5.Зв*язок етнології з суміжними дисциплінами

Крім використання даних і висновків вищеназваних наук,

етнологія аналізує матеріали і узагальнення багатьох інших гу­

манітарних і природничих дисциплін. Дані та висновки всіх ди­

сциплін, які хоч чимось можуть прислужитись до опису і харак­

теристики етнічних спільнот, складних комплексів їх традицій­

но-побутової культури, широко використовуються етнологією.

Вона дає не лише узагальнюючі описи етносів-народів, а й харак­

теризує їх культуру і побут, усі сфери економічного, соціально­

го, культурного життя і виробничої діяльності. При цьому етніч­

на специфіка — основний орієнтир для визначення взаємовідно­

28

син етнології з суміжними науками. На її стику з іншими наука­

ми сформувалося кілька таких самостійних дисциплін, які в ос­

нову своїх досліджень ставлять окремі аспекти функціонування

етнічних спільнот та їх культури.

На стику етнології з іншими науками сформувались такі її

напрями чи самостійні дисципліни:

Теорія етносу — дисципліна про якісні особливості етніч­

них спільнот, їх соціальну і біологічну природу, функціонуван­

ня в історичному часі та географічному просторі, етнічні стерео­

типи, ментальність, етнічну самоідентифікацію тощо;

Етнодемографія — наукова дисципліна про особливості від­

творення етносів, динаміку їх чисельності та історичної змін­

ності;

Етносоціологія — самостійна дисципліна, що вивчає різно­

манітність соціальних процесів, етнічну і соціальну мобільність,

соціальну і політичну обумовленість функціонування культури і

побуту етнічних спільнот;

Етнопсихологія — міждисциплінарна галузь знань про ет­

нічні особливості психіки, народного духу, складання і функціо­

нування національної свідомості, етнічних стереотипів та мента­

льності соціальних груп;

Етнопедагогіка — міждисциплінарна галузь знань про тра­

диції народного виховання, становлення дитини як соціальної і

етнічної особистості та осмислення особливостей світу дитинства;

Етнорелігієзнавство — розділ етнології, що вивчає історію

зародження, появи і розвитку релігійних вірувань і культів, сві­

тові і етнічні (національні) релігії як складову частину традицій­

но-побутової культури етносів;

Економічна етнографія — розділ етнології, що вивчає виро­

бничі відносини традиційних суспільств, економіку селянської

общини;

Аграрна етнографія — розділ етнології про народний сіль­

ськогосподарський досвід, традиції землеробства, садівництва, ви­

ноградарства;

Усі перелічені джерела, дані гуманітарних і природничих ди­

сциплін складають основу для етнологічних досліджень. Ком­

плексне їх поєднання дає можливість повної і всеохоплюючої

характеристики етносів, їх господарства, культури, побуту, соці­

альної організації, сім’ї, духовної культури, висвітлення проблем

етнічної історії, етногенезу та сучасних етнічних процесів.

6.Методика збору польових етнографічних досліджень

Проводячи збір польових етнографічних матеріалів, кожен

дослідник мусить прагнути зібрати якомога повніший і достовір­

ніший матеріал про об’єкти своїх наукових зацікавлень.

Спостереження. Методика особистих спостережень практи­

кується при проведенні всіх етнографічних експедицій. Вона спи­

рається на особистий контакт дослідника з об’єктом наукових

зацікавлень. При короткотермінових експедиціях дослідник лише

виявляє, спостерігає і фіксує відомості та факти, які його цікав­

лять. При стаціонарних і, частково, тривалих експедиціях, до­

слідник органічно входить у повсякденне життя досліджуваної

спільноти, спостерігає і вивчає її зсередини, тобто бере участь у

господарському, соціальному чи родинному житті, є учасником

різних свят, обрядів, ритуалів тощо. Особисті спостереження ве­

дуться як для збору окремих відомостей, так і для широкого чи

комплексного їх збору за спеціальними програмами. Всі особисті

спостереження фіксуються стандартними прийомами фіксації та

за допомогою сучасних технічних засобів.

Методика безпосереднього спостереження, що супроводжуєть­

ся різними методами фіксації і опису предмета дослідження, збе­

рігає незмінну вартість, інформативну об’єктивність і пояснює

традиційно-побутову культуру краще, ніж її наукова інтерпрета­

ція.

Опитування. Однією з основних і найскладніших методик

збору етнографічної інформації, що практикує різні способи її

одержання, є опитування.

Усне опитування. Воно спирається на встановлення безпосе­

реднього контакту з інформаторами, вміння налаштовувати їх

ЗО

на невимушену розмову і непомітно спрямовувати бесіду в потрі­

бне русло, своєчасно і якісно фіксувати етнографічний матеріал.

Усне опитування дає найкращі результати тоді, коли воно ве­

деться за розробленими заздалегідь питальниками. Ними корис­

туються навіть при прямому спілкуванні з інформаторами.

