5)Розробка нового категоряльного апарату, дослідж-я екон-х категорій:як

вартість, ціна, прибуток, рента тощо. 6)розгляд внутр. суттєвих

взаємозв’язків екон-х явищ і формул-ння екон-х законів та їх реалізація

у сфері екон. політики держави. 7)аналіз сфери безпосереднього виробн-ва

як вирішальної фази сусп відтворення, що не перешкоджувала окремим

предст-кам класичної школи дослідження також сферу розподілу Д.Рікардо,

сферу споживання П.Буагільбер і сферу реалізації Мальтуса.

Еволюція ідей класичної школи умовно поділяється на кілька етапів:

1)Зародження ідей, пов’язаних з іменами у.Петті та п.Буагільбер, а також

представниками фізіократами школи Франції; 2)розквит класичної школи –

це економічна сис-а А.Сміта, яку він виклав у праці “Дослідження про

причини і природу багатства народів”, яка була написана у 1776р.;

3)Розвиток ідейної спадщини світу вченими: Мальтусом, Сеєм, Рікардо;

4)Д.С.Мілль – “Принципи політичної економії”(1848) – завершальний етап.

Загальна характеристика і значення класичної політекономії.

На відміну від меркантилістів, які аналізували узагальнювали процеси,

що відбуваються в обігу, класики переносять дослідження в сферу

виробництва. Класики досліджують внутрішні залежності буржуазних

відносин в-ва. Представники класичної політичної економії

заклали основи трудової теорії вартості. Класична політ. економія

зародилася в Англії в кінці 17 ст., то у Франції на поч. 18 ст. Класики

лії в кінці 17 ст., то у Франції на поч. 18 ст. Класики

за предмет дослідження взяли сферу в-ва й поклали печаток науковому

аналізу цієї сфери. Саме класична школа, зокрема праця А. Сміта

перптворили політ.економію на повноцінну наукову дисципліну. Класики

проголосили ідею природного порядку, дію обєктивних екон. законів.

Класична школа проголосила принцип екон. свободи, екон. лібералізму.

Класики були противниками протекціонізму. Проблеми цінності вони

вирішували переважно з позиції трудової теорії. Представниками класич.

політ. екон. є економісти від Петті до Рікардо в Англії і від

Буагільбера до Сісмонді у Франції.

32.Економ погляд. У.Петті і п.Буагільбера.

Основоположником класичної політичної економії в Англії був Уільям

Петті. Спочатку він виступив як меркантиліст, але потім звернувся до

проблем оподаткування, визначення оптимального розміру податків. За

основу цього визначення він приймає категорію вартості товару. Він

вказує що на розміри вартості впливають два чинники: земля і праця. В

осн. Вартості лежить праця яка використовує землю і завдяки якій

формуються суспільні багатства. Але і земля є фактором вартості.

Він визначає, що зар.плата є ціною праці, отже ціною вкладу землі є

рента. Все що залишається після реалізації товару є прибуток. Він

визначає, що рента і прибуток за економічним змістом є одне і те саме.

Це результат використання факторів виробництва. Тому рента повинна

вираховуватись із реалізації вартості на основі такого розрахунку: три

покоління землевласників живуть разом 21 рік, тому слід встановити ціну

землі, яка дорівнює 21річній ренті і отже, визначати розмір ренти.

Зар.плату Петті визначав як ціну праці, що формується під впливом

вартості засобів існування. Вона повинна бути мінімальною, щоб наймані

робітники більше працювали. Чим менша зар.плата. тим більший прибуток

капіталіста. Із прибутку капіталіст виплачує процент, податки, а інша

частина є основою нагромадження та інвестицій. Зростання прибутків

означає розширення виробництва, збільшення кількості зайнятих, зростання

суми суспільних витрат, а звідси і зростання прибутків.

Як і меркантилісти він вважав, що зростання кількості грошей у країні

сприяє її збагаченню. Але не дивлячись на те, що обгрунтував категорію

вартості, гроші з вартістю не пов’язував. Не розглядав гроші як форму

виробничого капіталу.

Процент називає грошовою рентою. Петті вважає, що процент залежить від

розміру ренти та кількості грошей у обігу. Уряд не повинен регулювати

процент з метою забезпечення сталих інвестиційних процесів. Широко

застосовує статистичний метод.

Петті був перший, хто в осн. сусп. розвитку поклав вартість як

самоврегульовуючу силу.

Класична школа у Франції була започаткована Буагільбером. Основні праці

“Міркування про природу багатства грошей і податків”, “Дослідження про

рідкість грошей “. Виступає з різкою критикою меркантилізму. Джерелом

багатства вважає не обіг, а виробництво. Проголошує необхідність

бництво. Проголошує необхідність

реформування податкової системи, виступає проти регулювання державою цін

на зерно і його експорту. Буагільбер проголосив основні постулати, які

стосуються напрямків економ.політ. держави. Він вважає, що економічне

зростання країни залежить від розвитку с/г, тому держ. повинна створити

умови для вільної дії природних законів: свобода переслідування

індивідуального економічного інтересу; свобода ціноутворення; вільна

конкуренція; не втручання держави в прив. економ. діяльність.

Відносини між державою і приватною особою мають зводитись до фіксованих

податків, тому Буагільбер звертається до проблеми визначення їх

розмірів. Вартість яка є основою розподілу визначається як витрати

праці. Витрати праці він пропонував вимірювати робочим часом, що

витрачений на виробництво певного товару. Але розрізняє індивідуальний і

суспільний робочий час. Вартість забезпечує еквівалентний обмін.

Буагільбер прив’язував вартість до горшей. В своїй теорії вартості він

розрізняє “істинну” вартість в основі якої лежить кількість витраченої

праці та ринкову вартість, яка відхиляється від істинної вартості

внаслідок руху грошей, що опосередковують обмін. Саме гроші на думку

Буагільбера є причиною того, що товари обмінюються не за істинною

вартістю, через це він пропонує замінити металеві гроші на паперові, що

на його думку дасть можливість повернутися до справедливого обміну