Добавил:
Upload Опубликованный материал нарушает ваши авторские права? Сообщите нам.
Вуз: Предмет: Файл:
1.doc
Скачиваний:
354
Добавлен:
23.02.2016
Размер:
9.58 Mб
Скачать

3.4. Охарактерезуйте організаційні форми виховної роботи. З’ясуйте місце класного керівника в реалізації завдань економічного виховання школярів.

Форма (від лат. огта — зовнішність, устрій) — з філософ­ського погляду, зовнішнє вираження певного змісту. Форма організації навчання — це обмежена в часі і просторі взаємообумовлена діяльність учителя й учнів.

(В історії розвитку школи складались різноманітні форми навчання. Вони зумовлені потребами суспільно-економічного розвитку з одного боку, і рівнем розвитку педагогічної науки, з другого боку. Кожна з виокремлених історією форм навчання акумулювала в собі позитивні надбання освіти і в той же час мала певні недоліки.

Бригадно-лабораторна

Впродовж останніх століть на освітянській ниві найбільш помітний слід залишили такі форми організації навчання: інди­відуальна, групова, класно-урочна, белл-ланкастерська, дальтон-планівська, бригадно-лабораторна (рис. 2.25).

Індивідуальна форма навчання виникла в античних краї­нах і широко використовувалась у Європі в період середньовіч­чя. Сутність цієї форми навчання в тому, що учитель навчав кожного учня індивідуально. Це давало змогу враховувати інди­відуальні молиіивості учнів і відповідно до цього визначати зміст, форми і методи навчальної роботи. Це сприяло ефективності навчального процесу. Шроте з погляду соціально-економічної діяльності індивідуальне навчання не стало домінуючим. По-перше, воно не давало можливості охопити навчанням великої кількості дітей і, по-друге, було надто дорогим. Елементи індиві­дуального навчання використовуються і нині (індивідуальні консультації, навчання гри на музичних інструментах…

Групова форма навчання набула значного поширення в пері­од середньовіччя і залишалась в багатьох школах Європи і у XIX ст. (церковно-парафіяльні).і'Учитель навчав групу дітей, які перебували на різних рівнях вікового й інтелектуального розвитку. Таке навчання давало змогу навчити основам грамо­ти (читати, писати, рахувати) чималу кількість дітей (порівняно з індивідуальним навчанням)] Та все ж воно було примітив­ним, оскільки в одній кімнаті треба було навчати дітей, які пе­ребували на різних ступенях освіти (перший, другий або третій роки навчання).

Класно-урочна форма навчання бере свій початок з брат­ських шкіл України і Білорусії. Там відпрацьовувались еле­менти урочної форми. Сутність класно-урочної системи поля­гала в тому, що учитель одночасно навчав чималу групу дітей (до 45 осіб), які перебували приблизно на однаковому рівні ана-томо-фізіологічного і психічного розвитку,! заняття проводились у класній кімнаті, за постійним розкладом і регламентом.

Наукове обґрунтування класно-урочної форми навчання дав чеський педагог Ян Амос Коменський у фундаментальній праці "Велика дидактика" (1657 р.). Після цього урок став провідною формою навчання в усіх школах світу. Педагоги постійно пра­цювали і продовжують працювати над його удосконаленням.

Белл-ланкастерська форма навчання виникла в кінці XVIII — і на поч. XIX століття в Англії, її назва пов'язана з іменами її авторів — священика А. Белля і вчителя Дж. Ланкастера. На той час в Англії активно розвивався капіталізм, з'являлись все нові й нові фабрики, куди залучалась велика кількість ко-

лишніх селян. Постала потреба масової освіти робітників і їх дітей. А вчителів не вистачало. Тому одному вчителеві доруча­ли навчати 250—300 учнів різного віку. Але одноосібно учи­тель не міг це зробити. Ця ідея реалізовувалась так: учнів поді­ляли на групи по 25—ЗО осіб; до кожної групи прикріпляли старшого учня (монітора); учитель спочатку навчав певним елементам грамоти старших учнів, а вони розходились по своїх групах і навчали цьому своїх товаришів; монітори відповідали за порядок і дисципліну у групах. Таке навчання ще називали "взаємним".

Зрозуміло, що така система навчання була малоефективною, охоплювала лише дітей робітників. Багаті батьки мали змогу вчити дітей у пристойних школах з класно-урочною формою навчання. Тому белл-ланкастерська форма навчання проісну­вала недовго. Була спроба застосувати її і в Росії, але тут вона не набула поширення.

Певний інтерес становить дальтон-планівська форма органі­зації навчання. Вона виникла на початку XX ст. у США під впливом філософської концепції екзистенціалізму з метою формування у дітей ініціативності, самостійності, винахідливості, діловитості. Вперше описала і запровадила цю форму навчання вчителька з м. Дальтона Е. Паркхерст. Технологія навчання була такою: зміст навчального матеріалу з кожної дисципліни розділявся на частини (блоки), кожен учень у формі плану отримував індивідуальне завдання, самостійно працював над його виконанням, звітувався, набираючи певну кількість балів, а потім отримував наступне завдання. Учитель відігравав роль органі­затора, консультанта. Учнів з класу до класу переводили не по закінченні навчального року, а залежно від рівня оволодіння програмним матеріалом (3—4 рази на рік).

Таке навчання сприяло формуванню самостійності, ініціатив­ності, позитивно впливало на інтелектуальний розвиток особи­стості. Разом з тим розвивало "нездорове" суперництво, індиві­дуалізм, та це відповідало формуванню менталітету співучас­ників ринкової економіки.

Бригадно-лабораторна форма навчання виникла у 20-х ро­ках в радянській школі. Це була спроба модернізувати систему дальтон-плану, але будувати навчання на колективістських за садах. Учнів класу розділяли на бригади (по 5—9 осіб), на чолі яких були обрані бригадири; навчальні завдання у вигляді планів давались на бригаду, яка й мала працювати над його вико­нанням; через певний період часу бригадир звітував перед пе­дагогом про виконання завдання, виходячи з чого оцінювалась робота членів бригади. Передбачалось у такий спосіб розвивати колективну пізнавальну діяльність, формувати почуття колек­тивізму. Ця форма наполегливо впроваджувалась державними органами як універсальна не лише в загальноосвітніх школах, але й в середніх та вищих професійних навчальних закладах. Насправді це призводило до знеосіблення навчальної праці знач­ної частини учнів, зниження рівня знань, породжувало конфлі­кти в бригадах.

Економічне виховання — це, перед­усім, категорія моральна. Воно певною мірою пов'язане з розу­мовим, трудовим й естетичним вихованням. У процесі трудово­го виховання на всіх його етапах є необхідність і можливість розв'язувати завдання економічного виховання школярів, основ­ними з яких є: сприяти розвитку економічного мислення люди­ни; формувати економічну культуру через оволодіння економіч­ними знаннями; формувати специфічні риси поведінки і мораль­них якостей: працелюбність, відповідальність, бережливість, діло­витість, розрахунок, організованість, ініціативність, практичність, самостійність; оволодіння вміннями і навичками економічних взаємин між людьми в суспільстві; здійснення правового вихо­вання в галузі економічних взаємин між людьми (рис. 3.20).

Рис. 3.20. Компоненти економічного виховання

Це досить широка програма, яка може бути реалізована лише на засадах комплексності системи формування особистості. У процесі трудового виховання необхідно розв'язувати певні зав­дання економічного виховання.

Соседние файлы в предмете [НЕСОРТИРОВАННОЕ]