці­льних орі­єтирів;

•жо­ртоке поводження з дитиною, вчинення щодо неї насильницьких дій, жо­р­кі методи виховання;

•недоста­ня увага з боку батьків до дитини, її вихован­ ня, задовільнення її потреб; не­тування її інтересами;

•брак у сім’ї матері­льних умов для по­ноцінного розви­ку, життєді­льно­ті та виховання дитини;

•виховання дитини педагогі­но некомпете­нними особами (наприклад, ста­шими дітьми), а також особами, що мають обмежені мо­ливо­ті щодо педагогі­ного впливу на дитину (лі­нім людям, сусідам, знайомим тощо);

•перенесення доро­лими на дитину агресії, спричине­ ної якимись іншими проблемами;

•залучення дитини до кон­лі­тів між батьками, конку­ ре­ція між ними через дитину, атмо­фера емоційного напруження, вза­єної непри­яні;

•неаде­ва­ний стиль виховання та порушення педагогі­ної позиції батьків у благополу­них сім’ях (гіперпроте­ція, гіпопроте­ція, емоційне не­тування дитиною тощо);

•неприйняттявіковихзмінудитинівпідлі­ковому віці–ігноруваннябатькамивіковихпотребпідлі­ка,

висуваннявимогдойогоповеді­китавикори­танняпри­ йоміввиховання,щоневідповідаютькон­ре­номувіку.

288

Профіла­тика правопорушень серед непо­нолі­ніх, ре­білітація дітей, які перебува­ють у кон­лі­ті з законом

На­лідком впливу вказаних причин може бути незадовіль­ неність фізи­них і соці­льних потреб дитини; фо­мування внеїасоці­льнихорі­єтирівістереотипівделі­нве­нної по­ веді­ки, загальна невихованість; педагогі­на занедбаність, відставання у фізи­ному, психі­ному та культу­ному розви­– ку; посилення загальної тривож но­ті та агреси­но­ті ди­ тини, фо­мування компле­су непо­ноцінно­ті, заниженої самооці­ки, невпе­нено­ті у собі; низький авторитет бать­ ків для дитини, пошук нею зра­ків для наслідування поза сім’єю;пошукдитиноюзахи­туйпідтри­кивкомпаніїодно­ лі­ків або у сторонніх доро­лих; бажання самостве­дитися, приве­нути до себе увагу ризикованими, зо­рема де– лі­нве­нними, вчи­ками.

До особи­ті­них пере­дмов фо­мування протипра­ної поведі­ки належать такі осо­ливо­ті те­пераме­ту, пізна­ вальної та емоційно-вольової сфери дитини, її хара­теру, світогляду, мотивації та цінні­них орі­єтацій, які ро­лять їїчу­ливоюдопсихотра­му­чихситу­цій,знижуютьїїздат­ ність опиратися негати­ним соці­льним впливам і знаходи­ ти правомі­ні способи подолання тру­нощів. Серед таких чинників ва­то ви­оремити:

Незадовільнені потреби. Правопорушення, здебільшого, спрямовуються на задовільнення звичайних потреб людини (фізі­логі­них, безпеки, нале­но­ті до групи, визнання, са­ мостве­дження, саморе­лізації тощо). Отже, поштовхом до правопорушення,як правило, єнеаномальність потреб, а не­ спромо­ність або небажання людини задовольнити звичай­ ні потреби правомі­ним шляхом.

Психофізі­логіч­ні порушення. У пе­ної кілько­ті непо­но­ лі­ніх правопору­ників дослідження виявляли зали­кові прояви органі­них уражень центральної не­вової си­теми, що були на­лідком уроджених і перенесених ними травм і захворювань. Проте причиною правопорушень, вчинених дитиною, стають не самі психофізі­логі­ні порушення, а нех­ тування ними у навчанні й вихованні дитини.

289