6. Політика уряду Олександра і в селянському питанні.

Селянським питанням мав займатися Негласний комітет, але це не було вирішено. Питання про кріпацтво гостро дискутувалися, але як максимум розглядалося лише покращення відносин між поміщиками і селянами, а не скасування кріпацтва (через боязнь перед реакційно настроєним дворянством). З проблеми вийшли 2 укази:

1. 12 грудня 1801 р. – дозволено купувати землі, не заселені кріпаками, і використовувати землю для обробітку землі, найману працю, але це все для міщан, купців і державних селян. Таким чином, ліквідовано монопольне право поміщиків на землю.

2. Указ про «вільних хліборобів» (указ від 20 лютого 1803 року, ініціатор Рум’янцев) - селян можна відпускати за викуп на волю за взаємною згодою поміщика і селянина. Вони займали проміжну категорію вільних хліборобів. Необов’язковий характер. Невдоволення з боку консервативно настроєного дворянства. За Олександра І вільними хліборобами стали 47 тис. чол. (0,5% від 23 млн кріпаків).

7. Реформи державного управління 1801-1812 рр. План державних перетворень Сперанського (Міністерська реформа).

- Ініціативи про адміністративні зміни походили від Сенатської партії, яка пропонувала такі проекти обмеження імператорської влади:

• Виборність Сенату, його законодавча влада, а в імператора – виконавча (Панін);

• Виборність Сенату верхівкою столичного дворянства, наділення його всіма гілками влади (Державін);

Всі проекти були відкинуті Негласним комітетом як такі, що обмежували владу імператора.

- У 1802 р. петровські колегії були замінені міністерствами, що завершило процес розмежування функцій державного управління. Міністерства: воєнно-сухопутних сил, воєнно-морських сил, іноземних справ, внутрішніх справ, юстиції, фінансів, комерції і народної освіти. У 1810-11 рр. їх кількість збільшилася (+ поліції, шляхів сполучення і державного контролю). Для спільного обговорення міністрами деяких питань був створений Комітет міністрів.

- У 1802 р. був реформований Сенат, який став вищим судовим і контролюючим органом у сфері держуправління.

- На чолі Святійшого Синоду був поставлений обер-прокурор.

- Найбільш активним реформатором виявився М.М.Сперанський, який запропонував розділити владу на законодавчу, виконавчу і судову шляхом скликання представницького органу Державна Дума і введення виборних судових інстанцій. Всі органи мали наділятися лише дорадчими правами. Державна Рада мала стати органом, що зв’язував би імператора з органами центрального і місцевого управління. Проти цього виступили консервативно настроєні дворяни на чолі з Карамзіним. Сперанський був відправлений у заслання.

- Єдине, що було впроваджено з проекту Сперанського – створено Державну Раду як дорадчий орган при розгляді найважливіших справ.

- Тобто, реформи 1801-1811 рр. лише зміцнили централізацію і бюрократизацію держапарату.

8. Зовнішня політика Росії 1801-1812 рр. (До війни)

- Напрямки зовнішньої політики Росії:

• Західний (боротьба проти Наполеона, підтримання старих режимів);

• Південний і східний (боротьба з Османською імперією, Іраном, підтримка християн Балкан);

• Далекосхідний;

• Американський

- 1801 р. було підписано мирні договори з Англією (з якою був стан війни) і Францією (1804 розірвано).

• Боротьба проти Наполеона.

  • У 1805 р. була створена 3-тя коаліція проти Франції: Росія, Австрія, Англія. Але після Ульмської операції і поразки під Аустерліцом коаліція розпалася.

  • У 1806 р. – 4-та коаліція (Росія, Англія, Пруссія, Швеція), після поразки під Фрідляндом теж розпалася.

  • Це змусило Росію укласти мир (потім – союз) із Наполеоном (влітку 1807 р. у Тільзіті). Умови цього договору були невигідні для Росії – континентальна блокада Англії і розрив відносин з нею (що несло значні економічні збитки), створення Герцогства Варшавського (відірвані землі від Пруссії) під протекторатом Франції. Тільзітський мир дав Росії тимчасову передишку в Європі.

• Російсько-турецька війна 1806-1812 рр. була спричинена прагненням Росії зміцнити свої позиції на Близькому Сході і підтримати повстання сербів і спровокована усуненням султаном господарів Молдавії і Валахії і призначенням ставлеників Наполеона. Війна мала затяжний характер, тому 1811 р. воєнні дії активізувалися, в результаті чого Туреччина зазнала 2 поразки. У березні 1812 р. був підписаний Бухарестський мир, який визнавав за Росією Бессарабію і Чорноморське узбережжя Кавказу з м. Сухум, Сербія, Валахія і Молдавія отримували автономію, Росія стала покровительницею християнських народів Балкан.

• Російсько-іранська війна 1804-1813 рр. була спричинена іранською протидією російському проникненню на Кавказ (1801 р. до Росії увійшла Грузія, приєднання хотіли й інші християнські народи Закавказзя) і спровокована Англією. Іран зазнав поразки, а за Гюлістанським миром 1813 р. Росія приєднала Закавказзя, Дагестан і Азербайджан.

• Російсько-шведська війна 1809-1811 рр. призвела до включення Фінляндії до Росії і утворення Великого князівства Фінляндського (автономної держави).