27_ Злети і падіння укр культури 20ст

Розвиток української культури в XX — на початку XXI століття можна поділити на такі етапи:

Національне відродження (1917—1933) 

Під час I етапу національного відродження було проголошено національну суверенну державу при повному дотриманні демократичних засад рівності українського народу і тих народів, що населяли Україну. З 1923р. починається хвиля так званої«українізації». Закінчився цей період трагічно: у1926р. сталінський уряд почав в Україні наступ на українську культуру, переслідування, а далі й знищення творчої інтелігенції. Цей етап увійшов в історію національної культури як «розстріляне відродження».

Тоталітарне панування соцреалізму (1933—1956) 

Для II етапу характерний монопольний диктат соціалістичної бюрократії, що призвело до морального занепадудуховної культуриу всіх її формах. Основний наслідок цієї доби — фізичне і духовне знищення представників національної інтелігенції (1934—38).

Стихійне піднесення духу національного опору (1956—1987) 

В III період відродження — політичної «відлиги» (1956—61) — відбулася відносна лібералізація політикиКПРСщодонаціональних культур. Сталося деяке поліпшення мовної ситуації, зокрема був перевиданий«Словник української мови»Б. Грінченка, зроблені перші кроки в українізації вищої та середньо спеціальної освіти.

Головним наслідком цієї доби було формування нового покоління митців, так званих «шестидесятників», які прагнули відновити втрачену національну традицію, боролися проти тоталітарної системи. «Відлига» закінчилася трагічно: більшість з «шестидесятників» були репресовані, а Василь Стус,В. Марченко,Олекса Тихий,Юрій Литвинзагинули в ув'язненні.

Національно-духовне оновлення (з 1987) 

У другій половині 80-х рр. відбувається значне оновлення національної культури, зорієнтоване на загальнолюдські вартості світової культури. Розпочинається IV етап відродження як заперечення штучних догм соцреалізму і вартостей комерційної поп-культури.

28.Постмодернізм в укр. Мистетцтві

       Світоглядно-мистецький напрям, що в останні десятиліття XX ст. приходить на зміну модернізмові. Цей напрям — продукт постіндустріальної епохи, епохи розпаду цілісного погляду на світ, руйнування систем — світоглядно-філософських, економічних, політичних.          Вперше термін «постмодернізм» згадується у 1917 p., але поширився він лише наприкінці 1960-х pp. спершу для означення стильових тенденцій в архітектурі, спрямованих проти безликої стандартизації, а невдовзі — у літературі та малярстві (поп-арт, оп-арт, «новий реалізм», гепенінг та ін.).             Твори постмодерністів являють собою ігровий простір , до якому відбувається вільний рух смислів - їх накладення , перетікання , асоціативний зв'язок . Але включивши у свою орбіту досвід світової художньої культури , постмодерністи зробили це шляхом жарти , гротеску , пародії , широко використовуючи прийоми художнього цитування, колажу , повторення.

Йдучи шляхом вільного запозичення з вже існуючих та існуючих художніх систем , постмодернізм як би зрівнює їх у правах , значущості та актуальності , створюючи єдине світовий культурний простір , що охоплює всю історію духовного розвитку людства.

               Визначальні риси постмодернізму:         - культ незалежної особистості;         - потяг до архаїки, міфу, колективного позасвідомого;         - прагнення поєднати, взаємодоповнити істини (часом полярно протилежні) багатьох людей, націй, культур, релігій, філософій;         - бачення повсякденного реального життя як театру абсурду, апокаліптичного карнавалу;         - використання підкреслено ігрового стилю, щоб акцентувати на ненормальності, несправжності, протиприродності панівного в реальності способу життя;         - зумисне химерне переплетення різних стилів оповіді (високий класицистичний і сентиментальний чи грубо натуралістичний і казковий та ін.; у стиль художній нерідко вплітаються стилі науковий, публіцистичний, діловий тощо);         - суміш багатьох традиційних жанрових різновидів;         - сюжети творів — це легко замасковані алюзії (натяки) на відомі сюжети літератури попередніх епох;         - запозичення, перегуки спостерігаються не лише на сюжетно-композиційному, а й на образному, мовному рівнях;         - як правило, у постмодерністському творі присутній образ оповідача;         - іронічність та пародійність.                 Серед перших виразно постмодерністських творів — романи У. Еко «Ім'я троянди» (1980), П. Зюскінда «Запахи» (1985), Д. Апдайка «Версія Роджерса» (1985).                 Постмодернізм у сучасній українській літературі виявляється в творчості Ю. Андруховича(який у 1985 разом з Віктором Небораком та Олександром Ірванцем заснував поетичну групу Бу-Ба-Бу(скорочення від "бурлеск – балаган – буфонада"),"Екзотичні птахи і рослини"(1991), "Листи в Україну" (1994,)), Ю. Іздрика(прозаїка(«Острів КРК»(1993),«Воццек & воццекургія»(1997),«Подвійний Леон»(2000)

), поета(книга «Підземелля»), маляра(1990–1994)( виставки: «Провінційний додаток № 2» (1991), «Пасаж-1» (1992)) учасник Станіславського феномену- своєрідного мистецького угрупування літераторів Івано-Франківської обл., — творці якого найповніше втілили український варіант постмодернізму у своїй творчості.), О. Ульяненка, С. Прощока, В. Медведя, О. Забужко та інших.