14 Виник. Феодалізму в королівсті Франків

Північна Галлія, де у 486 р. виникла Франкська держава, є класич-ним прикладом еволюції феодального способу виробництва. У V-VІІ ст.

тут правила династія Меровінгів, з кінця VІІ ст. до середини ІХ ст. –Каролінгів. Про державу франків періоду правління Меровінгів в основ-

ному можна довідатися із судебника “Салічна правда” (кінець V ст.) [28].Високого рівня розвитку у Франкській державі досягло сільське

господарство. Замість перелогу, двоколки перейшли на триполку, змі-нився набір сільськогосподарських культур. Впроваджено пшеницю,

овочі, виноградарство. Зросла врожайність. Також набули розвитку тваринництво, птахівництво, бджільництво [21]. У V-VI ст. у Франксь-

кому королівстві відбувався процес трансформації родової землероб-ської громади у сусідську – марку, в якій переважало індивідуальне

сімейне господарство – основна виробнича ланка франкської общи-ни, яка базувалася на приватній власності на орні землі, колекти-

вній власності на угіддя, на вільній праці її членів. Права відчуження(вільного розпорядження) землі франків не знали. Але поступово спа-

дкові наділи збільшувалися і перетворювалися на алод – приватну сімейну власність, яка вільно відчужувалася, продавалася, обміню-

валася, заповідалася, дарувалася без дозволу громади (марки) [13].Основи феодального ладу у франкському суспільстві склалися у

VІІ-ІХ ст. Велика земельна власність розвивалась інтенсивніше, великі зем-левласники стали захоплювати селянські наділи, утворювалися основ-

ні класи феодального суспільства. У поземельних відносинах відбувсяпереворот: змінилася форма земельної власності. Алодіальна влас-

ність поступалася феодальній [28].Значну роль у цьому відігравала бенефіціальна реформа Карла

Мартелла (714-751 рр.). У зв’язку з вичерпаністю земельного фонду було встановлено, що земельні дарування – бенефіції – даються не

навічно, а на термін служби або довічно і потім можуть бути пе-редані іншій людині. Протягом ІХ-Х ст. бенефіцій перетворювався з

довічного у спадкове володіння і набув рис феоду (лену). Феод (лен) –

спадкове умовне утримання, пов’язане з обов’язковим перебуван-ням на військовій службі. Ця реформа зміцнила прошарок дрібних і середніх феодалів, закріпила феодальну земельну власність і збільши-ла селянську залежність, створила поземельні зв’язки між тим, хто да-

рує, і бенефіціарієм, сприяючи встановленню васальних відносин. Одним із важливих засобів феодалізації стала передача землі у

прекарій. Прекарій – умовне земельне тримання, яке великий власник передавав у тимчасове користування безземельній або малоземельній

людині, за що та мала виконувати панщину або сплачувати оброк.Втрата землі часто призводила до втрати особистої свободи.

А особливі королівські грамоти передавали на місцевому рівні судові,поліцейські, податкові, адміністративні функції від державотворця

сеньйорам. У VІІІ – на початку ІХ ст. основою господарської організації франкського суспільства стала феодальна вотчина – сеньйорія. Як

свідчить “Капітулярій про вілли” Карла Великого (кінець VІІІ ст.), зе-мля у вотчині поділялася на дві частини: панську, або домен (станови-ла, наприклад, 25-30 % площі), яка включала панські орні землі, і зем-лю, яка перебувала у користуванні залежних селян і складалася з наділів. Селяни виконували регулярну панщину 2-3 рази на тиждень у сезон сільськогосподарських робіт та користувалися неподільними общинними лісами і пасовиськами.

Залежне селянство каролінзької вотчини поділялося на три групи: колони – особисто вільні, але перебували в поземельній залежності;раби – серви – поземельно і особисто залежні; літи, які займали про-міжне становище, перебували під патронатом якого-небудь феодала і

тримали наділ у спадковому користуванні. Поступово ця різниця сте-рлася, селяни перетворилися в єдину масу залежних, які сплачували

оброк і виконували панщину. Каролінзька імперія розпалася у 843 р. Розпад великої держави

