1. Територія російської держави в першій половині 19 ст. Соціальна структура.

На початку XIX ст. Російська імперія була найбільшою за територією державою світу (Росія мала площу 16 млн кв.км. на поч. 19 ст.): від Балтійського моря до Тихого океану, від Арктики до Кавказу і Чорного моря. Відомості, що надсилаються з Петербурга, досягали Камчатки лише через три місяці. При Петрові Великому Росія придбала великі території, вийшла до Балтійського і Азовського морів. При Катерині Великій до Росії відійшли Правобережна Україна, Білорусь, Литва, частина Польщі, Новоросія, землі по Кубані і Тереку, Камчатка, Примор'я, Аляска, трохи пізніше - Східна Грузія.

В першій половині 19 ст. Російська імперія ділилась на губернії і області, які в свою чергу ділилися на уїзди. Кількість губерній за першу половину століття збільшилося в 1,5 рази, до Росії були приєднані нові території. Частина губерній об'єдналися і утворили генерал-губернаторства і намісництва (Кавазьке). Особливий статус мали Велике князівство Фінляндське (приєдналося до Росії в 1809), і царство Польське (1815).

Населення становило більше 70 млн. чоловік. Соціальна структура складалася з замкнених груп – станів: Дворянство (1% населення, панівне становище);Духовенство (привілейований стан); Купецтво (привілейоване) Міщанство (податне) Селянство (поміщицькі, удільні і державні селяни, 40% населення); Особливе місце займали козаки, цехові ремісники і почесні громадяни.

2. Сільське господарство в першій половині 19 ст. Криза феодально - кріпосної системи.

У 1 пол. 19 ст. – феномен економіки: розвиток капіталізму одночасно з пануючим феодалізмом (розвиток + тормоз). Розклад натурального господарства і проникнення ринкових відносин у село. Ринкові відносини змушували поміщиків посилити експлуатацію кріпаків для товарності господарства (зб-ня панщини і оброку, місячина, і через це зубожіння власних господарств селян), що призвело до застою господарства у селі. У нечорноземних районах збільшився грошовий оброк. Лише деякі почали ефективно господарювати (нова техніка, методи, культури, розширення посівів, наймана ефективна праця). Малоземельність селян і їх становище поставили аграрно-селянське питання в центр внутрішньої політики. Це потребувало: Звільнення селян;

Наділення їх землею; Скасування общинної власності на землю.

3. Розвиток промисловості в першій половині 19ст. Сутність промислового перевороту.

На поч. 19 ст. спостерігався застій промисловості (нерентабельність і малоефективність підприємств). У 30-40-х рр. поч. промисловий переворот (перехід від мануфактури до фабрики), який мав 2 сторони: Економічну (переозброєння промисловості, заміна ручної праці фабричною, двигуни)

Соціальну (формування нових класів буржуазії і вільнонайманих пролетаріїв). Передумови промислового перевороту (з сер. 18 ст.): НТП;

Зародження елементів капіталізму (накопичення капіталів і формування постійного ринку вільнонайманої робочої сили)

Прояви промислового перевороту: Переозброєння старих підприємств і формування нових (заміна ручної праці машинною). Найшвидше це проявлялося у легкій промисловості, повільніше – у важкій. Нові підприємства були відділені від держави і працювали на ринок. Формування нового соціального прошарку вільнонайманих робітників, що дозволяло перейти до ефективного фабричного виробництва. Але становище робітників було поганим (низька зарплата, довгий робочий день, жорстка експлуатація). Формування промислових районів (Північно-Західний, Центральний і Південний). Накопичення капіталів (хоча і повільне), часто зі зловживаннями купців і незаконними діями фінансових і комерційних операцій. Формування династій російської буржуазії (Морозови, Гучкови, Бібікови). Залишалося і кустарне дрібнотоварне виробництво (далеко від центрів), яке співіснувало з мануфактурою (кріпосною і вільнонайманою) і фабрикою.