Добавил:
Upload Опубликованный материал нарушает ваши авторские права? Сообщите нам.
Вуз: Предмет: Файл:
Vstup_do_psikhosomatiki.doc
Скачиваний:
6
Добавлен:
01.05.2019
Размер:
130.05 Кб
Скачать

Н.Е. 1.1 Тема: Вступ до психосоматики

1.Психосоматика: визначення поняття, історія розвитку

Проблема психосоматичного здоров'я складає значну частину «хвороб цивілізації» і протягом останнього століття була об'єктом інтенсивних досліджень в рамках так званої психосоматичної медицини, з огляду на зростаючу роль її у загальній захворюваності населення.

Психосоматика (грец. psyche - душа, soma - тіло) - напрямок в психології та медицині, який вивчає вплив психологічних (переважно психогенних) чинників на виникнення та подальшу динаміку соматичних захворювань.

В основі психосоматичного захворювання лежить реакція на емоційне переживання, що супроводжується функціональними змінами і патологічними порушеннями в органах. Відповідна схильність може впливати на вибір органа або системи,що пошкоджується.

Будь-яке психосоматичне захворювання є властивістю людського організму як системи. Воно не виводиться окремо ні з психічних, ні з фізіологічних (включаючи спадкові) властивостей індивіда, його неможливо пояснити шляхом дослідження властивостей якоїсь однієї підсистеми - психічної чи соматичної. Тільки взаємодія між цими підсистемами і навколишнім середовищем може призвести до нового стану організму, який визначається як психосоматичне захворювання. І тільки розуміння цих зв'язків може дати можливість ефективно впливати на захворювання, що виникло у тому числі і методами психотерапії.

Термін «психосоматика» запропонував у 1818 році німецький лікар з Лейпцига Я. Хайнрот, який пояснював соматичні хвороби як психогенні. Так, причини туберкульозу, епілепсії і раку він розглядав як результат переживання почуття злості і сорому, а особливо - сексуальних страждань. У 1822 р. німецький психіатр М. Якобі ввів поняття «соматопсихічних» як протилежне і в той же час додаткове по відношенню до «психосоматичного».

Хоча термін «психосоматика» є новим, концепція, яку він відображає, так само стара, як і лікарське мистецтво. Гіппократ перший у своєму вченні про темпераменти сформулював положення про єдність душі і тіла. Він висловив також думку про те, що хвороба являє собою особливу реакцію індивідуума на умови його життя в середовищі. Для Гіппократа уявлення про хвору людину було важливішим уявлення про діагноз хвороби. Протилежна точка зору постулювала тезу про те, що хвороби є ураженням окремих частин організму і що, зокрема, причиною таких уражень є «потрапляння» в організм чогось стороннього. В душу може вторгнутися диявол, а в тіло - мікроб. Ці дві протилежні точки зору стали вихідним пунктом всіх медичних концепцій: одна - більш людяна, а інша - більш «об'єктивна»; одна прагнула до того, щоб виявити індивідуальні особливості хворої людини, інша за допомогою наукових висновків прагнула визначити діагноз хвороби; з точки зору одних - індивідуум хворий; з точки зору інших - у індивідуума хвороба.

У період наукових відкриттів XIX століття і розвитку експериментальної медицини, що зібрала чисельні етіологічні факти, вчення про хвороби взяло гору над вченням про хвору людину. Повернення до гіппократської точки зору відбулося в кінці XIX - початку XX ст. і було зумовлено досягненнями в області нейрофізіології та психіатрії. І остаточно до лікарського лексикону термін «психосоматика» був введений віденським психоаналітиком F. Deutsch в 1922 р., який пізніше, в сорокові роки, емігрував з колегами Фландерс Данбар, Францем Александером та ін в США, викликав інтерес до психосоматичних проблем, і вже до кінця 50-х років в американській науковій літературі було опубліковано близько 5000 статей про соматичну медицину очима психологів.

Прийнято вважати, що психосоматична медицина - ровесниця нинішнього століття. Однак мова при цьому йде не про виникнення нової концепції в медицині, а про відродження принципів медицини старовини, які підходили до захворювання як до специфічно індивідуального явища, як до хвороби конкретної людини, хвороби душі і тіла.