Письмове опитування (анкет ування). Крім усного опиту­

вання, практикується ще й письмове, що ведеться шляхом за­

повнення анкет. В етнології такі анкети мають тематичний хара­

ктер і використовуються для одержання даних статистичного ха­

рактеру. Письмове опитування (анкетування) дає достатньо по­

вну і достовірну інформацію при вивченні етнодемографічних,

етносоціальних та сімейно-шлюбних відносин. Таке опитування

було започатковане ще в 1930-х роках. З 1960-х років воно набу­

ло масового поширення і привело до остаточного формування

етносоціології як самостійної дисципліни.

Анкетування може проводитись і без прямого контакту дослі­

дника з його інформатором. В етнології воно зрідка практикуєть­

ся при проведенні етносоціологічних досліджень, а широко —

при проведенні етнологічних експертиз, до яких залучаються фа­

хівці, а не інформатори.

Інтерв’ю. Одним із видів усного опитування є інтерв’ю, що

обов’язково передбачає особисту бесіду дослідника з інформато­

ром (респондентом). В етнології практикуються відкриті інтер­

в’ю, що заздалегідь визначають основні питання бесіди. Якість

інтерв’ю залежить від взаємодії і взаєморозуміння дослідника й

респондента. Воно дає непогані результати при вибіркових озна­

йомленнях з метою уточнення територій проведення майбутніх

етнографічних експедицій, при вивченні психологічних харак­

теристик етносів (етнічних стереотипів, ментальності, мовно-куль-

турної і релігійної орієнтації і т.ін.).

Методика ф іксації польових етнографічних м атеріалів. На­

віть найбільш точні і всеохоплюючі матеріали, які збирають

шляхом проведення етнографічних експедицій, не матимуть

жодної наукової цінності, якщо не будуть відповідно зафіксова­

ні. Тому правильному заповненню і оформленню польових доку­

ментів надається велика увага. До польових документів нале­

жать: щоденники польових досліджень, зошити польових мате­

ріалів, питальники, анкети, малюнки, фотографії, кіноматеріа-

ли, ві^еоматеріали і т.п. Щоденники використовуються для ре­

гулярних ділових записів. До них щодня заносять усю інформа­

цію про зустрічі, всі вихідні дані про населені пункти, відомості

про інформаторів і т.ін.

31

В експедиції основним робочим документом є зошит польо­

вих матеріалів. На його титульній сторінці позначають назву і

адресу наукової установи, яка проводить експедицію чи опиту­

вання, наводять вихідні дані про збирача інформації. Сторінки

зошита нумерують. Кожну розмову з інформатором записують з

нової сторінки і лише на одному боці аркуша. Зворотний бік

аркуша залишається вільним і на нього можна записати окремі

відомості і факти, що доповнюють розмову. До зошита заносять

всю деталізовану етнографічну інформацію, наводять вичерпні

дані про інформаторів, населені пункти, їх жителів і т.ін.

Ілюстративний матеріал — креслення, малюнки, замальов­

ки, плани, схеми, викрійки тощо — зберігають в окремих пап­

ках. У них зазначають прізвища авторів, дату і місце виготов­

лення, назву матеріалу, з якого виготовлені зображувальні доку­

менти, і т.п.

П ідготовка етнографічних м атеріалів до фондування. Зібрані

польові матеріали систематизують і старанно обробляють. Запи­

си і креслення, зроблені в польових документах, повністю пере­

писують, креслення та фотокіноматеріали уточнюють (в разі по­

треби робляться нові), всі документи нумерують, складають їх

повний реєстр, тематичний покажчик, додають словник регіона­

льних і локальних назв, слів-діалектизмів і т.п. У ході обробки

польових етнографічних матеріалів створюють письмові, графіч­

ні і зображувальні документи та фонозаписи, що набирають важ­

ливого самостійного значення. Такі документи після належного

оформлення поповнюють відповідні фонди наукових установ,

архівів та рукописні фонди бібліотек.

У ході польової роботи виявляють, описують і фіксують зна­

чну кількість об’єктів народної архітектури, побутових і мисте­

цьких речових та зображувальних матеріалів, що є важливими

пам’ятками історії і культури етносів і варті того, щоб поповни­

ти колекції історичних, краєзнавчих та етнографічних музеїв.

Щоб підготувати матеріали до їх можливої музеєфікації, готу­

ють додаткові документи. Такими документами є польові описи

предметів, що можуть поповнити музейні колекції. У них позна­

чають назви і наводять короткі описи предметів, приблизний час

і місце їх виготовлення, розміри і стан збереженості, прізвища

їх власників, приблизну вартість кожного з предметів тощо. Такі

звіти є джерелом достатньо повної інформації про об’єкти і речо­

ві предмети, що можуть поповнити етнографічні фонди музеїв.