32. Зміст реформи 1861. (Маніфест)

«Маніфест» і «Положення» передбачали такі 3 сторони реформи:

1. Особисте звільнення. Особиста свобода і загальногромадянські права.

• Селянин міг:

• володіти рухомим і нерухомим майном;

• виступати як юридична особа;

• вступати на службу чи навчання;

• змінювати місце проживання тощо.

• Фактори, що обмежували особисту свободу селян:

• общинна власність на землю (особливо кругова порука);

• переділи наділів;

• сплата подушної повинності;

• відбуття рекрутщини;

• можливість піддання тілесним покаранням.

2. Наділення землею.

• Розподіл землі залежав від родючості грунту, і за цим країна поділялася на 3 зони: чорноземну, нечорноземну, степову;

• Існував вищий і нижчий розмір селянського наділу;

• Від наділів селян поміщики забирали відрізки (від 10 до 40%);

• Поміщики вклинювали свою землю у селянські наділи, щоб ті її орендували (черезполосиця);

• В разі виникнення спорів існували мирові посередники.

• Взаємовідносини між поміщиком і селянською общиною закріплювалися статутними грамотами.

3. Викупна операція.

• Селянин сплачував 20% ринкової вартості (а насправді завищеної у 1,5 раза) землі поміщику, а решту (80%) віддавав протягом 49 років під 6% річних державі (до 1906 р. державі було переплачено у 4 рази).

• Поки селянин оплачував землю поміщику, він вважався тимчасовозобов’язаним (у 1881 р. цей стан скасований).

Значення реформи 1861 р. Це був складний компроміс між державою, поміщиками і селянами, який:

• дав волю мільйонам людей;

• сприяв формуванню буржуазних відносин;

• мав і половинчастий характер (залежність селян від поміщиків, малоземелля), що не зняло аграрне питання з наболілих.

33. Селянський і революційно - демократичний рух у 1861-1863 рр. Земля і воля 1861р. Олександр іі.

Радикальний рух 2-ї пол. 19 ст. пройшов 3 етапи:

1. 60-ті рр. - складання революційної ситуації, формування таємних кружків.

2. 70-ті рр. – народники;

3. 80-90-ті – ліберальні народники. Марксизм.

Підйом радикального революційного руху – через несправедливість реформи. Склалося 2 центри радикалів:

1. Навколо журналу «Колокол» (Лондон, Герцен, общинний соціалізм);

2. Навколо журналу «Современник» (Росія, Чернишевський, європейська модель розвитку).

Революційні організації (Сєрно-Соловйов, Благосвєтлов, Утін):

1. Кружок «Великоруси».

2. «Земля і воля» - перша велика революційно-демократична організація. Учасники – різночинці (чиновники, офіцери, літератори, студенти). Осередки в містах. Видавнича діяльність для пропаганди революції (прокламації «До молодого покоління», «Молода Росія», «Великоруси», журнал «Земля і воля»). Керівний орган – Російський центральний народний комітет. Програмний документ – стаття Огарєва «Що потрібно народу?» (1861, «Колокол»).

Перші організації проіснували недовго – через спад селянського руху, посилення поліцейського контролю, повороту суспільства проти радикалів.

Олександр ІІ.

Старший сын Николая I вступил на российский престол 19 февраля 1855 г. В отличие от отца он был достаточно хорошо подготовлен к управлению государством. В детстве он получил прекрасное воспитание и образование. Его наставником был поэт В. А. Жуковский. Составленный им «План учения» цесаревича был нацелен на «образование для добродетели». Нравственные принципы, заложенные В. А. Жуковским, значительно повлияли на формирование личности будущего царя. Как и все российские императоры, Александр с юных лет приобщался к военной службе и в 26 лет стал «полным генералом». Путешествия по России и Европе способствовали расширению кругозора наследника. Привлекая цесаревича к решению государственных вопросов, Николай ввел его в Государственный совет и Комитет министров, поручал ему руководство деятельностью Секретных комитетов по крестьянскому делу. Таким образом, 36-летний император практичски и психологически был хорошо подготовлен к тому, чтобы в качестве первого лица в государстве стать одним из инициаторов освобождения крестьян. Поэтому в историю он вошел как царь «Освободитель». По словам умиравшего Николая I, Александр II получил «команду не в добром порядке». Исход Крымской войны был ясен — Россия шла к поражению. Общество, недовольное деспотическим и бюрократическим правлением Николая, искало причины провала его внешней политики. Участились крестьянские волнения. Активизировали свою деятельность радикалы. Все это не могло не заставить нового хозяина Зимнего дворца задуматься о направлении своей внутренней политики.