23. Основні напрямки зовнішньої політики царизму в середині 20 - на початку 50 рр 19ст. (1853 р).

1. Росія і Туреччина.

• У 20-х рр. 19 ст. відбувалися національно-визвольні рухи у Греції і балканських князівствах. Росія втрутилася в це (через солідарність з балканцями). Греки через придушення повстання опинилися перед загрозою повного винищення. Росія, Англія і Франція об’єдналися для допомоги Греції і в жовтні 1827 р. в Наваринській бухті знищили турецький флот.

• У квітні 1828 р. Росія оголосила війну Туреччині (1828-1829). Військові дії точилися на Закавказзі і Балканах. На Кавказі росіяни взяли турецькі фортеці Каре і Баязет, на Балканах у 1829 р. було взято Адріанополь. У вересні 1829 р. було підписано Адріанопольський мир, за яким Росії відходило значна частина чорноморського узбережжя Кавказу і частина вірменських областей, а Греція отримала широку автономію.

2. Російсько-іранська війна. У 20-х рр. Іран за підтримка Англії готувався повернути втрачені території після 1813 р. У 1826 р. перси вторглися у Карабах і попрямували на Тифліс. Однак росіяни за підтримки горців захопили Єреван і Південний Азербайджан, Тавріз. У лютому 1828 р. – Туркманчайський мирний договір. До Росії увійшли Єреван і Нахічевань. Завершився другий етап приєднання Кавказу до Росії.

3. 3-й етап приєднання Кавказу. Влада Росії в горах була номінальною, а тому треба було забезпечити стабільну обстановку на Кавказі. Генерал Єрмолаєв просувався вглиб Чечні і Дагестану для створення опорних пунктів. Горці повстали, сформувався релігійно-політичний мюридизм, який мав націоналістичний характер проти росіян. Особливо опирався Дагестан, де було створено державу на релігійній основі (імамат). У 1834 р. імамом став Шаміль. Він мав сильну армію і адміністрацію. Боротьба проти росіян посилилася. Проте тривалий спротив підірвав сили горців, і в 1859 р. держава Шаміля розпалася. У 1863-1864 р. росіяни зайняли всю північ Кавказького хребта. Кавказька війна закінчилася.

24. Причини, хід та наслідки Кримської війни 1853-1856 рр.

1. Причини:

• Росія – режим чорноморських проток; внаслідок європейських договорів вони були закриті для плавання.

• Османська імперія хотіла повернути території, програні під час попередніх воєн з Росією.

• Англія і Франція – зруйнувати міць Росії.

• У війні брали участь ще Сардинія, і на позиції військового нейтралітету Австрія.

2. Привід – конфлікт за володіння святинями Єрусалима (1850). Туреччина підтримала католицьку церкву, що викликало невдоволення Миколи І. Він зайняв непримиренну позицію.

3. Співвідношення сил. Росія - 1 млн солдат, але погано озброєних, артилерія була вже не та. Флот парусний (тоді як у Європі на двигунах), зброя гладкоствольна (у Європі – нарізна). Не було налагоджених комунікацій. Проти об’єднаних сил Європи Росія не мала сил.

4. Хід війни. Російські війська були введені в Молдавію і Валахію. Султан оголосив війну Росії (жовтень 1853). Його підтримали Англія і Франція. Росія опинилася в ізоляції.

Війна мала 2 етапи:

1. Листопад 1853 – квітень 1854 (власне російсько-турецька кампанія). Синопська битва (листопад 1853) – адмірал Нахімов розгромив турецький флот у Синопській бухті. Це активізувало Англію і Францію, які атакували Кронштадт і Свеаборг, Соловецький монастир і навіть Камчатку.

2. Квітень 1854 – лютий 1856 (війна проти європейської коаліції):

• 2 вересня 1854 р. союзники висадилися в районі Євпаторії.

• Вересень 1854 – битва на р. Альма (росіяни програли і відійшли до Бахчисараю, залишивши Севастополь);

• Жовтень 1854 – серпень 1855 - оборона Севастополя (очолили Корнілов і Нахімов).

• Відволікаючі битви: під Інкерманом (листопад 1854), наступ на Євпаторію (лютий 1855), битва на Чорній річці (серпень 1855).

• Кавказький театр воєнних дій – успіх росіян. Воєнні дії перекинулися з Закавказзя в Туреччину. У листопаді 1855 впала турецька фортеця Каре.

Виснаження сил союзників і перемоги росіян на Кавказі призвели до переговорів.

5. Паризький мир (кінець березня 1856). Росія:

• втратила Південну Бессарабію;

• нейтралізувала Чорне море (небезпека для південних кордонів);

• втратила право покровительства над балканськими князівствами.