Добавил:
Upload Опубликованный материал нарушает ваши авторские права? Сообщите нам.
Вуз: Предмет: Файл:
Yatsenyuk_Petro_6 ШПОРИ.docx
Скачиваний:
12
Добавлен:
23.02.2016
Размер:
178.81 Кб
Скачать

51. Група визволення праці (1883) та розповсюдження в Росії Марксизму

Активні учасники «Чорного переділу», у зв’язку з розгромом революційних народників, стали на позиції марксизму (Плеханов, Засулич, Дейч, Ігнатов) і утворили в Женеві «Групу визволення праці» (1883). «Програма» (1884) передбачала:

  • повний розрив з народництвом і його критика;

  • пропаганда соціалізму;

  • боротьба з самодержавством;

  • опора на робітничий клас;

  • створення робітничої партії;

  • організація буржуазно-демократичної революції, здійсненої буржуазією і пролетаріатом (селянство – реакційна сила), а потім соціалістичної;

  • поширення ідей наукового соціалізму шляхом перекладу творів Маркса і Енгельса.;

  • Плеханов вважав, що перехід до соціалізму слід здійснити не через селянську общину, а через встановлення політичної диктатури пролетаріату.

У 80-х рр. у Росії з’являються марксистські кружки:

  • 1883 – група Д. Благоєва (Петербург);

  • 1885 – кружок К. Точисського «Товариство санкт-петербурзьких мастерових»;

  • 1899 – група Бруснева «Соціал-демократичне «общество»»;

  • кружки Федосєєва в Казані.

  • «Союз боротьби за визволення робітничого класу» (Ленін) сформувався з різних кружків і вів пропаганду на заводах, організовував стачки (1895 через репресії закритий).

Їх мета – вивчення марксизму і його пропаганда серед робітників, студентів і дрібних службовців, проте вони були відірвані від робітничого руху.

У 90-х рр. в Росії поширюється «легальний» марксизм, який:

  • мав протилежні до народницьких погляди;

  • визнавав прогресивність капіталізму (він є обов’язковою сходинкою до капіталізму);

  • виступав за реформістський шлях, проти революції і диктатури пролетаріату;

  • вважав, що зміни в політичному ладі країни мають засновуватися на принципах законності, легітимності, права.

52. Основні напрямки зовнішньої політики у другій половині 50-60 рр. (Після Кримської війни)Напрямки зовнішньої політики Росії у 50-60 рр. 19 ст. :м

1.Західний.

  • Росія втратила право вирішального голосу при вирішенні найважливіших європейських проблем (після поразки у Кримській війні). Сформувався англо-австро-французький блок.

  • Росія намагалася скасувати нейтралізацію Чорного моря за Паризьким трактатом. За це взявся міністр закордонних справ Горчаков, який заявив, що «Росія не сердиться, вона зосереджується…». Почалися пошуки союзників. У 1859 р. був укладений союз із Францією, але це нічого не дало. Тоді Росія зблизилася з Пруссією, підтримала її прагнення об’єднати німецькі землі, і при війні 1870-71 рр. з Францією зайняла нейтралітет (хоч мала договір про союз з Францією). У 1870 р. Горчаков заявив усім великим державам, що Росія не збирається бути позбавленою флоту на Чорному морі. ЇЇ підтримала Пруссія, Англія і Австрія виступили проти, а Франція вже нічого і не значила після невдалої війни. Лондонська конференція великих держав 1871 р. скасувала статтю про нейтралізацію Чорного моря. Росія відновила флот і бази, судноплавство протоками, знову могла допомагати балканським країнам.

  • Середньоазіатський – була розроблена програма приєднання Середньої Азії.

  • Далекосхідний.

    • Після англо-французької диверсії на Камчатці, перетворення Китаю у маріонетку Заходу, швидкий розвиток Японії треба було зміцнювати свої позиції на Далекому Сході.

    • Росія-Китай. За Айгунським (1858) і Пекінським (1860) договорами з Китаєм Росія закріпила за собою лівий берег Амуру і Уссурійський край. Тут почалася швидка розбудова міст.

