63. Завершення в основному в кінці хіі-на поч хііі ст. Формування українського етносу:

«Аналіз етнічного розвитку Русі XII—XIII ст. показує, що саме давньоруський народ був одним із елементів єдності давньо- 209 руських земель XII—XIII ст. Усвідомлення спільності походжен­ ня й розвитку, почуття територіальної цілісності, єдність мови, культури, віри, наявність єдиної економічної системи — все це неможливе в умовах ізольованого існування багатьох незалеж­ них князівств»

Це був період, коли на етнічний розвиток народу впливали різні за характером фактори: в умовах занепаду загальноруської єдності почала пробивати дорогу локальна удільна свідомість. На тлі розриву політичних зв'язків під впливом зростання продуктивності праці зміцнювались економічні зв'язки між групами міст і удільних земель. Уже в XII ст. склалися чотири групи давньоруських земель, які торгували між собою і мали відносно вищий ступінь інших взаємних економічних зв'язків. Перша група: Новгород, Смоленськ, Псков, Полоцьк, Вітебськ; друга — Володимир, Рязань, Устюг, Ростов, Муром, третя — Київ, Чернігів, Новгород-Сіверський; четверта — Галич, Володимир-Волинський, Луцьк. Отже, українські землі (міста) хоч і не виступали у XII ст. як один регіон стосовно вищих внутрішніх економічних зв'язків, проте виявилися у двох окремих економічних районах, що з російськими і білоруськими землями мали відносно менші зв'язки.

В першій половині XIII ст. українські землі зазнали монголо-татарської навали. Вона підірвала вплив національного державного фактору на розиток народу, його мову, культуру, свідомість, економіку, послабила позиції Галицько-Волинського князівства перед польською й угорською феодальною експансією і штовхнула українську феодальну верхівку на пошук союзу з інонаціональними державами та панівними верствами.

З огляду на людські, матеріальні та культурні втрати, яких зазнали українські міста в 1240—1241 pp., а також на занепад політичних структур, культурного життя в Україні після татарської навали, багато історичних джерел з XIII—XIV ст. не збереглося

64. Протоукраїнська етнічна спільнота хі-хіі ст.:

Протягом XI—XII ст. на політичній мапі Русі з'явилося п'ятнадцять великих князівств, п'ять з них — Київське, Чернігів­ ське, Переяславське, Волинське, Галицьке перебували в ме- 202 жах сучасної території України. Етнотериторіальну основу Київ­ ського і частково Переяславського князівств становили давні землі полян, деревлян, дреговичів і уличів, Волинського та Га­ лицького — дулібів, тиверців, хорватів, бужан, Чернігівського — радимичів, в'ятичів, а також Муромська волость і Тмутара- кань (сучасна Тамань). Ці князівства, що мали найбільшу гус­ тоту населення, переживали складні специфічні етнічні проце­ си, які зумолювалися взаємовпливами слов'янських та інород- них елементів. Притаманні епосі феодальної роздробленості порушення політичних, економічних, культурних зв'язків, міжусобні війни та інші фактори поглиблювали й прискорювали етнічну дезінтег­ рацію східнослов'янського масиву. Це проявилося і в давньо­ руських літописах, де на рубежі XI—XII ст. зустрічаємо згадки про «киян», «чернігівців», «галичан», «новгородців», «рязанців», «ростовців», а також про інші етнореґіональні назви, що свідчить про формування етнічної самосвідомості на рівні окремих зе- мель-князівств. Існує й інша точка зору, прибічники якої вважають, що і в часи роздробленості зв'язки між землями-князівствами за­ лишалися сталі та інтенсивні, тому цей період став лише од­ ним з етапів розвитку т. зв. східнослов'янської народності. Це часто арґументується фактом збереження етнічної спільності країн Західної Європи за відповідної доби. Проте Русь пережи­ вала зовсім відмінні етнічні процеси, суть яких полягає в тому, що ареали нових самостійних князівств фактично співпадали з давнім племінним поділом.

 В ХІ — першій половині XII ст. формувалися локальні політичні інтереси у Полоцька і Чернігова, Новгорода і Володимира на Клязьмі, Володимира-Волинського та Перемишля (потім Галича), інших міст і земель. У цьому розриві політичної єдності етнічні причини не простежуються. Але так чи інакше політична роздробленість Київської Русі руйнувала етноконвергенційну тенденцію, що мала до цього підтримку в національно-державній свідомості, в єдності панівної у всіх землях князівської династії, єдності літературної мови і професійної культури й ідеології.

Як відомо, визначальним фактором характеру етносу і його розвитку є культура. Тобто, яка культура, такий і етнос. У культурі ж у свою чергу слід розрізняти два пласти: народний і професійний. Очевидно, джерело розвитку чи розквіту професійної культури і мистецтва становить народна культура. Остання також не є індиферентною до професійної. Але генетичний код розвитку етносу міститься в його народній культурі (традиційному способі життя та виробництва, системі духовних, естетичних і етичних цінностей, мові). Внаслідок цього в XII ст., коли відносно єдиний верхній пласт політичних структур і професійної культури зазнав кризи, основою подальшого етнічного розвитку давньоруського народу могли бути лише ті етнографічні масиви, які вже існували. І вони ними стали не лише в другій половині XII ст., а виявились дійсно індиферентними до всіх драматичних зигзагів історії наступних часів, живили етнотворчий процес у період іноземних плюндрувань, окупацій, вікового гноблення і роз'єднання вітчизни.

Чимало істориків, зокрема Ф. Шевченко, пов'язували початок виділення українського етносу із давньоруського народу з першою літописною згадкою про Україну під 1187 р. Видається, однак, що давній літопис, можливо, ще не надавав слову Україна значення етнотопоніма, а як етнотопонім воно поширилося значно пізніше (про це поміркуємо у параграфі про українські етноніми й етнотопоніми).

Проте незалежно від цього "українські" етнодиференційні ознаки, як це було показано вище, існували протягом багатьох століть задовго до XII ст.

На шляху розвитку український народ пройшов чимало відмінних за етнокультурним, політичним і соціально-економічним змістом етапів, кожен з яких по-своєму позначився на його історичній долі, національній свідомості, розселенні, культурі, етнічній психології, характері.