7.Методи етнологічних досліджень

Етнологія, що вивчає етноси та розмаїття їх традиційно-по-

бутової культури в часовому поступі історії людства, використо­

вує найрізноманітніші методи (способи) їх дослідження, осмис­

лення і пізнання. Багатоаспектність предметної області етноло­

гії вимагає використання найрізноманітніших методів вивчення

етносів та їх культури.

Порівняльно-історичний метод. Метод дає можливість вияви­

ти особливе і загальне в розвитку етносів та їх культури, з’ясува­

ти причини цих спільностей і відмінностей, уточнити генезу і

поширення окремих явищ матеріальної, духовної і соціальної

культури, пояснити причини і хід формування історико-етногра-

фічних областей, вивчити етногенез народів, реконструювати іс­

торію первісного суспільства і т.ін.

Спробу порівняти і пояснити схожості в культурі і побуті різ­

них етносів зробив ще давньогрецький історик, “батько історії”

Геродот (484-425 рр. до н.е.). З географічними відкриттями XVIXVII

ст. інтерес до порівняльних досліджень зріс, але як само­

стійний метод почав складатись лише з XVIII ст. Вперше його

застосував у 1724 р. французький монах-єзуїт і етнограф

Ж.-Ф.Лафіто в книзі “Звичаї американських дикунів у порівнян­

ні із звичаями стародавніх часів”. Відстоюючи ідею єдності похо­

дження людства, він схожості традиційної культури індіанців і

давніх європейських етносів пояснював тим, що нібито індіанці

ведуть своє походження від стародавніх греків. Значно далі пішов

німецький вчений Г.Форстер, учасник плавань Дж.Кука, який

схожості в традиційній культурі полінезійців і греків гомерівсь­

кої епохи пояснював однаковим рівнем розвитку їх культури.

Ще наприкінці XVIII ст. були зроблені спроби сформулювати

основні принципи порівняльного методу. Провідну роль у його

розробці відіграли ті етнографи і археологи, які стояли на пози­

ціях еволюціонізму. Великий вплив на складання порівняльно-

історичного методу мали праці Л.Моргана, Е.Тайлора, Дж.Мак-

Леннана, Дж.Фрезера, які вивчали розмаїття традиційно-побу­

тової культури в його історичному розвитку, намагалися вияви­

ти тенденції і закономірності такого розвитку. Еволюціоністи

XIX ст. в основу своїх наукових концепцій ставили положення

про поступальний розвиток людського суспільства і культури від

простого до складного. Тому при реконструкції попередніх істо­

ричних епох та вивченні традиційно-побутової культури вони ви­

користовували не лише матеріали, що збереглися в культурі ет­

33

носів у вигляді пережитків і реліктів минулого, а й порівнювали

їх із культурою та історією тих етносів, котрі перебували на різ­

них етапах історичного та соціально-господарського розвитку.

Еволюціоністи більшість явищ традиційно-побутової культури

тлумачили як пережитки минувшини, але не пояснювали, чому

ті зберігаються протягом тисячоліть, водночас вони майже пов­

ністю ігнорували ті явища народної культури, які зумовлені спе­

цифікою місцевих природно-географічних, соціально-госпо­

дарських та історичних умов.

Сучасний порівняльно-історичний метод розглядає етноси та

їх культури як цілісні системи, враховує як загальні тенденції

їх розвитку, так і вплив місцевих факторів на складання особли­

востей їх традиційно-побутової культури. Нині застосовуються

три види порівнянь: історико-генетичні, історико-типологічні та

історико-дифузійні.

Історико-генетичні порівняння найчастіше застосовуються для

реконструкції первісного суспільства, при вивченні явищ, які

мають спільне історико-стадіальне чи єдине генетичне походжен­

ня. Метод вимагає строгого добору фактів, встановлення їх істо­

ричної давності, окреслення ареалів поширення, виявлення ана­

логій у діючих культурах інших етносів і проведення узагаль­

нень за аналогією.

