Придмет і метод вивчення в економічній думці

Економічна теорія — суспільна наука. Вона вивчає найважливіші сторони нашого життя, пов'язані з виробництвом, розподілом, обміном і споживанням життєвих благ. У науковій і науково-методичній літературі немає єдиного визначення економічної теорії. Кожен автор намагається дати своє тлумачення предмету цієї науки. У найбільш поширених його визначеннях вказується, що економічна теорія — це суспільна наука про:

— національне багатство і способи його збільшення;

— боротьбу за поліпшення добробуту народу;

— намагання заробити собі на прожиття;

— механізми, що регулюють стосунки між покупцями і продавцями;

— діяльність у сфері виробництва й обміну між людьми;

— види діяльності, пов'язані з обміном і грошовими угодами між людьми;

— поведінку людей у процесі виробництва, розподілу і споживання матеріальних благ і послуг за умови обмежених ресурсів;

— рух економічного життя — тенденції розвитку цін, виробництва, безробіття;

— вибір способу використання обмежених виробничих ресурсів (землі, праці, устаткування, технічних знань) для виробництва різних товарів і розподілу їх між різними членами суспільства;

— вирішення проблем організації споживання і виробництва;

— гроші, норми відсотка, капітал і багатство;

— виробничі відносини у взаємодії з продуктивними силами і політичною надбудовою;

— економічні закони, що керують виробництвом, розподілом, обміном і споживанням на різних етапах розвитку людського суспільства; Хоча економічна теорія — наука скоріше академічна, ніж вузькопрофесійна, її знання необхідне всім членам цивілізованого суспільства. Більшість конкретних проблем повсякденного життя мають важливі економічні аспекти, через виборців суспільство здатне впливати на рішення своїх політичних лідерів, що приймаються з метою розв'язання цих проблем. Нині важливо з'ясувати причини і наслідки дефіциту державного і місцевих бюджетів, а також дефіциту зовнішньоторговельного балансу, інфляції і безробіття та ін.

Метод - це сукупність принципів побудови, форм і способів наукового пізнання. Усі методи економічного дослідження поділяються на загальнонаукові та конкретно-економічні. До загальнонаукових відносяться такі елементи, як наукові абстракції, аналіз і синтез, індукція та дедукція, історичне і логічне, математичні методи і моделі.

Економічна діяльність суспільства проявляється в господарській практиці, у великій різноманітності фактів господарського життя різноманітних господарських суб'єктів. Діяльність різних суб'єктів господарювання зумовлена їхніми власними потребами та інтересами. Економіст повинен у цій різноманітності фактів виявити принципи або закономірності їх розвитку для того, щоб пізніше сформувати принципи економічної політики для ефективного розв'язання економічних проблем. Аналіз фактів, що відносяться до тієї чи іншої конкретної проблеми, називають описовою або емпіричною економічною наукою. Виведення принципів, закономірностей, формулювання законів називають економічною теорією, або економічним аналізом. Економіст у своєму дослідженні може просуватися як від фактів до теорії, так і навпаки, від теорії (гіпотези) до перевірки її на практиці. Перший метод називається індукцією, а другий - дедукцією, або гіпотетичним методом дослідження. Але мета економічного дослідження — це не тільки вияв принципів та закономірностей економічного розвитку, а й розробка конкретних рекомендацій, способів і методів розв'язання економічних проблем, формування принципів економічної політики. Цей процес називають прикладною економічною наукою, або економічною політикою.

Отже, в економічному дослідженні потрібно виходити з аналізу фактів, емпіричних даних, застосовуючи при цьому спеціальні методи дослідження, формулювати принципи, закономірності, теорії, необхідні для розробки правильної економічної політики, для розв'язання нагальних економічних потреб суспільства.

До конкретно-економічних методів економічного дослідження відносяться: альтернативний аналіз, граничний аналіз, методи абсолютних та порівняльних переваг, аналіз еластичності, табличне, графічне, аналітичне моделювання, оптимізація та визначення рівноваги.

Граничний аналіз дає можливість вивчати крайні величини, які дозволяють визначити зміну певного явища чи процесу під впливом зміни певного фактора. Наприклад, теорія граничної корисності демонструє, як зміниться задоволення споживача при зростанні спожитого продукту на одиницю.