свідчить про завершення процесу феодалізації франкського суспільст-ва. Феодальна роздробленість – вагома ознака феодальної системи, що сформувалася. Таким чином, феодалізація – це перетворення алоду в утриман-ня; зникнення вільних общинників і поява залежних і кріпосних утри-мувачів; утворення феодальної власності і виникнення панівного кла-су феодалів, землевласників-воїнів

16 -17 Середньовічне європейське місто

У Західній Європі біля джерел феодалізму стояли дві соціальні системи: антична (рабовласницька) і варварська (родоплемінна). Від-

мінність між ними була досить значною: перша досягла високого роз-витку, друга ще не знала класового поділу. В античному суспільстві у

ІV-V ст. почали складатися протофеодальні елементи, в той же час ба-гато народів приходили до феодалізму шляхом самостійного внутріш-

нього розвитку. Особливості господарського розвитку суспільств Європейської цивілізації у V-Х ст. слід розкрити через характерні особливості фео-

дальної економіки. До особливостей феодальної економіки віднесемотаке:панування великої земельної власності феодалів;

поєднання її з дрібним індивідуальним господарством безпосеред-ніх виробників – селян, що часто мали у приватній власності осно-

вні засоби виробництва, худобу;своєрідний статус селян, які не були власниками землі, а її утриму-

вачами на різних умовах, аж до права спадкового користування;різні форми і ступінь позаекономічного примусу селян, особиста та

поземельна залежність, судова підлеглість феодалу, станова непов-ноправність селянства;переважання аграрного сектора над торговим і промисловим;загалом низький рівень техніки та знань, ручне виробництво, пріо-

ритетне значення індивідуальних виробничих навичок.Процес становлення феодалізму відбувався трьома шляхами.

Перший є результатом синтезу протофеодальних елементів піз-ньоантичного і варварського суспільства (Північно-Східна Галлія,

окремі південно-слов’янські народи). Другий – безсинтезний, шлях генезису феодалізму проходив за повної відсутності греко-римського й

варварського синтезу або з дуже слабким його елементом ( Англія, Скандинавія, Південна Шотландія, частково Німеччина, а також Русь, Польща, Чехія). Третій тип складався на основі синтезу пізньоантич-ного суспільства з феодальними відносинами, які сформувалися у вар-

варському суспільстві з явною перевагою античних початків (Візантія, Південна Галлія, країни Середньоазіатського регіону) [28].

З ХІ ст. починають розвиватися міста, створюються торговельні корпорації, з’являються залишки продуктів у селян і сеньйорів-

землевласників, які їм потрібно продати міському покупцю – новому класу, класу ремісників, які можуть існувати, тільки збуваючи свою

продукцію. Будуються храми, організовуються хрестові походи – базарозвитку грошового обігу. Виникають нові форми відносин продав-ця і покупця, кредитора і боржника. Відроджується римське право, основою якого була теорія приватної власності, свобода договору.

Розв’язання суперечностей, які склалися на той момент, церковники знайшли в ученні про справедливість ціни та гріховність стягнення

процента. Але гріховність процента заперечували каноністи у своєму

вченні про ренту та товариства Основними формами господарської діяльності у V-ХV ст. в Єв-ропі були такі: феодальна вотчина ( французька сеньйорія, англійсь-кий манор); ремісничий цех; торгова гільдія. У цілому економіка була аграрно-ремісничою, що єднало її з господарством стародавніх цивілі-

зацій і дало підставу називати цивілізацію, яка існувала до ХV ст., аг-рарно-ремісничою, а суспільство – традиційним

Спочатку середньовічні міста (крім старих римських центрів) бу-ли власністю феодалів, які надавали міським жителям деякі права, ви-

конували певні обов’язки. Феодали судили, накладали і збирали пода-тки, встановлювали митні збори, дні торгу, шляхи проїзду купців; захищали місто від нападів і грабежів. З кінця XI ст. зростанню і про-цвітанню міст сприяли хрестові походи. У XI-XII ст. міста Європи до-

сягли значного економічного розвитку, зріс добробут їхніх жителів, майже повністю зникла зовнішня загроза. У цей період у країнах Захі-дної Європи відбулися комунальні революції, внаслідок яких міста до-билися незалежності та самоврядування. Утворилися міста-комуни

або міста- держави, які мали повну свободу, власні органи управлін-ня. Доступ до міст був широко відкритий для нових громадян. Хто прожив у місті один рік і один день, той мав право розраховувати на охорону з боку міської влади. Міста стали осередками ремесла. Най-більш поширені галузі міського ремесла: текстильне виробництво, ви-плавка і обробка металів. Характерною рисою середньовічного ремес-ла була його цехова організація – об’єднання ремісників однієї чи ряду професій в межах міста у спілки – цехи.Цехи – ремісничі об’єднання економічного характеру, які викону-

вали завдання організації виробництва та збуту продукції, охорони економічних інтересів ремісників.