Історико-типологічні порівняння проводять при вивченні як

нині побутуючих компонентів культури етносів, так і тих, які

відтворюються на основі різноманітних джерел. При цьому в ге­

нетично споріднених культурах виявляють схожі компоненти,

вивчають їх генезу аж до виявлення архетипів, окреслюють і

картографують ареали їх поширення.

Історико-дифузійні порівняння проводять при вивченні тих

явищ традиційно-побутової культури, які набули схожих ознак

внаслідок взаємозв’язків і контактів. Таке порівняння не тільки

дає змогу встановлювати часові рамки і шляхи поширення окре­

мих культурних елементів, а й уточнює, як запозичені елементи

поступово вписуються в культуру конкретних етносів.

Названі види порівнянь дають добрі результати, якщо їх вико­

ристовувати комплексно. У такому разі порівняльно-історичний

метод дає можливість розв’язати найскладніші проблеми етноге­

незу, еволюції і поширення господарсько-культурних традицій.

Метод типологічного аналізу. Нині він є загальноприйнятим

і універсальним методом систематизації й аналізу емпіричного

матеріалу. Він дає змогу виділити з масового фактичного матері­

алу загальні і особливі, схожі і однакові явища традиційно-побу­

34

тової культури, згрупувати їх в окремі системи чи цілісності.

Головним поняттям методу є тип — побудована дослідником іде­

альна модель, яка передає найбільш істотні ознаки і риси дослі­

джуваних явищ, об’єктів чи етнічних спільнот. При цьому від­

кидають значну кількість другорядного і неістотного фактично­

го матеріалу.

Етнологія користується такими процедурами типологічного

аналізу, як класифікація, типологізація і періодизація.

Класифікація — упорядкування зібраного фактичного мате­

ріалу, побудова на його основі реальних і конкретних моделей

традиційно-побутової культури за схожістю і однаковістю ознак

і рис. На цій основі в етнології розроблено релігійну, расову,

лінгвістичну, господарсько-культурну, історико-етнографічну та

інші класифікації етносів.

Типологізація — науково-теоретична модель упорядкування і

виділення особливостей традиційно-побутової культури на осно­

ві поєднання кількох особливостей предмета дослідження. Оскі­

льки типологізація — своєрідний інструмент наукового дослі­

дження, то його процедура передбачає виявлення певної кілько­

сті відмінних і схожих рис та ознак. Чим більша їх кількість

виявляється, тим складніший рівень створюваної типології. Це

свідчить, що типологізація завжди дає ієрархічну будову дослі­

джуваних об’єктів від загального до одиничних рівнів. Напри­

клад, при типологізації традиційного скотарства Українських

Карпат другої половини ХІХ-першої половини XX ст. виділя­

ють ієрархічну структуру від господарсько-культурних типів, го­

сподарсько-географічних поясів і систем кормозабезпечення до

форм, видів і типів скотарства.

Періодизація — побудова наукових моделей однопорядкових

ознак традиційно-побутової культури в їх часовому розвитку.

Розглядаючи етноси і традиційно-побутову культуру в їх розвит­

ку, етнологія виділяє епохи, етапи, періоди і т.д. Найвиразніше

періодизація проявляється в археології, історії первісного суспі­

льства та при вивченні проблем етногенезу. Наприклад, при ви­

вченні первісного суспільства виділяють епохи становлення пер­

вісного суспільства, первісної общини та розкладу первісного

суспільства, а в кожній із них — етапи та певні періоди.

Типологічний аналіз як своєрідний метод наукових досліджень

дає добрі результати тоді, коли поєднуються всі названі вище про­

цедури аналізу. Таке поєднання не лише аналізує вже зафіксовані

явища традиційно-побутової культури, але й виявляє конкретні

об’єкти, які ще не зафіксовані і не вивчені наукою.

35

Метод комплексного аналізу. В його основі лежить підхід до

етносів (їх етногенезу, культури і побуту) як до неповторних між-

поколінних людських спільнот зі своєрідною внутрішньою моза­

їкою і складною соціальною структурою. Щоб дати достатньо

повну характеристику етнічних спільнот, етнологи проводять

комплексні польові експедиції. При їх проведенні прагнуть зі­

брати якнайповніший матеріал, що дав би змогу скласти деталь­

ну характеристику етносів. Але науково описати і характеризу­

вати будь-яку з етнічних спільнот окремій науці не під силу.

Тому етнологія широко використовує фактичні дані і висновки

інших наук, зокрема: археології, антропології, історії, фолькло­

ристики, лінгвістики, географії, зоології, ботаніки, мистецтво­

знавства, релігієзнавства та ін. Отже, суть методу комплексного

аналізу зводиться до широкого використання даних етнографії у

поєднанні з матеріалами і висновками інших наук.

Метод компонентного (системного) аналізу. Використовується

названий метод при потребі дати цілісну характеристику етніч­

них спільнот, що вимагає описати всі складові компоненти етно­

сів як динамічних систем: внутрішню етнографічну мозаїку (ет­

нографічні зони, субетноси, етнографічні групи, етнографічні

райони), традиційно-побутову культуру (господарські заняття, по­

селення, житло, одяг, транспорт, сім’ю, систему спорідненості,

сімейні свята, обряди, вірування і т.д.), їх демографічні, соціа­

льні, економічні, мовні, психологічні особливості тощо.

В основі компонентного аналізу лежить кількісна характери­

стика явищ традиційної культури і побуту. Найефективніші ре­

зультати дає метод компонентного аналізу при вивченні етносів

як соціальних спільнот, зокрема форм і кількісного складу сі­

мей, систем спорідненості і свояцтва, етнічного складу населен­

ня окремих країн чи територій, соціальної структури етносів,

рівня їх освітнього і культурного розвитку і т.ін. Компонентний

аналіз не лише виявляє всю систему внутрішніх взаємозв’язків

між окремими складовими етносів та їх культурою, а й визначає

серед них основні та другорядні.

Реконструктивний метод (метод пережитків). В основу мето­

ду покладено факт про те, що в культурі кожного народу зберіга­

ється чимало залишкових явищ (пережитків) культури і побуту

попередніх історичних епох у вигляді традиційних звичаїв, обря­

дів, вірувань, звичок, норм поведінки і виховання, художніх сма­

ків і т.ін. Спираючись на них, можна вести не лише реконструк­

цію окремих явищ традиційно-побутової культури більш ранніх

історичних епох, а й повністю відтворити цілі культурно-побутові

36

комплекси. Метод пережитків достатньо повно розробив Е.Тайлор.

Під пережитками він розумів “ті обряди, звичаї, уявлення, котрі,

будучи в силу звички перенесені з однієї стадії культури, якій

вони властиві, в іншу, більш пізню, є живими свідченнями або

пам’яткою минулого.” В українській етнології І.Франко тлумачив

пережитки як залишки соціального організму попередньої епохи,

що можуть видозмінюватись, відроджуватись і функціонувати як

складова частина живої соціальної системи.

Пережитки можуть мати одне з трьох значень: а) бути не­

змінними залишками попередніх історичних епох; б) бути зви­

чаями, обрядами, віруваннями і поглядами, що у процесі змін

пристосувалися до нових умов; в) бути заново відродженими тра­

диціями. Спираючись на метод пережитків, вчені відтворили ряд

особливостей функціонування первісного суспільства.

Метод пережитків в етнології не є універсальним, бо пережи­

тки дають лише загальні вказівки на історичне минуле народів,

на їх основі не можна відтворити традиційно-побутового компле­

ксу етносів. Крім названих методів, етнологія користується ще й

методом конкретно-соціологічних досліджень, методом картогра­

фування, методом абсолютизації місцевих факторів (чинників)

та ін.