Методи абсолютних і порівняльних переваг дають змогу відповісти на питання, що і як вигідніше виробляти, на яких видах продукції слід спеціалізуватись і за допомогою якої технології її потрібно виробляти.

Аналіз еластичності дозволяє виявити ступінь зміни одного показника відносно до іншого, наприклад, як зміниться попит на продукцію при зменшенні ціни на 10%.

Економічні величини можна представляти у взаємозалежності за допомогою таблиць, математичних формул, графічних зображень, за допомогою яких визначають оптимальні варіанти економічних рішень. Ці методи дуже широко використовуються в економіці.

В економічному дослідженні визначають позитивний і нормативний підхід. Позитивна економіка досліджує те, що відбувається в економіці, а нормативна визначає те, що має бути, надає конкретні пропозиції для удосконалення економіки.

2 Напрям та етапи розвитку економічної думки.

У розвитку історії економіки, або економічної історії як нау¬кової дисципліни, можна виділити, на нашу думку, п'ять етапів:

I. Період становлення— з XVII, особливо XVIII ст., до сере¬дини XIX ст.

II. Традиційна економічна історія (історія народного госпо¬дарства) — з середини XIX ст. до кінця 50-х років XX ст. —як самостійна наука.

III. «Нова економічна історія» (кліометрія, історична еконо¬метрика) — кінець 1950-х — 1960-ті рр.

IV. Вивчення довгострокових тенденцій розвитку економіки та економічного зростання— як напрям історико-економічиихдосліджень, паралельний другому та третьому етапам з кіпцяXIX ст. до 70-х років XX ст.

V. Історична економіка— з 1970-х років й до сьогодення —як синтез методів «нової економічної історії» та аналізу довго-строкових тенденцій економічного розвитку.

В ході розвитку історико-економічної науки досить поширеною практикою був спільний виклад історії господарства з історією еко-номічної думки, про що свідчать, наприклад, праці Дж. Ешлі «Еко¬номічна історія Англії у зв'язку з економічною теорією» (СПб., 1897 р.) та В. Ф. Левитського «Історія господарського побуту у зв'язку з історією політичної економії» (Харків, 1907 та 1914 роки). Найяскравішими представниками економічної історії, її осно¬воположниками в Англії був Арнольд Тоіінбі (1852—1883), у Франції-—- Фюстель де Купаиж Нума Дені (1830—1889), Марк Блок (1886—1944), Лабрус Ернєст Камінь (1895—1972), Фернан Вродель (1902—1985), у Німеччині — Фрідріх Ліспі (1789—1846), КарлБюхер (1847—1930), Макс Вебер (1864—1920) та інші.

Сучасна західна економічна історія, яку можна назвати «істо¬ричною економікою», являє собою синтез низки підходів, деякі з яких, зокрема «нова економічна історія», виникли порівняно не¬давно — у 1960-ті роки, інші праці, наприклад, у галузі економіч¬ної динаміки, з'явилися ще на початку XX

Виникнення «нової економічної історії» зазвичай пов'язують із працею американських економістів -істориків А. Конрада та Дж. Мейєра «Економіка рабства на довоєнному Півдні», яку було опубліковано 1958 р. і в якій вони продемонстрували можливості використання сучасних теоретичних економічних моделей для аналізу економіки рабовласницького Півдня США, а також мож-ливості статистичної перевірки достовірності цих моделей.

Найвідомішими представниками цієї школи, поряд з А. Кон-радом та Дж. Мейєром, с Р. Фогель, С. Енгсрман, Д. Норт. Для «нової економічної історії» характерним є використання нових методів економічного дослідження.

Економічна наука загалом і економічна думка зокрема мають дуже давні традиції спроб виділення різноманітних періодів у розвитку як господарської практики, так і безпосередньо еконо¬мічної думки. Спираючись на сучасні здобутки історико-еко¬номічної науки, ми пропонуємо таку схему періодизації історії економічних учень, яка не суперечитиме узвичаєним підходам до цієї проблеми як вітчизняних, так і зарубіжних учених. Тож у розвитку економічної думки можна виділити такі основні пері¬оди з відповідними напрямами всередині них: