Добавил:
Upload Опубликованный материал нарушает ваши авторские права? Сообщите нам.
Вуз: Предмет: Файл:
bilety_otvet.docx
Скачиваний:
7
Добавлен:
05.03.2016
Размер:
249.93 Кб
Скачать

XVII ст. На королівські маєтки припадало близько 10 % усіх поселень.

Проте високий рівень концентрації земельного фонду в державних

маєтках не свідчив про економічну могутність короля. Ця власність

часто була формальною, оскільки фактичними власниками землі були

магнати та шляхта, орендарі цих земель. Як форма землекористування

існувала оренда, коли маєток і селяни з їхніми примусами віддавалися

на певний, як правило, трирічний строк за визначену плату, і як заста-

ва, коли маєток давався в заклад кредитору за позичену суму. Строк

застави тривав до повернення боргу, дохід йшов на сплату процентів.

Застави оформлялися актами, вони були зумовлені як зростаючою по-

требою держави в грошах, так і втягуванням феодальних маєтків у то-

варно-грошові відносини, що зумовило нагромадження значних кош-

тів у великих землевласників

Більша частина земель в Україні була зосереджена у магнатів.

Особливо швидко магнатське землеволодіння зросло після Люблінської

унії 1569 p., коли почалася колонізація наддніпрянських і задніпрян-

ських земель. Права на придбані або загарбані землі затверджувалися

королівськими грамотами.

Люблінська унія підтвердила звільнення шляхетського землево-

лодіння від усіх обмежень. Шляхта могла володіти землею в обох части-

нах держави, звільнялася від військової служби і державних повинностей.

Зростання феодального землеволодіння в Україні супроводжувалося пе-

рерозподілом земель на користь магнатів внаслідок скорочення земле-

володіння середньої та дрібної шляхти. Були поширені захоплення

магнатами шляхетських маєтків або примусовий їх продаж [13].

Разом із магнатською і шляхетською зростала власність церков-

них феодалів: католицької, православної, уніатської церков. Велико-

князівський і королівський уряди підтримували церкву, визначаючи її

важливу роль у захисті інтересів феодалів. Становище православної

церкви різко погіршилося після Брестської унії 1596 p. Під тиском

польсько-литовських феодалів, які вбачали у православній церкві опір

своїм намірам покатоличення і ополячення українського народу, вона

була змушена поступитися частиною своїх володінь на користь уніат-

ської та католицької церков [13-14].

Протягом XVI – першої половини XVII ст. у структурі феодаль-

ного землеволодіння відбулися зміни, пов’язані з розвитком козацького

землеволодіння. Основною формою землеволодіння середнього козака

був хутір. Заможні селяни, крім землеробства і тваринництва, займа-

лися також різними сільськогосподарськими промислами.

На Закарпатті феодальна власність почала зростати з ХІІІ ст.

У Північній Буковині землі належали нащадкам галицьких бояр і мол-

давським феодалам. Після входження Сіверщини до складу Речі Пос-

политої (остаточно за Поляновським договором 1634 року) було про-

ведено ревізію земельних володінь. Землі, право на які не було доведено,

роздавали польським магнатам і шляхтичам. На Слобожанщині цар-

ський уряд здійснював політику так званих заказних городів, згідно з

якою російським феодалам заборонялося купувати землі у південних

повітах країни. Це сприяло зростанню землеволодіння служилих укра-

їнських людей [13].

Протягом XVI ст. відбулося обезземелювання селян та їх остато-

чне закріпачення. Литовський статут 1529 року заборонив селянам без

дозволу панів купувати або брати у заставу землю. За Литовським

статутом 1566 року за селянами визнавалося лише обмежене право

на рухому власність, а продаж землі допускався тільки між селянами

одного маєтку. Значно посилила залежність селян від феодалів “Уста-

ва на волоки” – аграрна реформа польського короля і Великого князя

Литовського Сигізмунда ІІ Августа, проведена в 1557 році в його має-

тках у Литві, Західній Білорусі та в Україні – у Кременецькому повіті,

Ратенському й Ковелівському староствах на Волині. Метою її було

збільшення дохідності великокнязівських маєтків розширенням гос-

подарської ріллі й посиленням селянських повинностей.

Згідно з “Уставами на волоки” руйнувалося громадське землево-

лодіння. Всі землі (дворові та селянські) перемірювали і поділяли на

волоки. Кожне селянське тяглове господарство за точно встановлену

ренту отримало волоку землі і втратило право розпоряджатися нею.

Кількість тяглових селян залежала від розмірів фільварку, оскільки

площа землі його відносилася до площі, переданої в користування се-

лян як 1:7. Волочна реформа збільшила кількість тяглових селян, в ка-

тегорію яких були переведені селяни-денники, службові, челядь. Гос-

подарства, що не могли обробляти волоку і відбувати примуси,

наділялися меншими наділами – півланом, “загородами” (приблизно

Соседние файлы в предмете [НЕСОРТИРОВАННОЕ]