Основними причинами виникнення цехів були:необхідність згуртування проти об’єднаного розбійницького

дворянства;потреба ремісників у спільних ринкових приміщеннях;

зростання конкуренції з боку сільських ремісників.Ремісничий цех як корпорація володів сумою прав і привілеїв, за-

кріплених у відповідних документах: пожалуваннях, постановах місь-ких властей, статутах. Внутрішні правила ремісничих об’єднань були

спрямовані на підтримання економічної рівності серед їхніх членів шляхом стримання надмірного збагачення та недопущення збідніння

окремих майстрів. Цех був військовою організацією, що брала участь в охороні та обороні міста. Цех поділявся на соціально-вікові групи(учні – підмайстри – майстри (молодші майстри) – старші майстри). Кожна група мала юридичний статус, права та обов’язки, зафіксовані

в цеховому статуті. Членами цехів офіційно вважалися лише молодші та старші майстри. Цехова організація у XIII-XV ст. мала прогресивне значення у розвитку середньовічної економіки. Вона сприяла вироб-ництву високоякісної продукції. Але згодом цехи стали стримувати

розвиток продуктивних сил. Сувора регламентація виробництва і збу-ту призвела до застою у розвитку науки, техніки і, як наслідок, до за-

непаду промисловості [13].Зростання міст як центрів торгівлі і культури породило нову фо-рму економічних відносин між містом і селом. У зв’язку зі збільшен-ням попиту на різноманітні товари і для зміцнення міжтериторіаль-них зв’язків мав з’явитися купець, який почав закуповувати продукцію

сільських ремісників, а потім постачав їм сировину, забезпечував грі-шми. Розширення і збільшення попиту породило таку форму органі-зації праці, як мануфактура, де вже працювали ремісник-власник і найманий робітник. Середньовічні міста нагромаджують економічний потенціал і

на цій підставі набувають значної свободи дій. У містах Італії, Ні-меччини, Нідерландів, Англії, Іспанії, Португалії з’являються купці,

котрі мають зв’язки не тільки з внутрішнім національним ринком, а й з міжнаціональним. У найсприятливішому становищі опинилисяміста Південної Європи у ХІV-ХV ст. Тут виникають міста-держави, непідвладні сеньйорам. Місто притягувало село (Північна й Середня Італія), в якому селянство було вільним, а значить, могло бути резер-вом розширення ремісничого виробництва. Посилилась ремісницька діяльність у Мілані, Флоренції, у Луцці (тут вироблялись шовкові тка-нини). У Генуї, Венеції будувалися кораблі, завдяки чому були встанов-лені зв’язки з Алжиром, Тунісом, Марокко, Єгиптом. Тут концентру-валися значні грошові капітали. Однак до ХVІ ст. Італія втрачає своєпанівне становище. У містах формувалися гільдії. Гільдії – купецькі об’єднання, куди входили особи зі схожими професійними інтересами; гільдії мали свої статути і, як правило, спеціалізувалися на торгівлі одним чи кількома товарами, Створювали для своїх членів монопольні умови в торгівлі, забезпечували правовий захист. Деякі об’єднання виходили за межі одного міста, утворюючи асоціації купців кількох міст. Великий вплив на розвиток європейської цивілізації справив торговельно-політичний союз купецтва північноєвропейських міст Ганзи, який до початку ХV ст. налічував до 170 німецьких та західнослов’янських міст. Ганзейський союз серед іншого охороняв своїх членів від пограбування та насильстваз боку феодалів, піратів, місцевої влади [21]. Активно розвивалася то-

ргівля з країнами Леванту (Сходу). Особливо активно з країнами Ле-ванту торгували італійські купці, тому їхня торгівля отримала назву

левантійської [13].Отже, у V-ХІ ст. середньовічні європейські міста досягли значних успіхів і стали динамічними центрами господарського розвитку.