29. Російська культура в першій половині 19 ст.

• Основні риси культури:

• Незвичайне піднесення культури – «золоте століття».

• Розвиток культури опирався на попередні перетворення.

• Капіталізм показав потребу в освічених людях, тому міста стають центрами культури.

• Свідомість російського народу зросла, особливо після війни 1812 року.

• Консерватизм боровся з розвитком суспільної думки.

• Це час релігійних і філософських пошуків (таємні кружки, масонські ложі, народні секти).

• Вплив німецької класичної філософії і роздумування над тим, що є Росія, яке її місце у світі.

• Освіта і наука:

• Освіта визнана пріоритетом державної політики. Треба було готувати кадрів, а тому активно засновувалися університети: Віленський, Київський, Харківський, Дерптський, Казанський, Петербурзький.

• Створювалися спеціальні вищі навчальні заклади (технічні і господарські).

• Збільшилася кількість гімназій, ліцеїв, духовних семінарій, приходських і повітових училищ.

• Реформи в освіті відзначалися при різних царях коливаннями, так як це була сфера, де зароджувалося вільнодумство.

• Наука розвивалася на грунті освіти.

• Виник ряд наукових товариств – Російське географічне товариство, Товариство любителів російської словесності.

• У геометрії працював Лобачевский, у медицині – Пирогов, у фізиці – Якобі (електромотор), у хімії – Зінін (синтез аніліну), мореплавстві – Крузенштерн і Лисянський (перша російська навколосвітня подорож 1803-1806 рр.), Беллінсгаузен і Лазарєв у 1819 р. відкрили Антарктиду. Карамзін написав «Історію держави Російської».

• Література. «Золоте століття». Класицизм змінився на сентименталізм (внутрішні переживання людини), романтизм (прагнення до піднесеного ідеалу; Жуковський – духовний світ людини, Рилєєв, Пушкін, Лермонтов - тираноборство), реалізм (прагнення зобразити життя так, як воно є; Грибоєдов, «Горе от ума», Пушкін, «Євгеній Онегін»).

• Живопис. Офіційний стиль – класицизм з релігійною і міфологічною темами. Романтизм (портретний живопис Кіпренського, Тропініна, Брюллова). Побутовий сюжет (Венеціанов – сентименталізм, Федотов – реалізм і сатира, Іванов – глобальне осмислення).

• Театр. Реалізм (Щепкін у московському Малому театрі).

• Музика. Реалізм (Глінка, «Життя за царя», «Руслан і Людмила»).

• Архітектура. Класицизм (офіційні споруди і архітектурні ансамблі, що символізували могутність Росії). Архітектори: Россі, Монферраном, Ворохін, Захаров, Бове, Жилярді.

30. Територія та соціальна структура в другій половині 19 ст.

31. Причини відміни кріпосного права. Підготовка та прийняття реформи 1861 р.

• Аграрно-селянське питання на середину 19 ст. стало найважливішим у внутрішній політиці, адже гальмувало економічний і соціально-політичний розвиток Росії.

• Передумови відміни кріпосного права:

  • Економічні:

    • Кріпацтво вижило себе економічно (поміщицькі господарства занепадали);

    • Воно заважало розвитку капіталізму (складанню ринку вільнонайманої робочої сили, накопиченню капіталів, розвитку торгівлі);

  • Соціальні:

    • Протест селян проти кріпацтва, який спочатку був слабким (при Миколі І), а потім – сильним (повстання 10 тис. грузинських селян у 1857 р.)

  • Політичні:

    • Поразка Росії у Кримській війні, що показало гнилість соціально-політичної системи країни.

    • Втрата міжнародного авторитету Росії, адже вона одна у Європі зберігала кріпацтво.

  • Моральні:

    • Протести діячів суспільства проти кріпацтва: депутатів Законодавчої комісії 1767-68 рр., просвітників, революціонерів, декабристів, лібералів, радикалів і навіть консерваторів (Погодін) та царів (закони Олександра І від 1801 і 1803 рр., 10 комітетів з селянського питання при Миколі І і його слова про зло кріпацтва, слова Олександра ІІ про те, що краще скасувати кріпацтво зверху), влади (проекти Сперанського, Новосільцева, Секретні Комітети з селянського питання, указ про зобов’язаних селян 1842 р. і реформа державних селян 1837-41 рр.).

    • Записки про кріпацтво (наприклад, Аксакова до Олександра ІІ, Кавеліна), журнали («Колокол» Герцена, Чернишевський і Добролюбов у «Современнике»).

• Підготовка реформи. Вперше про потребу відміни кріпацтва Олександр ІІ заговорив у 1856 р. Його підтримала імператорська фамілія, деякі вищі чиновники, суспільні діячі. Це питання передалося Таємному комітету (1857), але він всіляко відтягував вирішення питання, тому потрібно було більше гласності (поміщики боялися чуток). Імператор доручив ліфляндському генерал-губернатору Назімову звернутися до нього з офіційним проханням створення комісій для розробки реформи. Той звернувся, і у відповідь 20 листопада 1857 р. генерал-губернаторам надійшов рескрипт (початок офіційної історії підготовки реформи). У лютому 1858 р. був створений Головний комітет із селянського питання. Він мав розробити спільну урядову лінію у селянському питанні. Дворянам доручали самим проявляти ініціативу. У лютому 1859 р. створена Редакційна комісія при Головному комітеті, яка мала опрацювати всі проекти, розроблені губернськими комітетами. Ці проекти були різні: в чорноземних районах поміщики не хотіли надавати землю селянам, а в нечорноземних хотіли великого викупу. В Головному комітеті всі проекти були підкориговані в бік зменшення наділів і збільшення повинностей. 17 лютого 1861 р. проекти реформ затвердила Державна Рада. 19 лютого Олександр ІІ підписав Маніфест, а практичні умови звільнення були викладені у «Положеннях».

План відповіді по цьому питанню:

1. Важливість проблеми скасування кріпацтва.

2. Причини (економічні, політичні, соціальні, моральні).

3. Підготовка реформи:

• Розмови Олександра ІІ про скасування кріпацтва (1856);

• Таємний комітет (1856);

• Рескрипт Назімову (20 листопада 1857 р.) про створення губернських комісій з підготовки реформи;

• Головний комітет (1858);

• Редакційна комісія (1859);

• Затвердження Державною Думою (17 лютого) та імператором (19 лютого 1861 р.)

• Документи: «Маніфест», «Положення».