Добавил:
Upload Опубликованный материал нарушает ваши авторские права? Сообщите нам.
Вуз: Предмет: Файл:
bilety_otvet.docx
Скачиваний:
7
Добавлен:
05.03.2016
Размер:
249.93 Кб
Скачать

80 Англійський неолібералізм (лондонська школа). Ф.Хайєк.

Провідною складовою методології Хайєка є ідея «спонтанного | порядку».

Хайєк фактично відмовляється від неокласичної доктрини і економічної

рівноваги, стверджуючи, що такого стану реально не існує. На думку

Хайєка, спонтанний порядок можливий за двох умов — відмови від

привласнення чужого та виконання добровільно взятих на себе зобов'язань.

Хайєк негативно ставиться до макроекономічного аналізу, визнаючи лише

мікроекономічний рівень досліджень, результати яких можуть бути

застосовними за конкретних обставин.

На відміну від багатьох економістів Хайєк не ставить собі за мету

обгрунтувати негативний вплив на економічну рівновагу процесу

монополізації виробництва.

Система приватної власності — головна умова економічної свободи й

конкуренції. Доки контроль над власністю розподілено між багатьма,

незалежними один від одного, суб'єктами, доти ніхто, у тім числі й

держава, не матиме над ними абсолютної влади.

Функція держави, за Хайєком, полягає в охороні природного соціального

порядку — свободи конкуренції, свободи монополії, свободи вибору,

свободи розвитку.

82 84 Загальна характеристика інституціоналізму та основні етапи його

розвитку.

Інституціоналізм — своєрідний напрям в економічній науці. Його

своєрідність полягає насамперед у тім, що прихильники інституціоналізму

в основу аналізу беруть не тільки економічні проблеми, а зв'язують їх з

проблемами соціальними, політичними, етичними, правовими тощо.

Інституціоналісти не сприйняли абстрактного методу класиків.

Інституціоналізм став своєрідним опозиційним напрямом в економічній

науці, хоч і не мав значного впливу на економічну політику. Він виник як

не мав значного впливу на економічну політику. Він виник як

американське явище і довго лишався таким.

Інституціоналізм виник і набув поширення в США за умов раннього періоду

імперіалізму. Це була своєрідна опозиція дрібної і середньої буржуазії

та її ідеологів монополістичному капіталізмові, яка проявилась у

гострокритичному підході до реалій капіталізму та у спробах його

реформування. Саме тому можна стверджувати, що найбільшу ідейну

спорідненість інституціоналісти мають з англійськими соціологами й

економістами — прихильниками буржуазного реформізму, зокрема Дж.

Гобсоном, який, на думку самих американських інституціоналістів, зробив

спробу теоретично обгрунтувати реформістські програми.

Інституціоналісти визнавали обмеженість ринкового механізму регулювання

економіки і виступали за впровадження суспільного контролю над нею.

Інституціоналізм у своєму розвитку пройшов кілька етапів. Еклектизм,

строкатість притаманні цій течії, зумовили формування в її рамках

різноманітних напрямів. Передовсім можна виділити ранній

інституціоналізм і неоінституціоналізм. У Франції, зокрема, з'явилася група економістів, яка критично сприймала як неокласичні так і кейнсіанські теоретичні позиції й акцентувала увагу на дослідженні поведінки не індивідуальних економічних суб'єктів, а соціальних груп та їх взаємин у процесі виробництва і розподілу.

Такий підхід, що робить необхідним врахування політичних, соціальних, культурологічних аспектів суспільних відносин, зближує праці цих еконо-містів з дослідженнями соціологів і дає підставу називати їх «соціологічним» напрямком інституціоналізму.

Визнаним головою цієї школи був відомий французький економіст, директор Інституту економічного і соціального розвитку Франсуа Перру (1903-1987). Серед його численних праць виділяється монографія «Економіка XX століття» (1961), у якій викладено основні ідеї цього напрямку французької економічної думки.

На формування цих ідей певний вплив, безумовно, мала традиційна для французької політичної економії увага до проблем державних фінансів, розподілу і перерозподілу доходів між різними класами, соціальними верствами і групами, що неминуче додавало економічним дослідженням соціологічного забарвлення. Ґрунтуючись на цій традиції, представники соціологічного напрямку включали у свій аналіз не тільки суто економічні процеси, але й інші елементи громадського життя — соціальну нерівність, взаємини із навколишнім середовищем, особливості людської природи, вважаючи, що лише такий комплексний підхід дозволяє зрозуміти сутність економічного механізму.«Ринок, —пише Ф.Перру, —не можна зрозуміти без суспільства, у якому він функціонує». Тому «загальна економічна теорія» не може обмежитися лише трактуванням закономірностей ринкового господарства, аналізом попиту та пропозиції як факторів, що забезпечують рівновагу, але повинна містити в собі і позаринкові відносини між соціальними структурами, що своєю поведінкою формують економічний простір.

Соседние файлы в предмете [НЕСОРТИРОВАННОЕ]