Історія сучасної психосоматичної медицини починається з психоаналітичної концепції Фрейда, який спільно з Брейером довів, що «пригнічена емоція», «психічна травма» шляхом «конверсії» можуть проявлятися соматичним симптомом. Фрейд вказував, що необхідна «соматична готовність» - фізичний фактор, який має значення для «вибору органа». У психіатрії S. Freud (1893 р.), показав можливість лікування соматичних розладів при неврозах за допомогою психотерапії. Зарубіжні психіатри, в першу чергу прихильники психоаналізу, вважають, що саме S. Freud вніс багато цінних фактів у створення вчення про психосоматичну медицину.

Його дослідження істеричного (конверсійного) неврозу показали можливість виявлення зовні хворобливих розладів не психічними, а соматичними симптомами. Найбільш часто конверсійні симптоми зустрічаються при істеричному характері, але вони можуть виникати і при будь-якому іншому характерологічному складі. Якщо в період створення вчення S. Freud найбільш частими конверсійними розладами були рухові - напади, паралічі, парези, астазія-абазія, анестезія, гіперестезія і т. п., то до теперішнього часу конверсійні розлади проявляються перш за все у формі болю або респіраторних порушень (задишка). Одночасно створюється вчення про іпохондричний невроз і невроз органів. Найрізноманітніші патологічні відчуття, що спостерігалися при них не могли бути пояснені наявністю соматичної патології.

У міру еволюції людини поступово порушувався універсальний механізм пристосування її психіки до навколишнього середовища. Разом зі зміною психології людини і середовища її існування виявлялися нові і чисельно збільшувалися наявні психологічні симптоми та синдроми. У ході еволюції людина придбала властиві їй, як біологічному виду силу, гнучкість, рухливість, здатність до терморегуляції, певні характеристики органів чуття. Старовинні інстинктивні програми поведінки людини допомагали протистояти голоду, холоду, нападу ворогів і хижаків. У міру розвитку людської історії змінювалися навантаження, від яких немає програм генетичного захисту, і тепер пристосування до середовища залежить від психічних можливостей людини у багато разів більше, ніж від сили її м'язів, міцності кісток і сухожиль і швидкості бігу. Небезпечним стала не зброя ворога, а слово. Емоції людини, спочатку покликані мобілізувати організм на захист, тепер частіше придушуються, вбудовуються в соціальний контекст, а з часом перекручуються, перестають визнаватися їх господарем і можуть стати причиною руйнівних процесів в організмі (Радченко, 2002).

Серед тих, хто розвивав цей напрям, слід назвати також таких відомих аналітиків, як Адлер, Сонді. У Росії найближче до цього напрямку підійшли вчені школи І. П. Павлова при розробці методу експериментального неврозу.

За даними ВООЗ, від 38 до 42% всіх пацієнтів, які відвідують кабінети соматичних лікарів, належать до групи психосоматичних хворих В даний час в медицині описано 10 000 симптомів і нозологічних форм, а для того щоб успішно справлятися з хворобами людини, існує більше трьохсот медичних спеціальностей.

Незважаючи на те що слово «психосоматика» вживається дуже часто як в побуті, так і в науковій літературі, на сьогоднішній день не існує єдиного визначення цього терміну. Загалом його значення випливає зі слів, які в нього входять (душа і тіло). З одного боку, цей термін має на увазі науковий напрямок, який встановлює взаємовідносини між психікою і тілесними функціями, досліджує, як психологічні переживання впливають на функції організму, як переживання можуть викликати ті чи інші хвороби. З іншого боку, під терміном «психосоматика» мається на увазі ряд феноменів, пов'язаних з взаємовпливом психічного і тілесного, у тому числі цілий ряд патологічних порушень. По-третє, під психосоматикою розуміють напрям медицини та психології, що ставить своєю метою лікування психосоматичних порушень («психосоматична медицина»).

В даний час психосоматика є міждисциплінарним науковим напрямком:

  • вона слугує лікуванню захворювань і, отже, перебуває в рамках медицини;

  • досліджуючи вплив емоцій на фізіологічні процеси, вона є предметом дослідження фізіології;

  • як галузь психології вона досліджує поведінкові реакції, пов'язані із захворюваннями, психологічні механізми, що впливають на фізіологічні функції;

  • як розділ психотерапії вона шукає способи зміни деструктивних для організму способів емоційного реагування та поведінки;

  • як соціальна наука вона досліджує поширеність психосоматичних розладів, їх зв'язок з культурними традиціями та умовами життя.

Соседние файлы в предмете [НЕСОРТИРОВАННОЕ]