    • Росія-Японія. 1855Самодський договір про постійний мир і дружбу. Росія отримала північ Курил. Сахалін – спільне володіння. 1875, Петербург – новий рос.-японс. договір. Росія отримала Сахалін, а Японія – Курили.

    4. Американський.

    • Росія провадила доброзичливу політику щодо США, підтримала Північ у громадянській війні.

    • 1867 р. Росія за 7,2 млн доларів продала багату на корисні копалини (як виявилося потім) Аляску.

    53. Причини, хід та наслідки Російсько - Турецької війни 1877-1878 рр.Після Лондонської конференції 1871 р. Росія могла надавати допомогу Балканським народам. Повстання в балканських країнах – їх жорстоке придушення – Росія втрутилася з вимогою припинити це (Зах. Європа була пасивна) – у квітні 1877 огол. Туреччині війну. Росія була не зовсім готова до війни (військові реформи не були закінчені – погана зброя, застарілі доктрини). Розроблено план швидкої наступальної війни, були талановиті генерали. 2 театри військових дій: Балкани і Закавказзя. 1. Балкани. Травень 1877 – рос. війська форсували Дунай і осадили Плевну, а частина (генерал Гурко) мала здійснити диверсію в Пд. Болгарії (вона оволоділа Тирново і гірським перевалом Шипка, але тут змушені були оборонятися усю другу половину року). Перша частина взяла Плевну і пішла в Пд. Болгарію, поч. широкий наступ по всьому театру воєнних дій і взяла Адріанополь (генерал Скобелєв). 2. Закавказзя. Була зайнята вся Абхазія і в листопаді 1877 взята фортеця Каре.

    54. Сан - Степанський мирний договір (лютий 1879) Берлінський конгрес (червень 1888).1. Сан-Стефанський мир (лютий 1878). Це прелімінарний (попередній) мир, за яким

    • балканські країни отримали суверенітет (Сербія, Чорногорія і Румунія незалежність, а Боснія, Герцеговина і Болгарія – статус автономних князівств).

    • Росія повернула Південну Бессарабію, отримала нові опорні пункти на Кавказі Каре, Баязет, Батум, Ардаган, зміцнила становище на Близькому Сході.

    2. Берлінський конгрес. Не бажаючи миритися зі зміцненням становища Росії, західні держави скликали Берлінський конгрес в червні 1878 (Росія, Туреччина, Англія, Франція, Німеччина, Австро-Угорщина) і переглянули умови Сан-Стефанського договору:

    • Південна Болгарія повернулася Туреччині,

    • Боснія і Герцеговина окуповані Австрією,

    • скорочені території незалежних Сербії, Чорногорії і Румунії,

    • Англія отримала Кіпр.

    Російсько-турецька війна 1877-78 рр. була найважливішою віхою в історії визволення балканських народів і формування їх незалежності.

    55. Міжнародне становище і зовнішня політика Росії 80 - початку 90 рр. 19 ст.Берлінський конгрес показав недоцільність Союзу трьох імператорів (Росія, Німеччина, Австро-Угорщина, 1873). Росія почала пошук нових союзників. Поглибилися суперечності між великими державами. Сформувалися 2 ворожі блоки: 1.Троїстий союз – 1879 Німеччина і Австрія, 1882 Італія. Вони вели агресивну політику (Австрія на Балканах, Німеччина на Близькому і Далекому Сході, Африці). Спрямований проти Росії і Франції. 2.Російсько-французький союз. Росія переглянула свою традиційну орієнтацію на Центральну Європу і уклала союз із Францією (1891-92 підписано документи – політичний договір і воєнна конвенція, 1893 – ратифікація конвенції). Антинімецька спрямованість союзу. Крім того, у 1881 і 1884 рр. продовжувався договір 3-х імператорів, 1887 підпис. «договір перестраховки», але недовір’я в російсько-німецьких відносинах зростало. Почалася боротьба великих держав за переділ світу.

  • Соседние файлы в предмете [НЕСОРТИРОВАННОЕ]