8. Етнографічні знання в стародавні та античні часи

Стародавні і античні часи. Етнологія сягає своїм корінням у

глибоку давнину. Уже в первісну епоху племена нагромадили

знання про своїх близьких і далеких сусідів, їх культуру і побут,

зберігали і передавали їх усно та образотворчими засобами. Вже

з часів палеоліту зустрічаються костяні скульптури і рисунки,

які фіксували відмінності в одязі, підмічали антропологічні осо­

бливості окремих груп людей. Вже тоді люди усвідомлювали свої

37

культурно-побутові особливості та фізичні відмінності від близь­

ких і далеких сусідів. Можемо говорити, що саме ці знання —

джерело, з якого згодом виросли етнологія і антропологія.

Нагромадженню етнографічних знань сприяла не лише люд­

ська спостережливість, а й господарсько-культурні та військово-

політичні інтереси. Потреба в етнографічних знаннях швидко

наростала в епоху розпаду первісного суспільства, коли війни

стали ремеслом, йшов процес становлення ранньодержавних утво­

рень. Збирались і передавались вони очевидцями (воїнами, куп­

цями, мандрівниками, послами), інколи вони зводилися до уза­

гальнюючих характеристик окремих етносів чи населення окре­

мих областей. Багато відомостей про культурно-побутові особли­

вості і зовнішній вигляд народів зберігається в писемних пам’ят­

ках та творах мистецтва давньосхідних цивілізацій, в яких ви­

хвалялися військові перемоги вавілонських, ассирійських, єги­

петських, персидських царів, описувались і зображувалися фі­

зичні й культурно-побутові особливості підкорених ними етно­

сів. Одним з найдавніших і найвидатніших писемних джерел, в

якому зберігаються багаті етнографічні відомостЦє Біблія!

Письмові пам’ятки античності засвідчують, як накопичува­

лися знання давніх греків, а потім і римлян про близькі і дале­

кі етноси тогочасного світу. Ці відомості часто перемішувалися

з легендами, вигадками та анекдотами, цікавими бувальщина­

ми. Поступово вони ставали все точнішими, змістовнішими і

об’єктивнішими. Повні й багаті етнографічні матеріали зібрали

і впорядкували Геродот (V ст. до н.е.) про скіфів, сарматів, ет­

носи Кавказу і Середньої Азії, Ксенофонт (кінець У-перша по­

ловина IV ст. до н.е.) — про етноси Малої Азії, Цезар (І ст. до

н.е.) — про кельтів і германців, Страбон (І ст. н.е.) — про етно­

си Південної і Центральної Європи, Кавказу, Тацит (І ст. н.е.)

— про германців. Загалом античні автори зібрали багато точ­

них відомостей про етноси Європи, Північної Африки, Півден­

ної і Передньої Азії. Але при цьому вони дивились на них, як

на такі, що живуть за незрозумілими законами і дотримуються

дивних звичаїв.

Уже в античні часи окремі мислителі пробували узагальнити

нагромаджений матеріал. Так, роздумуючи про причини схожо­

стей і відмінностей традиційно-побутової культури різних етно­

сів, Геродот пояснював схожості культурними взаємовпливами,

Демокріт (V ст. до н.е.) — однаковими ступенями розвитку куль­

тури, Арістотель (IV ст. до н.е.) — однаковістю чи схожістю при­

родно-географічних умов і т.д. Інколи античні автори ставили

питання про походження етносів, їх спорідненість та сформулю­

вали гіпотезу про поступальний розвиток господарства від збира­

льництва Т^полювання до скотарства, а від нього — до земле­

робства.

Усі ці пошуки стали підґрунтям для формування поетично-

філософської концепції Лукреція Кара про поступальний розви­

ток людства від кам’яного до мідного, а від нього — до залізного

віку. При цьому давньоримський поет і мислитель достатньо то­

чно відтворив життя первісних людей у печерах, винайдення ними

вогню, одягу, житла, виготовлення знарядь праці з дерева і ка­

меню, а потім — з міді і заліза. Узагальнення Лукреція Кара —

вершина античних теоретичних висновків про розвиток людства

і причини культурно-побутових відмінностей між етносами. За­

галом для античних часів був характерний етноцентризм, поділ

етносів за рівнем їх культурного розвитку на цивілізовані й вар­

варські (дикі)